Постанова від 13.07.2022 по справі 911/1850/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 911/1850/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Стратієнко Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Калітінського М.Ю.,

представників учасників справи:

Приватного акціонерного товариства "Броварський завод пластмас" -Степанов Є.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Інвестмент Ван" - Голиця В.В., Єфіменко А.О.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" - не з'явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю "І-Тел" - не з'явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті Інвест Компані" - не з'явився,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Сидоренко Ю.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Броварський завод пластмас"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 (колегія суддів у складі: Скрипка І.М., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Інвестмент Ван" (далі - ТОВ "Стар Інвестмент Ван")

до Приватного акціонерного товариства "Броварський завод пластмас"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор" (далі - ТОВ "Луксор"),

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "І-Тел" (далі - ТОВ "І-Тел"),

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті Інвест Компані" (далі - ТОВ "Трініті Інвест Компані"),

4) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

про звернення стягнення на предмет іпотеки.

СУТЬ СПОРУ

1. Спір у цій справі пов'язаний зі зверненням кредитором стягнення на нерухоме майно майнового поручителя за зобов'язаннями інших осіб - боржників за кредитними договорами. У цій справі перед Верховним Судом постали такі питання:

- чи підлягає застосуванню ч.4 ст. 36 Закону "Про іпотеку", якщо кредитор звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за собою права власності за рішенням суду, а не в порядку, передбаченому ст.37 Закону "Про іпотеку";

- чи підлягає застосуванню ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку", якщо кредитні зобов'язання боржників були забезпечені двома іпотечними договорами з різними майновими поручителями та різними предметами іпотеки;

- чи переривається позовна давність за іпотечним зобов'язанням зверненням кредитора з позовом до боржників за основним зобов'язанням (за кредитними договорами), а не майнового поручителя;

- чи може суд без клопотання (заяви) сторони встановити факт переривання позовної давності;

- чи встановлює Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК) вимоги щодо того, на якій стадії позивач може заявити про поважність причин пропуску позовної давності,

- чи може суд касаційної інстанції оцінювати поважність причин пропуску позовної давності з урахуванням меж касаційного перегляду, встановлених ст.300 ГПК.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи, встановлені судами, та пов'язані судові процеси

2. Відкрите акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (пізніше назва змінена на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", далі - Банк, кредитор, іпотекодержатель) уклав кредитні договори з позичальниками:

- ТОВ "Луксор" від 08.02.2008 №7 (на суму 5 101 475,23 доларів США з терміном користування по 08.03.2011 та процентною ставкою 12 процентів річних);

- ТОВ "Луксор" від 08.10.2008 №87 (на суму 2 976 455,22 доларів США з терміном користування по 08.03.2012 та процентною ставкою 16 процентів річних);

- ТОВ "І-Тел" від 21.07.2008 №59 (на суму 4 999 999,73 доларів США з терміном користування по 15.05.2010 та процентною ставкою 16 процентів річних);

- ТОВ "Трініті Інвест Компані" від 11.05.2007 №41 (на суму 1 785 713,61 доларів США, з терміном користування по 11.02.2011 та процентною ставкою 12 процентів річних);

- ТОВ "Трініті Інвест Компані" від 01.08.2008 №66 (на суму 3 484 233,00 доларів США з терміном користування по 01.04.2010 та процентною ставкою 16 процентів річних);

- ТОВ "Трініті Інвест Компані" від 01.08.2008 №67 (на суму 6 028 000,00 доларів США з терміном користування по 01.04.2010 та процентною ставкою 16 процентів річних);

- ТОВ "Трініті Інвест Компані" від 15.10.2008 №89 (на суму 2 040 811,08 доларів США з терміном користування по 14.03.2012 та процентною ставкою 16 процентів річних).

3. 08.05.2009 ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056" та Банк уклали іпотечний договір (далі - Іпотечний договір 1), згідно з умовами якого ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056" виступає майновим поручителем за зобов'язаннями:

- ТОВ "Луксор" за кредитними договорами №7 від 08.02.2008 та №87 від 08.10.2008, укладеними з Банком;

- ВАТ "Київський річковий порт" за кредитними договорами №56 від 16.07.2008 та №57 від 16.07.2008, укладеними з Банком;

- ТОВ "Сінбіас Фарма" за кредитним договором №53, укладеним 07.07.2008 з Банком;

- ТОВ "І-Тел" за кредитним договором №59, укладеним 21.07.2008 з Банком;

- ТОВ "Трініті Інвест Компані" за кредитними договорами №41 від 11.05.2007, №66 від 01.08.2008, №67 від 01.08.2008, №89 від 15.10.2008, укладеними з Банком .

4. Предмет іпотеки за Іпотечним договором 1 - нерухоме майно, що належить ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056" на праві власності та розташоване за адресою: м. Київ, вул. Перемоги, 20.

5. 06.08.2009 Банк (за договором - іпотекодержатель) та Закрите акціонерне товариство "Броварський завод пластмас" (за договором - іпотекодавець) (назва змінена на Приватне акціонерне товариств "Броварський завод пластмас", далі - Завод) уклали іпотечний договір, зареєстрований за №856 (далі - Іпотечний договір 2), відповідно до умов якого:

- іпотекодавець з метою забезпечення виконання позичальниками основного зобовязання, що випливає з кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки (п.1.1);

- предметом іпотеки є комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: Київська обл., м. Бровари, бульвар Незалежності, 53 (предмет іпотеки 1), гуртожиток за адресою: Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 3-Б (предмет іпотеки 2); нерухоме майно передано в іпотеку разом з усіма його приналежностями; предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності;

- предметом іпотеки забезпечується зобов'язання позичальників у розмірах, зазначених в кредитному договорі, що складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, комісії, відшкодування збитків, витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки, а також в договорі про відкриття акредитиву (п.1.2);

- іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку невиконання зобов'язання (або тієї чи іншої його частини) воно не буде виконане; у разі порушення позичальниками зобов'язання за кредитним договором чи іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, а також інших обов'язків іпотекодавця (позичальників), іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання отримати задоволення своїх вимог з вартості предмета іпотеки; іпотекодержатель має право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки на підставах, умовах і в порядку, передбаченому цим договором (пункти 5.1.6, 5.1.7, 5.1.12);

- у випадку невиконання або неналежного виконання позичальниками зобов'язань по кредитних договорах в цілому або в тій чи іншій його частині / або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором в цілому або в тій чи іншій його частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а у разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки (п.7.1);

- звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору (договору про відкриття акредитиву) в порядку, встановленому ст.37 Закону "Про іпотеку" та умовами цього договору (п.7.4).

6. ТОВ "Трініті Інвест Компані", ТОВ "Луксор" та ТОВ "І-Тел" не виконали зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за кредитними договорами №41 від 11.05.2007, №66 від 01.08.2008, №67 від 01.08.2008, №89 від 15.10.2008, №87 від 08.10.2008, №7 від 08.02.2008, №59 від 21.07.2008.

7. Сторонами було ініційовано численні судові справи, пов'язані із задоволенням таких вимог.

Справа №6/497 (набуття Банком права власності на предмет іпотеки за Іпотечним договором 1)

8. У жовтні 2010 року Банк звернувся з позовною заявою до ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056" за участю третіх осіб (ТОВ "Луксор", ТОВ "Трініті Інвест Компані", ТОВ "І-тел") про звернення стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Перемоги, 20) шляхом визнання права власності. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2011, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2012, у задоволенні позову відмовлено.

9. Постановою Вищого господарського суду України від 20.06.2012 звернено стягнення на майно, що належить ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056" шляхом набуття права власності Банком на предмет іпотеки, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Перемоги, 20 загальною оціночною вартістю 55 861 556,00 грн, що станом на дату оцінки еквівалентно 7 007 923,00 дол. США.

Судові справи щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами

10. Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про стягнення коштів з позичальників за позовами Банку:

- рішення від 10.11.2015 у справі №910/17055/15 про стягнення з ТОВ "Трініті Інвест Компані" заборгованості за кредитним договором №41 від 11.05.2007 в розмірі 5 042 300,00 грн, заборгованості за процентами в розмірі 1 598 366,35 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 1 079 466,64 грн, пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту у розмірі 304 732,74 грн, 3% річних за несвоєчасну сплату кредиту у розмірі 645 276,26 грн, 3% річних за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 132 799,41 грн, інфляційних збитків за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 3 288 119,78 грн, інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 840 562,06 грн та судовий збір у розмірі 73 080,00 грн (не оскаржувалось);

- рішення від 03.09.2015 у справі №910/17047/15 про стягнення з ТОВ "Трініті Інвест Компані" заборгованості за кредитним договором №66 від 01.08.2008 в розмірі 24 963 672,00 грн, 365 333,33 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 18.05.2015 еквівалентно 7 561 757,68 грн, заборгованості за процентами у розмірі 13 601 880,13 грн, 205 398,47 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.05.2015 еквівалентно 4 251 387,24 грн, 3% річних за користування кредитом у розмірі 56 241,31 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.05.2015 еквівалентно 1 164 096,25 грн, 3% річних за користування кредитом в розмірі 3 840 985,80 грн, 3% річних за користування процентами у розмірі 19 136,71 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.05.2015 еквівалентно 396 096,26 грн, 3% річних за користування процентами у розмірі 1 238 829,90 грн, інфляційні за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 17 722 039,00 грн, інфляційні за несвоєчасне погашення процентів в розмірі 7 372 309,93 грн та 64 585,78 грн судового збору (не оскаржувалось);

- рішення від 13.08.2015 у справі №910/17049/15 про стягнення з ТОВ "Трініті Інвест Компані" заборгованості за кредитним договором №67 від 01.08.2008 на користь Банку 45 916 057,00 грн та 669 777,78 доларів США, що станом на 18.05.2015 за офіційним курсом НБУ становить 13 863 222,58 грн заборгованості за кредитним договором від 01.08.2008 №67; 24 967 235,89 грн та 378 350,02 доларів США, що станом на 18.05.2015 за офіційним курсом НБУ становить 7 831 180,28 грн, заборгованості з процентів; 9 829 810,12 грн та 145 378,99 доларів США, що станом на 18.05.2015 за офіційним курсом НБУ становить 3 009 089,52 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту; 4 942 172,33 грн та 76 081,95 доларів США, що станом на 18.05.2015 за офіційним курсом НБУ становить 1 574 762,61 грн пені за несвоєчасну сплату процентів; 7 064 782,90 грн та 104 541,15 доларів США, що станом на 18.05.2015 за офіційним курсом НБУ становить 2 163 818,02 грн 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту; 2 244 624,85 грн та 35 122,71 доларів США, що станом на 18.05.2015 за офіційним курсом НБУ становить 726 978,35 грн, 3% річних за несвоєчасну сплату процентів; 32 596 413,18 грн втрат від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту; 13 831 806,41 грн втрат від інфляції за несвоєчасну сплату процентів та 73 080,00 грн судового збору (не оскаржувалось);

- рішення від 26.08.2015 у справі №910/18586/15 про стягнення з ТОВ "Трініті Інвест Компані" заборгованості за кредитним договором №89 від 15.10.2008 в сумі 5 632 000,00 грн, процентів за користування кредитними коштами в розмірі 2 643 268,93 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 205 710,91 грн, пені за порушення строків внесення процентів в розмірі 510 105,17 грн, 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 536 599,46 грн, 3% річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом в розмірі 195 743,29 грн, інфляційних втрат на тіло кредиту в сумі 3 283 817,98 грн та інфляційних втрат на проценти за користування кредитом в розмірі 1 357 488,24 грн (не оскаржувалось);

- рішення від 21.12.2011 у справі №35/374 про стягнення з ТОВ "Луксор" 2 456 941,10 грн заборгованості за договором про відкриття документарного акредитива №25 від 08.10.2008 (укладеного в рамках кредитного договору №87 від 08.10.2008), 24 569,41 грн державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу;

- рішення від 21.12.2011 у справі №35/375 про стягнення з ТОВ "Луксор" 6 820 933,17 грн заборгованості за договором про відкриття документарного акредитива №4 від 08.02.2008 (укладеного в рамках кредитного договору №7 від 08.02.2008), 25 500,00 грн державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Справи про банкрутство

(І) Справа №910/1757/14

11. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2014 порушено провадження у справі №910/1757/14 про банкрутство ТОВ "Луксор".

12. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2014 затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Луксор"; Банк визнано конкурсним кредитором першої, четвертої, шостої черг на загальну суму 204 888 212,02 грн, вимоги Банку унесено до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Луксор" (в тому числі за кредитними договорами №87 від 08.10.2008, №7 від 08.02.2008).

(ІІ) Справа №5011-28/9493-2012

13. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2012 порушено провадження у справі №5011-28/9493-2012 про банкрутство ТОВ "І-Тел".

14. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2013 затверджено реєстр кредиторів, вимоги Банку на загальну суму 64 426 196,87 грн унесено до реєстру вимог кредиторів, в тому числі за кредитним договором №59 від 21.07.2008 на суму 51 937 692,86 грн (перша черга).

Справа №911/426/13-г (щодо визнання права на предмет іпотеки за Іпотечним договором 2)

15. В межах справи №911/426/13-г Господарським судом Київської області розглядалась позовна заява, у якій Банк просив суд в рахунок погашення кредитної заборгованості позичальників (ТОВ "Трініті Інвест Компані", ТОВ "Луксор" та ТОВ "І-Тел" за кредитними договорами №41 від 11.05.2007, №66, №67 від 01.08.2008, №89 від 15.10.2008, №7 від 08.02.2008, №87 від 08.10.2008, №59 від 21.07.2008) звернути стягнення на предмет іпотеки 1 та предмет іпотеки 2, що належить Заводу шляхом визнання на них права власності за Банком.

16. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2013 позов задоволено повністю. В порядку звернення стягнення на предмет іпотеки визнано за Банком право власності на предмет іпотеки 1 та предмет іпотеки 2, що належать Заводу.

17. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

18. Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2014 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області в іншому складі суду.

19. Господарський суд Київської області ухвалою від 17.06.2016 припинив провадження у справі №911/426/13-г, оскільки 13.05.2016 Банк у позасудовому порядку зареєстрував право власності на предмети іпотеки 1, 2 за Іпотечним договором 2 (іпотека була припиненою, предмет спору у справі №911/426/13-г припинив існувати).

Реєстрація права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку

20. 13.05.2016 Банк на підставі Іпотечного договору 2 зареєстрував право власності на предмет іпотеки 1 і предмет іпотеки 2 (підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29592505 від 13.05.2016, приватний нотаріус Соколов О.Є., номер запису про право власності 14497621).

Справа №911/2058/16 (оскарження Заводом державної реєстрації права власності Банка на предмет іпотеки 1)

21. 30.08.2016 рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/2058/16:

(і) визнано недійсним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29592505 від 13.05.2016, приватний нотаріус Соколов О.Є., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ щодо права власності Банку на предмет іпотеки 1; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 684104832106; номер запису про право власності: 14497621;

(іі) скасовано запис про право власності: 14497621 щодо права власності Банку на предмет іпотеки 1; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 684104832106, внесений 13.05.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором (приватний нотаріус Соколов О.Є., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ).

22. Рішення суду першої інстанції було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2017.

23. 30.03.2017 року Банк подав заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.01.2017 Верховним Судом України з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК. Ухвалою від 06.04.2017 року Верховний Суд України відмовив у допуску до провадження.

24. Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.04.2017 відмовив Банку в роз'ясненні рішення суду першої інстанції від 30.08.2016.

25. Київський апеляційний господарський суд постановою від 31.05.2017 ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

26. Постановою від 28.11.2017 Вищий господарський суд України залишив ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій без змін.

Короткий зміст позовних вимог

27. У серпні 2018 Банк в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку Славкіної Марини Анатоліївни звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Заводу про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначення способу реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

28. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, Банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором 2 та визначити спосіб реалізації предмета іпотеки 1 шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами: №7 від 08.02.2008, укладеного між Банком та ТОВ "Луксор"; №87 від 08.10.2008, укладеного між Банком та ТОВ "Луксор"; №59 від 21.07.2008, укладеного між Банком та ТОВ "І-Тел"; № 41 від 11.05.2007, укладеного між Банком та ТОВ "Трініті Інвест Компані"; №66 від 01.08.2008, укладеного між Банком та ТОВ "Трініті Інвест Компані"; №67 від 01.08.2008, укладеного між Банком та ТОВ "Трініті Інвест Компані", №89 від 15.10.2008, укладеного між Банком та ТОВ "Трініті Інвест Компані" на загальну суму 2 447 951,69 доларів США та 396 946 957,48 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

29. Господарський суд Київської області рішенням від 05.02.2019 у задоволенні позову відмовив.

30. Рішення суду першої інстанції мотивоване таким:

- позивач звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором 1, згідно з постановою Вищого господарського суду України від 20.06.2012 у справі №6/497, звернення стягнення на нерухоме майно ПАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056" відбулося на підставі ст.37 Закону "Про іпотеку" та відповідного письмового застереження в іпотечному договорі від 08.05.2009, укладеному Банком та ПАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056";

- рішенням Господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі №911/2058/16, зокрема, встановлено, що ст.36 Закону "Про іпотеку" передбачено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними; таким чином, з огляду на набуття Банком права власності на предмет іпотеки за Іпотечним договором 1, укладеним з ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056", на підставі постанови Вищого господарського суду України від 20.06.2012 у справі №6/497 Банк втратив право на вимоги за кредитними договорами, укладеними Банком та ТОВ "Луксор" (№7 від 08.02.2008), ТОВ "Луксор" №87 від 08.10.2008), ТОВ "Трініті Інвест Компані" (№41 від 11.05.2007, №66 від 01.08.2008, №67 від 01.08.2008, №89 від 15.10.2008), ТОВ "І-Тел" (від 21.07.2008), в тому числі й щодо позивача у цій справі (Заводу), як майнового поручителя;

- обставини, встановлені у зазначеному рішенні, не можуть ставитися під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, оскільки така переоцінка судом доказів, які стали підставою для встановлення судом відповідних обставин в іншій справі, нівелює правову визначеність відповідача стосовно встановлених фактів, що, власне, має безпосередній вплив на його майнові інтереси, пов'язані з володінням нерухомим майном, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором 2 (посилається на ч.4 ст.75 ГПК);

- під час розгляду Господарським судом Київської області справи №911/2058/16, предметом якої було оскарження дій з набуття Банком в позасудовий спосіб у власність того самого предмета іпотеки, за тими самими зобов'язаннями, тих саме юридичних осіб (ТОВ "Луксор", ТОВ "І-Тел", ТОВ "Трініті Інвест Компані"), було встановлено, що у зв'язку з набуттям права власності на предмет іпотеки за Іпотечним договором 1, укладеним з ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056", у позивача відсутнє право вимоги до відповідача як іншого майнового поручителя за тими самими зобов'язаннями;

- враховуючи заяву відповідача про застосування строків давності, сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові;

- позивач звернувся з позовом після закінчення позовної давності, в тому числі з урахуванням переривання строку давності пред'явленням Банком позовів до боржників про стягнення кредитної заборгованості; та пропущенням позовної давності щодо вимог за договором №59 від 21.07.2008, укладеним з ТОВ "І-Тел", за яким строк виконання зобов'язання настав 15.05.2010, а отже позовна давність сплила 16.05.2013.

31. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 замінено позивача у справі - Банк на його правонаступника - ТОВ "Стар Інвестмент Ван".

32. Підставою для заміни було те, що 24.01.2019 на замовлення Фонду в електронній торговій системі ProZorro відбувся електронний аукціон №UA-EA-2018-12-21 -000021-b. До продажу на вказаному аукціоні виставлявся єдиним лотом (№F170GL38061) пул з активів 21-го банку, що ліквідуються (прав вимоги ти інші майнові права за кредитними договорами, що укладені з суб'єктами господарювання та фізичними особами, векселі, а також дебіторська заборгованості). Переможцем аукціону (покупцем вказаного лоту) стало ТОВ "ЕйПіЕс Україна" (надалі змінено назву на ТОВ "Стар Інвестмент Ван").

33. У складі зазначеного Лоту №F170GL38061, поміж інших, містились активи Банку, у тому числі права вимоги за кредитними договорами ТОВ "Трініті Інвест Компані", ТОВ "Луксор", ТОВ "І-Тел" та за договорами іпотеки і застави, що укладались для забезпечення виконання зобов'язань по зазначеним кредитним договорам, у тому числі за Іпотечним договором 2.

34. 19.02.2019 новим кредитором у повному обсязі було сплачено на користь первісного кредитора грошові кошти за придбані на аукціоні активи.

35. 01.03.2019 між первісним кредитором та новим кредитором було укладено договір №38061 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, на підставі якого новим кредитором було прийнято у власність від первісного кредитора права вимоги до боржників, перелік яких зазначено у додатку №1 до договору (передбачено перехід права вимоги, як за основними договорами, так і за договорами забезпечення). Того ж дня первісний кредитор передав ТОВ "ЕйПіЕс Україна" за актом прийому-передачі документи, що підтверджують відступлені права вимоги.

36. 01.03.2019 між первісним кредитором та новим кредитором було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, який було посвідчено нотаріально.

37. Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.03.2021 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог.

38. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована таким:

- помилковими є висновки суду першої інстанції в частині застосування норм процесуального права (ч.4 ст.75 ГПК), при застосуванні норм матеріального права (ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку"), оскільки:

(і) чинним законодавством передбачена можливість забезпечення виконання зобов'язання шляхом передачі в іпотеку не тільки одного об'єкта нерухомого майна, а й декількох; у разі перебування в іпотеці декількох об'єктів нерухомого майна кредитор має право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об'єктів або їх всіх, у разі якщо їх сукупна вартість є необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі; тобто законодавець пов'язує задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов'язання, що не вказує на те, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку є наслідком припинення основного зобов'язання в повному обсязі (посилається на ч.5 ст.590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та частини 1, 3, 5 ст.33 Закону "Про іпотеку");

(іі) за договором іпотеки майновий поручитель приймає на себе обов'язок виконати за боржника його основне зобов'язання (у випадку його невиконання останнім) за рахунок належного майновому поручителю нерухомого майна; такий обов'язок є додатковим, і кредитор (іпотекодержатель) у разі порушення боржником основного зобов'язання має право на свій вибір вимагати як виконання боржником свого основного обов'язку, так і виконання майновим поручителем свого додаткового обов'язку; у разі виконання майновим поручителем свого додаткового обов'язку за договором іпотеки основний обов'язок боржника продовжує існувати у первинному обсязі, але право отримати виконання цього обов'язку (право кредитора) переходить до майнового поручителя; таким чином, закон передбачає основне зобов'язання боржника та додаткове зобов'язання майнового поручителя; тому розрізняються вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання та вимоги іпотекодержателя щодо виконання майновим поручителем додаткового зобов'язання;

(ііі) частина 4 ст.36 Закону "Про іпотеку" встановлює недійсність вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання, та не передбачає недійсність вимог іпотекодержателя щодо виконання майновим поручителем додаткового зобов'язання; у разі укладення кредитором (іпотекодержателем) декількох договорів іпотеки з різними майновими поручителями, кожний з них буде мати додаткове зобов'язання виконати за боржника його основне зобов'язання за рахунок іпотечного майна; у випадку звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за одним договором іпотеки (виконання додаткового обов'язку одним майновим поручителем) та у разі недостатності вартості цього предмета іпотеки для виконання основного обов'язку повністю, іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки за іншим договором іпотеки (вимагати виконання додаткового обов'язку іншим майновим поручителем);

(iv) недійсними в розумінні ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" є наступні вимоги кредитора до боржника, які залишились невиконаними та виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов'язання цим боржником; оскільки розмір забезпечення основного зобов'язання може мати істотне значення для кредитора при погодженні ним умов основного зобов'язання, у яке він вступає, припинення усіх інших забезпечень при реалізації кредитором одного з них - суперечило б принципу справедливості та розумності (посилається на постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №910/2535/18, від 19.06.2019 у справі №904/9795/16, від 19.09.2019 у справі №910/9508/17, від 14.01.2020 у справі №908/1506/17; від 19.01.2021 у справі №916/2238/17);

- висновки суду першої інстанції щодо спливу позовної давності є помилковими, оскільки:

(і) позовна давність за основним зобов'язанням та за додатковими зобов'язаннями є окремими строками, перебіг яких відбувається самостійно (посилається на статті 256, 258, 261, 264, 266 ЦК); іпотечне зобов'язання, на відміну від основного, є неподільним, внаслідок чого перебіг позовної давності за додатковим (іпотечним) та основним (кредитним) зобов'язаннями може не співпадати; ЦК не містить норм, які б пов'язували початок перебігу цих двох строків; позовна давність за основною вимогою та позовна давність за додатковою вимогою є самостійними строками, які можуть закінчитися одночасно тільки в окремому, визначеному цією статтею випадку; відтак, ці строки можуть мати різний початок перебігу та різний момент закінчення (посилається на ст.266 ЦК та постанову Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №922/4461/14);

(іі) подання позову 16.08.2018, який розглядається у цій справі, мало місце в межах строку давності за вимогами про погашення боргу за рахунок іпотечного майна за кредитним договором №89 від 15.10.2008 (укладений з ТОВ "Трініті Інвест Компані"), оскільки перебіг позовної давності починається з 15.03.2012 (кінцевий строк кредитування 14.03.2012), а до 01.09.2018 мало місце переривання позовної давності (оскільки Банк подавав позови до ТОВ "Трініті Інвест Компані" про стягнення кредитної заборгованості (у справі №910/18586/15 позов поданий 16.07.2015, а 26.08.2015 ухвалене рішення, у справі №910/23422/15 позов поданий 31.08.2015, а 20.10.2015 ухвалене рішення);

(ііі) за кредитними договорами укладеними з ТОВ "Луксор" (№7 від 08.02.2008, №87 від 08.10.2008), з ТОВ "І-Тел" (№59 від 21.07.2008, з ТОВ "Трініті Інвест Компані" (№41 від 11.05.2007, №66 від 01.08.2008, №67 від 01.09.2008), строк позовної давності на час звернення 16.08.2018 сплинув; однак з 13.05.2016 по 24.10.2016 згідно офіційних відомостей державного реєстру банк (іпотекодержатель за Іпотечним договором 2) був власником предмету іпотеки 2, що відповідно унеможливлювало подачу до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки; це свідчить про наявність поважних причин пропуску позовної давності, а тому є підставою для захисту порушеного права позивача відповідно до ч.5 ст.267 ЦК;

- станом на момент виникнення між сторонами спору, Іпотечний договір 2 забезпечував виконання грошових зобов'язань: ТОВ "Трініті Інвест Компані"; ТОВ "Луксор" та ТОВ "І-Тел" за кредитними договорами №41 від 11.05.2007; №66, №67 від 01.08.2008; №89 від 15.10.2008; №7 від 08.02.2008; №87 від 08.10.2008; №59 від 21.07.2008, заборгованість за якими перед кредитором погашена не була; за вказаними договорами наявні судові рішення, зокрема, у справах №910/17055/15, №910/17047/15, №910/17049/15, №910/18586/15, №910/23422/15, №35/374, №35/375, які позичальниками не виконані, відсутні також і докази про погашення кредиторської заборгованості перед позивачем в межах справ про банкрутство ТОВ "Луксор" (справа №910/1757/14) та ТОВ "І-Тел" (справа №5011-28/9493-2012); погашення частини відсотків за кредитними договорами за рахунок стягнення, шляхом визнання права власності на майно поручителя ПАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056" за оціночною вартістю 55 861 556,00 грн відображено у розрахунках датою 29.11.2012; судові рішення у 2015 році у справах №910/17055/15, №910/17047/15, №910/17049/15, №910/18586/15, №910/23422/15 про стягнення кредитної заборгованості ухвалювались вже з урахуванням часткового погашення боргу;

- факт невиконання ТОВ "Трініті Інвест Компані", ТОВ "Луксор" та ТОВ "І-Тел" своїх зобов'язань за кредитними договорами №41 від 11.05.2007; №66, №67 від 01.08.2008; №89 від 15.10.2008; №7 від 08.02.2008; №87 від 08.10.2008; №59 від 21.07.2008 відповідачем під час розгляду справи не спростовано, та при встановленні поважних причин пропуску позовної давності, наявні підстави захистити порушене право позивача згідно з ч.5 ст.267 ЦК шляхом задоволення позовних вимог у справі.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи

39. 05.05.2021 Завод звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

40. Скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 ч.2 ст.287 ГПК.

41. Касаційна скарга мотивована таким:

- позивач втратив право звернення на предмет іпотеки 1 за Іпотечним договором 2 у зв'язку з набуттям згідно з іпотечним застереженням права власності на майно, яке було предметом іпотеки за Іпотечним договором 1 і належало ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056", а тому позовні вимоги є безпідставними; суд апеляційної інстанції неправильно застосував ч.5 ст.590 ЦК без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц (про те, що застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі; з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК у контексті статей 36, 37 Закону "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем); зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що у разі, якщо предметом іпотеки є дві або більше речей, стягнення може бути звернене на всі ці речі або на будь-яку з речей на вибір заставодержателя, якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ, але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі, які є предметом застави; вважає, що ст.590 ЦК є загальною та спрямованою на врегулювання відносин застави, однак статті 36, 37 Закону "Про іпотеку" є спеціальними до правовідносин з іпотеки, зокрема, щодо правових наслідків звернення іпотекодержателем стягнення на майно у позасудовий спосіб;

- звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором 1, укладеним Банком та ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056", відбулось 25.10.2012 шляхом реєстрації первісним позивачем права власності за собою на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження в Іпотечному договорі 1 та постанови Вищого господарського суду України від 20.06.2012 у справі №6/497 за позовом Банку до ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056"; враховуючи це та положення ст.36 Закону "Про іпотеку", Банк втратив право вимоги на предмет іпотеки 1, належний Заводу; вартість, за якою Банк набув право власності на майно ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056", не має значення, оскільки, обираючи саме такий спосіб звернення стягнення на майно, іпотекодержатель приймає на себе всі ризики, пов'язані з можливими несприятливими для нього фінансовими наслідками;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків застосування ст.36 Закону "Про іпотеку" у тому випадку, коли іпотекодержатель вдався до задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на підставі відповідного іпотечного застереження за рішенням суду про визнання за ним права власності на цій підставі;

- висновки суду апеляційної інстанції про те, що пропуск позовної давності позивачем мав місце з поважних причин (про які апелянт повідомив під час розгляду справи судом апеляційної інстанції), а щодо вимог, які випливають із порушення договору №89, позовна давність не була пропущена взагалі, є помилковими відповідно до такого:

(а) суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам оскарження Заводом рішення приватного нотаріуса Соколова О.Є. щодо реєстрації права власності за Банком відповідно до іпотечного застереження Іпотечного договору 2, за результатами чого таке рішення було скасоване Господарським судом Київської області (рішення від 30.08.2016 у справі №911/2058/16, залишене в силі постановою Київським апеляційним господарським судом від 24.10.2016), оскільки такі обставини не могли бути предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції - вони були зазначені позивачем лише в суді апеляційної інстанції (у письмових поясненнях від 28.09.2020 №2809/66-20 та додаткових письмових поясненнях від 10.02.2021 №46, про що зазначає сам суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові);

(б) це свідчить про застосування судом апеляційної інстанції статей 255, 264, 266 ЦК без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц (у якій зазначено, що позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві; стосовно вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається);

(в) суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.05.2020 у справі №161/6253/15-ц про те, що статуси поручителя і майнового поручителя відрізняються та врегульовані у різний спосіб; при цьому боржник за основним зобов'язанням та майновий поручитель не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, визначених законом (ст.541 ЦК);

(г) звернення первісного позивача (Банку) до ТОВ "Трініті Інвест Компані" у 2015 році про стягнення пені за відповідним кредитним договором не перериває строк позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки до Заводу, оскільки заявлений до іншої сторони та щодо додаткового, а не основного зобов'язання; відповідно, позовна давність щодо звернення стягнення основної заборгованості за кредитним договором, укладеним з ТОВ "Трініті Інвест Компані" від 01.08.2008 №89 за рахунок предмета іпотеки сплила в розумінні ст.266 ЦК; так само сплила позовна давність щодо погашення заборгованості за рахунок предмета іпотеки за кредитними договорами з ТОВ "Луксор" від 15.10.2008; №7 від 08.02.2008; №87 та ТОВ "І-Тел" №59 від 21.07.2008 з ТОВ "Трініті Інвест Компані" №41 від 11.05.2007; №66, №67 від 08.10.2008;

(д) суд апеляційної інстанції порушив статті 2, 3, 11, 13, 269 ГПК та неправильно застосував ст.267 ЦК без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 18.07.2018 у справі №908/1846/17 та від 17.06.2020 у справі №916/1689/17 щодо можливості визнання судом поважними причин пропуску позовної давності лише за наявності обґрунтованих підстав, які встановлюються лише після всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі; поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим; зазначає, що пропуск позовної давності у цій справі тривав понад 3 роки щодо кожного кредитного договору, а визнання судом апеляційної інстанції поважності причин пропуску відбулось через більш як 6 років;

(є) висновок суду апеляційної інстанції про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки з 13.05.2016 по 24.10.2016 не відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 18.07.2018 у справі №908/1846/17 та від 17.06.2020 у справі №916/1689/17, оскільки початок цього періоду припадає на період після завершення трирічного строку звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки (тобто припадає на період завершення трирічного строку позовної давності); також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що в цей період право власності на майно було зареєстроване незаконно (дії Банку щодо реєстрації права власності визнані незаконними в межах розгляду справи №911/2058/16), при цьому перебування власності позивача предмету іпотеки протягом близько півроку є значно меншим, ніж строк, на який позовна давність була пропущена;

- розрахунок заборгованості, врахований судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення, зроблений без урахування факту звернення Банком стягнення на предмет іпотеки 2 (гуртожиток) відповідно до Іпотечного договору 2.

42. 16.07.2021 до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Стар Інвестмент Ван", в якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

43. Відзив мотивований таким:

- звернення стягнення на комплекс будівель і споруд (предмет іпотеки), що належав майновому поручителю ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056", було здійснене не на підставі ст.36 Закону "Про іпотеку", а на підставі ст.39 Закону "Про іпотеку" у зв'язку з нереалізацією іпотекодержателем способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.37 Закону "Про іпотеку"; про це зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 20.06.2012 у справі №6/497 (посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 22.12.2009 у справі №14/215, від 26.01.2010 у справі №38/126-09, від 26.12.2011 у справі №4/1);

- суд апеляційної інстанції правильно встановив, що заборгованість за кредитними договорами була погашена лише частково, а не у повному обсязі за рахунок стягнення шляхом набуття права власності Банком на предмет іпотеки, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Перемоги, 20 за Іпотечним договором 1; грошові кошти у сумі 55 861 556 грн 29.11.2012 були розподілені Банком в рахунок погашення заборгованостей позичальників за кредитними договорами, які забезпечувались предметом іпотеки, а також спрямовані на погашення державного мита, судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які підлягали стягненню за постановою Вищого господарського суду від 20.06.2012 у справі №6/497 (докази наявні в матеріалах справи - виписки по банківським рахункам), у зв'язку з цим Банк звертався до боржників за кредитними договорами про стягнення коштів та з заявами у справах про банкрутство, розгляд яких відбувався після прийняття у власність іпотечного майна у 2014-2015 роках; ці обставини не були спростовані або заперечені Заводом;

- у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №911/243/20 (яка досліджувалась судом апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо заміни позивача у справі його правонаступником) надано висновок, відповідно до якого звернення стягнення на предмет іпотеки, належний ПАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056", за постановою Вищого господарського суду України від 20.06.2012 у справі №6/497 відбулося на підставі ст.39 Закону "Про іпотеку" за рішенням суду у зв'язку з нереалізацією іпотекодержателем способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до вимог ст.37 Закону "Про іпотеку";

- право стягнення за кредитними договорами, в забезпечення яких Заводом передано в іпотеку комплекс будівель і споруд, є дійсним, так само, як і право вимоги за Іпотечним договором 2; зазначені зобов'язання стягнуті на користь ТОВ "Стар Інвестмент Ван" за вирахуванням списаних сум заборгованості у зв'язку з зверненням стягненням на майно поручителя ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056"; сума заборгованості за цими кредитними договорами зафіксована у відповідних судових рішеннях, які набрали законної сили (після ухвалення Вищим господарським судом постанови від 20.06.2012 у справі №6/497); тому обставини, встановлені в межах таких справ, мають преюдиціальне значення під час розгляду цієї справи відповідно до ч.4 ст.75 ГПК;

- чинним законодавством (ст.590 ЦК, частини 1, 2 ст.7, частини 1, 3, 5 ст.33 Закону "Про іпотеку") передбачена можливість забезпечення виконання зобов'язання шляхом передачі в іпотеку не тільки одного об'єкта нерухомого майна, а й декількох; у такому разі кредитор має право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об'єктів або їх всіх, у разі, якщо сукупна вартість є необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі; законодавство пов'язує задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов'язання, що не вказує на те, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку є наслідком припинення основного зобов'язання в повному обсязі;

- за договором іпотеки майновий поручитель приймає на себе обов'язок виконати за боржника його основне зобов'язання (у випадку невиконання останнім) за рахунок належного йому нерухомого майна; такий обов'язок є додатковим і кредитор (іпотекодержатель) у разі порушення боржником основного зобов'язання має право на свій вибір вимагати як виконання боржником свого основного обов'язку, так і виконання майновим поручителем додаткового обов'язку за договором іпотеки, основний обов'язок продовжує існувати у первинному обсязі, але право отримати виконання цього обов'язку переходить до майнового поручителя;

- у разі укладення кредитором (іпотекодержателем) декількох договорів іпотеки з різними майновими поручителями, кожний з них буде мати додаткове зобов'язання виконати за боржника його основне зобов'язання за рахунок іпотечного майна; у випадку звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за одним договором іпотеки (виконання додаткового обов'язку одним майновим поручителем) та у разі недостатності вартості цього предмета іпотеки для виконання основного обов'язку повністю, іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки за іншим договором іпотеки (вимагати виконання додаткового обов'язку іншим майновим поручителем); оскільки розмір забезпечення основного зобов'язання може мати істотне значення для кредитора при погодженні ним умов основного зобов'язання, у яке він вступає, припинення усіх інших забезпечень при реалізації кредитором одного з них суперечило б принципу справедливості та розумності (посилається на постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №910/2535/18, від 19.06.2019 у справі №904/9795/16, від 19.09.2019 у справі №910/9508/17, від 14.01.2020 у справі №908/1506/17; від 19.01.2021 у справі №916/2238/17);

- Верховний Суд за наслідками розгляду аналогічного спору та обставин справи (кредитні зобов'язання позичальника (ТОВ "Фенікс") були забезпечені двома договорами іпотеки №6134, №1247 та на один з них було звернуто стягнення), у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/2238/17 було надано такий висновок: "...57. Таким чином, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки або застави шляхом визнання за кредитором права власності на нього, кредитор не втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення порушеного основного зобов'язання за рахунок іншого виду забезпечення...";

- щодо спливу позовної давності наводить доводи практично аналогічні тим, що були зазначені судом апеляційної інстанції;

- постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц, від 05.05.2020 у справі №161/6253/15-ц, від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, на які посилається скаржник, не підлягають врахуванню, оскільки правовідносини в них не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду та рух справи

44. Верховний Суд ухвалою від 30.06.2021 відкрив касаційне провадження у справі №911/1850/18 за касаційною скаргою Заводу, розгляд справи призначив на 21.07.2021, оголосив перерву у судовому засіданні до 28.07.2021.

45. 28.07.2021 Завод подав до Верховного Суду клопотання про зупинення провадження у справі №911/1850/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №761/36873/18, правовідносини якої є подібними з правовідносинами у справі № 911/1850/18.

46. Клопотання мотивоване тим, що у 2016 році первісний позивач звернув стягнення шляхом позасудового врегулювання на підставі ст.37 Закону "Про іпотеку" на предмет іпотеки 2, у зв'язку з чим відповідач, посилаючись на ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку", вважає, що зобов'язання за кредитним договором є припиненими. Завод зазначає про подібність вказаних правовідносин до правовідносин у справі №761/36873/18 за позовом фізичної особи до банківської установи, у якій розглядається питання про визнання припиненим на підставі ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" кредитного договору у зв'язку зі зверненням стягнення в порядку, визначеному ст.37 Закону "Про іпотеку" на предмет іпотеки (земельну ділянку), який слугував єдиним забезпеченням вказаного кредитного договору.

47. Ухвалою від 28.07.2021 Верховний Суд задовольнив клопотання Заводу та зупинив провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №761/36873/18 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

48. 12.10.2021 до Верховного Суду від ТОВ "Стар Інвестмент Ван" надійшло клопотання про поновлення касаційного провадження у справі №911/1850/18.

49. Клопотання було мотивоване неподібністю правовідносин у справі №761/36873/18. Зазначено, що висновок Великої Палати Верховного Суду, який буде наданий за результатами розгляду справи №761/36873/18, не буде мати жодного правового значення для цієї справи, оскільки висновок щодо застосування норми, закріпленої у ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку", наданий Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі №916/2238/17 щодо відносин позичальника та Банку, до яких норма застосовується інакше, ніж до правовідносин, що виникають з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки.

50. Також позивач стверджував, що після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі державний реєстратор КП "Реєстрація плюс" Товкайло У.В. безпідставно ухвалив рішення, якими припинив записи про іпотеку та заборони відчуження щодо предмету іпотеки 1. У подальшому таке майно відчужено іпотекодавцем на користь третіх осіб з метою формування ланцюгу добросовісних набувачів. У зв'язку з цим було відкрите кримінальне провадження №12019110040001748 від 08.10.2019 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України, яке перебуває у провадженні ГСУ НП України. Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені органом досудового розслідування особи, діючи в інтересах посадових осіб Заводу, а також його беніфіціарного власника Грегорі А.В. заволоділи майном, яке перебувало в іпотеці у ТОВ "Стар Інвестмент Ван" та належало Заводу, а саме, майновим комплексом, розташованим за адресою: Київська обл, м. Бровари, бульв. Незалежності, 53. Вказані особи безпідставно здійснили ряд реєстраційних дій, якими припинено записи про іпотеку та обтяження майнового комплексу, внаслідок чого комплекс перейшов у власність створеного Заводом ТОВ "СП Завод Пластмас", чим ТОВ "Стар Інвестмент Ван" завдано збитки на загальну суму 438 917 640,51 грн. ТОВ "Стар Інвестмент Ван" зафіксувало факти розібрання конструкцій будівель, що входять до складу предмета іпотеки, на будівельні матеріали з метою їх реалізації, розпилювання металоконструкції на металобрухт. Звертало увагу на надзвичайно тривалий розгляд цієї справи судами та те, що на стадії апеляційного провадження справа знаходилась майже 2 роки: з червня 2019 по березень 2021.

51. Верховний Суд ухвалою від 26.10.2021 поновив касаційне провадження у цій справі для розгляду клопотання ТОВ "Стар Інвестмент Ван" про поновлення провадження у справі №911/1850/18 та зупинив провадження до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №761/36873/18 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду. Ухвала мотивована тим, що станом на момент розгляду клопотання ТОВ "Стар Інвестмент Ван" про поновлення провадження у справі №911/1850/18 справа №761/36873/18 не розглянута, повний текст судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду не оприлюднено.

52. 24.05.2022 до Верховного Суду від ТОВ "Стар Інвестмент Ван" надійшло клопотання про поновлення касаційного провадження у справі №911/1850/18.

53. Клопотання обґрунтоване тим, що правовідносини у справі №761/36873/18 та у справі, що переглядається, не є подібними (зазначає про відмінність суб'єктного складу, змісту позовних вимог, фактичних обставин). При цьому звертає увагу, що у цій справі на момент звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб Завод виступав лише майновим поручителем, натомість у справі №761/36873/18 фізична особа була одночасно і позичальником, і майновим поручителем по кредитному зобов'язанню. Також зазначає про відмінність предметів іпотеки у порівнюваних справах, у справі №761/36873/18 відсутній факт оскарження іпотекодавцем звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 (повний текст якої оприлюднено 14.02.2022), яка є подібною до справи що переглядається, вже сформований висновок щодо застосування ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" у відповідній редакції у спорі між юридичними особами і цей висновок підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

54. Верховний Суд ухвалою від 26.05.2022 за клопотанням ТОВ "Стар Інвестмент Ван" поновив касаційне провадження у цій справі та призначив справу до розгляду на 22.06.2022.

55. 14.06.2022 Велика Палата Верховного Суду оприлюднила повний текст постанови від 22.02.2022 у справі №761/36873/18.

56. Верховний Суд ухвалою від 22.06.2022 за клопотанням нового представника Заводу Степанова Є.В., мотивованим необхідністю ознайомитись із матеріалами справи, оголосив перерву у судовому засіданні до 13.07.2022.

57. 13.07.2022 до Верховного Суду надійшла заява Заводу про зупинення провадження у справі.

58. Заява обґрунтована тим, що відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із заявою від 16.05.2022 про перегляд оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами - у зв'язку набранням законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 у справі №910/14792/20, яким визнано недійсними результати електронного аукціону №UA-EA-2018-12-21-000021-b від 24.01.2019 в частині пулу активів, що складаються з права вимоги та інших майнових прав по кредитним договорам, заборгованість за якими є підставою для стягнення звернення на предмет іпотеки у цій справі, договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 01.03.2019 №38061, договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 01.03.2019 №117, укладені Банком та ТОВ "Стар Інвестмент Ван" (посилається на п.5 ч.1 ст.227 ГПК).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі від 13.07.2022

59. Завод звернувся до Верховного Суду із заявою про зупинення провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.227 ГПК. Зазначає, що відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із заявою від 16.05.2022 про перегляд оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами.

60. Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 ГПК суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

61. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: 1) чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається адміністративним судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; 2) чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи (п.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2022 №9901/43/21).

62. Разом з тим, Верховний Суд зазначав, що тлумачення вказаної норми свідчить, що зупинення провадження можливе до вирішення саме іншої справи (аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №185/446/18).

63. Натомість Завод просить зупинити провадження у справі, що переглядається, у зв'язку з поданням заяви про перегляд постанови суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами у цій же самій справі. Зазначене виключає можливість застосування п.5 ч.1 ст.227 ГПК.

64. Зупинення провадження у справі виключає можливість здійснення будь-яких процесуальних дій у справі, включаючи і розгляд судом апеляційної інстанції заяви про перегляд постанови суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами. Таким чином, лише після завершення розгляду цієї справи Верховним Судом, суд апеляційної інстанції може отримати матеріали справи і розглянути відповідну заяву Заводу.

65. Верховний Суд також звертає увагу на те, що станом на момент подання Заводом до Верховного Суду заяви про зупинення провадження було відкрите апеляційне провадження у справі №910/14792/20 за апеляційною скаргою ТОВ "Стар Інвестмент Ван" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 (ухвала Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022), про що зазначив позивач у судовому засіданні, заперечуючи проти зупинення провадження. Позивач також зауважив, що скориставшись попереднім зупиненням провадження у справі відповідач намагався вчинити дії, які могли привести до неможливості виконання судового рішення у цій справі, описані у п.50 цієї постанови.

66. У зв'язку з наведеним Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, що переглядається.

Щодо умов звернення стягнення на предмет іпотеки

67. Спір у цій справі стосується звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено виконання зобов'язання за кредитними договорами.

68. Відповідно до ч.1 ст.572 ЦК (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

69. Одним із видів застави є іпотека.

70. Згідно з частинами 1, 3 ст.575 ЦК іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

71. Відповідно до абз.3 ч.1 ст.1 Закону "Про іпотеку" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

72. Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом з боржником і треті особи (п.6.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №761/36873/18).

73. Відповідно до частин 1, 2 ст.590 ЦК звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

74. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (реч.1 ч.1 ст.33 Закону "Про іпотеку").

75. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше (ч.2 ст.33 Закону "Про іпотеку").

76. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3 ст.33 Закону "Про іпотеку").

77. Чинним законодавством України передбачена можливість забезпечення виконання зобов'язання шляхом передачі в іпотеку не тільки одного об'єкта нерухомого майна, а й декількох. У разі перебування в іпотеці декількох об'єктів нерухомого майна кредитор має право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об'єктів або їх всіх, у разі якщо їх сукупна вартість є необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі (п.53 постанови Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/2238/17).

78. Пунктами 5.1.6, 5.1.7, 5.1.12 Іпотечного договору 2 передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку невиконання зобов'язання (або тієї чи іншої його частини), воно не буде виконане; у разі порушення позичальниками зобов'язання за кредитним договором чи іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, а також інших обов'язків іпотекодавця (позичальників), іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання отримати задоволення своїх вимог з вартості предмета іпотеки; іпотекодержатель має право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки на підставах, умовах і в порядку, передбаченому цим договором.

79. Суди попередніх інстанцій встановили, що Іпотечний договір 2 був укладений на забезпечення зобов'язань за кредитними договорами, укладеними Банком (кредитодавець) з позичальниками, а саме, з ТОВ "Луксор" від 08.02.2008 №7, від 08.10.2008 №87, з ТОВ "І-Тел" від 21.07.2008 №59, з ТОВ "Трініті Інвест Компані" від 11.05.2007 №41, від 01.08.2008 №66, від 01.08.2008 №67, від 15.10.2008 №89.

80. Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

81. Банк фактично погасив частину заборгованості за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором 1 на підставі постанови Вищого господарського суду України від 20.06.2012, а саме, на майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Перемоги, 20.

82. Як встановив суд апеляційної інстанції та зазначив позивач у відзиві на касаційну скаргу, грошові кошти у сумі 55 861 556 грн, отримані в результаті звернення стягнення на майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Перемоги, 20, були розподілені Банком 29.11.2012 в рахунок погашення заборгованостей позичальників за кредитними договорами, які забезпечувались предметом іпотеки, а також спрямовані на погашення державного мита, судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які підлягали стягненню за постановою Вищого господарського суду від 20.06.2012 у справі №6/497.

83. Суд апеляційної інстанції також встановив, що після такого звернення станом на момент виникнення між сторонами спору Іпотечний договір 2 забезпечував виконання таких грошових зобов'язань: 1) ТОВ "Трініті Інвест Компані" за кредитними договорами №41 від 11.05.2007 (у розмірі 1 785 713,61 доларів США), №66 від 01.08.2008 (у розмірі 3 484 233,00 дол. США), №67 від 01.08.2008 (у розмірі 6 028 000,00 дол. США), №89 від 15.10.2008 (у розмірі 2 040 811,08 дол. США); 2) ТОВ "Луксор" за кредитними договорами №87 від 08.10.2008 (у розмірі 2 976 455,22 дол. США), №7 від 08.02.2008 (у розмірі 5 101 475,23 дол. США); 3) ТОВ "І-Тел" за кредитним договором №59 від 21.07.2008 (у розмірі 4 999 999,73 дол. США).

84. Розмір заборгованості товариств підтверджується відповідними судовими рішеннями та підтвердженими вимогами, внесеними до реєстру вимог кредиторів у справах про банкрутство, а саме:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/17055/15 про стягнення Банком з ТОВ "Трініті Інвест Компані" коштів за кредитним договором №41 від 11.05.2007;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 у справі №910/17047/15 про стягнення Банком з ТОВ "Трініті Інвест Компані" коштів за кредитним договором №66 від 01.08.2008;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 у справі №910/17049/15 про стягнення Банком з ТОВ "Трініті Інвест Компані" коштів за кредитним договором №67 від 01.08.2008;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 у справі №910/18586/15 про стягнення Банком з ТОВ "Трініті Інвест Компані" коштів за кредитним договором №89 від 15.10.2008;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2011 у справі №35/374 про стягнення Банком з ТОВ "Луксор" коштів за договором про відкриття документарного акредитива №25 від 08.10.2008 (укладеного в рамках кредитного договору №87 від 08.10.2008 року);

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2014 у справі №910/1757/14 про банкрутство ТОВ "Луксор" визнано Банк конкурсним кредитором першої, четвертої, шостої черг, унесено до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Луксор" (в тому числі за кредитними договорами №87 від 08.10.2008, №7 від 08.02.2008);

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2013 у справі №5011-28/9493-2012 про банкрутство ТОВ "І-Тел" затверджено реєстр кредиторів, Банк визнано кредитором в тому числі щодо заборгованості за кредитним договором №59 від 21.07.2008.

85. Суди попередніх інстанцій встановили, що заборгованість за кредитними договорами лишається непогашеною і скаржник не оспорював цього факту.

86. Факт заборгованості, а також підстави, якими обумовлена така заборгованість, не заперечувалась Заводом під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій. Завод не подавав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції альтернативний розрахунок заборгованості, забезпеченої Іпотечним договором 2.

87. Враховуючи викладене, а також межі касаційного перегляду, встановлені ст.300 ГПК, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що розрахунок заборгованості, врахований судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення, зроблений без урахування факту звернення Банком стягнення на предмет іпотеки 2 (гуртожиток) відповідно до Іпотечного договору 2.

88. У відзиві на касаційну скаргу позивач звертає увагу суду на те, що скаржник не посилався на цей факт у судах попередніх інстанцій, не надавав відповідних доказів та зустрічного розрахунку.

89. Цим доводом скаржник фактично порушує питання щодо встановлення фактів, які не встановлювались судами попередніх інстанцій, заперечення встановлених обставин та переоцінки доказів у справі.

90. Оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судами обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи судом касаційної інстанції відповідно до ч.2 ст.300 ГПК, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

91. Подібні висновки наведені в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20.

92. У зв'язку з цим Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність умов задоволення вимог позивача як кредитора за рахунок предмету іпотеки 1 відповідно до Іпотечного договору 2.

Щодо застосування ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку"

93. Завод зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором 1 відбулось 25.10.2012 шляхом реєстрації первісним позивачем права власності за собою на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження в Іпотечному договорі 1 та постанови Вищого господарського суду України від 20.06.2012 у справі №6/497 за позовом Банку до ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056". Стверджує, що, зважаючи на ст.36 Закону "Про іпотеку", Банк втратив право звернення стягнення на предмет іпотеки 1 за Іпотечним договором 2, оскільки, обираючи саме такий спосіб звернення стягнення на майно, іпотекодержатель приймає на себе всі ризики, пов'язані з можливими несприятливими для нього фінансовими наслідками. Через наведене вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про право позивача звернути стягнення на інший предмет іпотеки за Іпотечним договором 2.

94. Стаття 36 Закону "Про іпотеку" передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст.36). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.2 ст.36)

95. Відповідно до ч.3 ст.36 Закону "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 цього Закону.

96. У ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" передбачено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

97. Отже, відповідно до положень статей 36, 37 Закону "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є способом позасудового врегулювання.

98. Тобто Закон "Про іпотеку" розрізняє позасудовий та судовий способи звернення стягнення на предмет іпотеки та, відповідно, встановлює різні наслідки в частині дійсності наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання. При цьому вимоги ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" не поширюються на судовий спосіб стягнення звернення, врегульований ст.39 Закону "Про іпотеку".

99. У постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №6-2967цс16 вирішувалося питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм статей 37-39 Закону "Про іпотеку".

100. Верховний Суд України підтвердив свої висновки щодо застосування статей 33, 36, 37 Закону "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК, викладені у постановах від 27.04.2017 у справі № 6-679цс17, від 02.11.2016 у справі №6-2457цс16, від 24.05.2017 у справі № 6-1388цс16, від 27.09.2017 у справі №6-2853цс16, від 29.09.2016 у справі №6-1243цс16, від 13.09.2017 року у справі № 6-1446цс17, від 26.10.2016 у справі № 6-1625цс16, та зробив висновок, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч.1 ст.37 Закону "Про іпотеку"). Зазначив, що суди, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосували норми ст.39 Закону "Про іпотеку".

101. Аналогічний висновок був зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, на яку посилається скаржник.

102. Водночас до 2016 року поширеною була практика звернення до суду з позовом іпотекодержателя до іпотекодавця про визнання права власності на предмет іпотеки.

103. Саме таке рішення було ухвалено Вищим господарським судом України. Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Вищого господарського суду України від 20.06.2012 у справі №6/497 звернено стягнення на майно, що належить ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056", шляхом набуття права власності Банком на предмет іпотеки, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Перемоги, 20 (за Іпотечним договором 1).

104. У цій постанові Вищий господарський суд України з посиланням на частини 1, 2 ст.35 Закону "Про іпотеку" у відповідній редакції зазначив таке:

"якщо іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки (у даному випадку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до вимог статті 37 Закону), він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень статті 39 Закону (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах №14/215 від 22.12.2009, №38/126-09 від 26.01.2010 та №4/1 від 26.12.2011).

Статтею 39 Закону передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Отже, враховуючи зазначені норми матеріального права та зважаючи на те, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку не перешкоджає іпотекодержателю застосувати в судовому порядку за рішенням суду звернення стягнення на майно шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст. 36, 37 Закону "Про іпотеку", колегія суддів вважає наведене законною підставою для задоволення позову".

105. Верховний Суд не бере до уваги довід Заводу щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц.

106. На момент ухвалення Вищим господарським судом України постанови від 20.06.2012 у справі №6/497 застосуванню підлягали актуальні на той момент інші (протилежні) правові позиції (зокрема, у постанові містяться посилання на постанови Верховного Суду України від 22.12.2009 у справі №14/215, від 26.01.2010 у справі №38/126-09 та від 26.12.2011 у справі №4/1).

107. Той факт, що судове рішення, яке набуло чинності у 2012 році, суперечить висновкам Верховного Суду, сформованим у 2018 році, не ставить під сумнів його законність та обґрунтованість.

108. Отже, перед Верховним Судом у цій справі постало питання, чи застосовується ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" до спірних правовідносин.

109. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц вказано:

"16. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

17. Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя(частина третя статті 33 Закону).

18. З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

19. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

20. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

…

33. На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у ч.3 ст.36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абз.5 ч.1 ст.39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 вказаного Закону (аналогічний висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 28.09.2016 у справі №6-1243цс16)".

110. Враховуючи відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду, а також те, що резолютивна частина рішення Вищого господарського суду України не визначала спосіб реалізації предмета іпотеки, Верховний Суд у цій справі доходить висновку, що положення ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" підлягають застосуванню і у випадку, коли кредитор-іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього на підставі судового рішення (тобто способом, передбаченим ст.37 Закону "Про іпотеку"), оскільки такий спосіб віднесено законом виключно до позасудових.

111. Також Верховний Суд враховує, що часткове погашення кредиторських вимог відбулося хоча й під контролем суду, але за оціночною вартістю такого предмету (тобто без проведення нової оцінки, яка дозволила би встановити ринкову вартість предмету іпотеки на момент звернення стягнення, та без продажу предмету іпотеки в конкурсному, конкурентному порядку, який потенційно міг би забезпечити продаж предмету іпотеки за вищою вартістю). Саме незастосування кредитором конкурентного способу продажу майна на публічних торгах є підставою запровадження законодавцем норми, що міститься у ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку", а не відсутність судового контролю як такого.

112. Водночас у цій справі постало питання, чи застосовується ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" у разі якщо кредитор вже звернув стягнення шляхом набуття власності на предмет іпотеки за Іпотечним договором 1, укладеним з іпотекодавцем (ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056"), який не є боржником, і звернувся до суду з позовом до іншого іпотекодавця (Заводу) для звернення стягнення на інший предмет іпотеки за Іпотечним договором 2.

113. Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що рішенням Господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі №911/2058/16, зокрема, встановлено, що ст.36 Закону "Про іпотеку" передбачено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними; таким чином, з огляду на набуття Банком права власності на предмет іпотеки за Іпотечним договором 1, укладеним з ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056" на підставі постанови Вищого господарського суду України від 20.06.2012 у справі №6/497 Банк втратив право на вимоги за кредитними договорами. Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.4 ст. 36 Закону "Про іпотеку" наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №916/3146/17.

114. Верховний Суд зупиняв провадження у цій справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №761/36873/18 питання про застосування ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" у випадку, коли боржник та майновий поручитель є різними особами, і коли кредитне зобов'язання забезпечене одночасно декількома предметами іпотеки на підставі різних іпотечних договорів.

115. Висновки щодо застосування ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №761/36873/18, до завершення розгляду якої Верховний Суд зупиняв провадження у цій справі, а також у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, на яку звертає увагу позивач і яка була ухвалена після звернення з касаційною скаргою і зупинення провадження у справі, що переглядається.

116. У постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 Велика Палата Верховного Суду висловила позицію щодо застосування ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" у кредитних правовідносинах за наявності декількох видів або предметів забезпечення, зокрема "у випадку забезпечення виконання основного зобов'язання декількома способами, основне зобов'язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог".

117. У постанові від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов'язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

118. Отже, Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах дійшла висновків, що ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" не застосовується у випадку, коли іпотекодавець не є боржником, а кредитне зобов'язання забезпечене предметами іпотеки за іншими забезпечувальними договорами.

119. Суди попередніх інстанцій встановили, що іпотекодавцем за Іпотечним договором 1 є ВАТ "Київське автотранспортне підприємство 13056". При цьому боржниками за кредитними договорами є юридичні особи, які не є майновими поручителями за Іпотечними договорами 1 та 2. Тобто особи іпотекодавця та боржників є різними. Тому до спірних правовідносин не підлягають застуванню норми, передбачені ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку".

120. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки 1 (комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: Київська обл., м. Бровари, бульв. Незалежності, 53) за Іпотечним договором 2.

Щодо позовної давності

(І) Щодо початку перебігу позовної давності

121. Суди попередніх інстанцій встановили, що укладені з боржниками кредитні договори містили кінцевий строк кредитування, а саме, кредитні договори, укладені з:

- ТОВ "Трініті Інвест Компані" №41 від 11.05.2007 (10.02.2011), №66 від 01.08.2008 (01.04.2010), №67 від 01.08.2008 (01.04.2010), №89 від 15.10.2008 (14.03.2012);

- ТОВ "Луксор" №87 від 08.10.2008 (09.03.2012), №7 від 08.02.2008 (09.03.2011);

- ТОВ "І-Тел" №59 від 21.07.2008 (15.05.2011).

122. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що саме від дати, коли відповідно до укладеного кредитного договору кредитне зобов'язання мало бути повністю погашеним, має обліковуватися початок перебігу позовної давності щодо вимоги кредитора до іпотекодавця і такі висновки не оскаржуються відповідачем у касаційній скарзі.

123. Отже, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що позовна давність тривала за кредитними договорами, укладеними з:

- ТОВ "Трініті Інвест Компані": договір №41 від 11.05.2007 з 11.02.2011 по 11.02.2014, договір №66 від 01.08.2008 з 02.04.2010 по 02.04.2013, договір №67 від 01.08.2008 з 02.04.2010 по 02.04.2013, договір №89 від 15.10.2008 з 15.03.2012 по 16.03.2015;

- ТОВ "Луксор": договір №87 від 08.10.2008 з 12.03.2012 по 12.03.2015, договір №7 від 08.02.2008 з 09.03.2011 по 09.03.2014;

- ТОВ "І-Тел" договір №59 від 21.07.2008 з 16.05.2011 по 16.05.2014.

124. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що через звернення позивача з позовом до позичальників за кредитними договорами відбулося переривання позовної давності і саме цей висновок ставиться скаржником під сумнів з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц, від 05.05.2020 у справі №161/6253/15-ц.

(ІІ) Щодо переривання позовної давності

125. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильних висновків щодо переривання позовної давності.

126. Стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував статті 264, 266 ЦК без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц у яких, зокрема, зазначено, що позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві; стосовно вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

127. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.05.2020 у справі №161/6253/15-ц про те, що статуси поручителя і майнового поручителя відрізняються та врегульовані у різний спосіб, при цьому боржник за основним зобов'язанням та майновий поручитель не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, визначених законом (ст.541 ЦК).

128. На думку скаржника, звернення первісного позивача (Банку) до ТОВ "Трініті Інвест Компані" у 2015 році про стягнення пені за відповідним кредитним договором не перериває строк позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки до Заводу, оскільки заявлений до іншої сторони та щодо додаткового (пеня), а не основного (тіло кредиту) зобов'язання.

129. Верховний Суд частково погоджується з зазначеними доводами скаржника, зважаючи на таке.

130. Відповідно до ст.256 ЦК (в редакції, чинній на момент звернення до суду) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

131. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК).

132. Абзацами 1-2 ч.5 ст.261 ЦК передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

133. Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

134. Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

135. Суд апеляційної інстанції встановив, що Банк звертався до суду з позовом до вказаних вище товариств як боржників про стягнення коштів за кредитними договорами.

136. Разом з тим, позовні вимоги у зазначених справах стосувалися стягнення богу за кредитними договорами, тобто за основним (кредитним) зобов'язанням.

137. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, про те, що іпотекодавець та боржник за кредитними договорами не є солідарними боржниками в розумінні ст.541 ЦК.

138. Так, відповідно до ч.1 ст.541 ЦК солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

139. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.05.2020 у справі №161/6253/15-ц, на яку посилається скаржник, зазначила, що жодним із названих нормативних актів не передбачено солідарну відповідальність боржника за кредитним договором та іпотекодавцем. Отже, боржник за основним зобов'язанням та майновий поручитель - іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Крім того, у постанові Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №201/15310/16 вказано, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

140. У справі щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами та у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки предметом спору є різні самостійні договірні відносини: між кредитором і боржником - за кредитним договором; між кредитором і іпотекодавцем - за відповідним договором іпотеки, або ж ці відносини можуть врегульовуватись одним кредитним договором, що не змінює суті окремих договірних відносин (постанова Верховного Суду від 06.04.2020 у справі №303/4448/15-ц). Таким чином, у зв'язку з поданням Банком позовів до боржників про стягнення коштів за кредитними договорами не відбулось переривання позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка не охоплювалася такими позовами.

141. Подібні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 02.12.2019 у справі №909/15/19, від 06.04.2020 у справі №303/4448/15-ц, від 18.08.2021 у справі №201/15310/16.

142. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що звернення кредитора до боржників за кредитними договорами з позовом про стягнення заборгованості не є підставою для переривання позовної давності у зобов'язанні між кредитором та іпотекодавцем.

143. Разом з тим, Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц щодо застосування ст.264 ЦК: "Позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається", оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 відступила від зазначеного висновку (пункти 128, 129).

144. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що 05.02.2013 позивач звернувся з позовом до суду до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки 1 шляхом визнання права власності за Іпотечним договором 2 (справа №911/426/13-г) .

145. В межах справи №911/426/13-г Господарським судом Київської області розглядалась позовна заява Банку (подана 05.02.2013, тобто з дотриманням позовної давності), у якій Банк просив суд в рахунок погашення кредитної заборгованості позичальників (ТОВ "Трініті Інвест Компані", ТОВ "Луксор" та ТОВ "І-Тел" за кредитними договорами №41 від 11.05.2007, №66, №67 від 01.08.2008, №89 від 15.10.2008, №7 від 08.02.2008, №87 від 08.10.2008, №59 від 21.07.2008) звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить Заводу шляхом визнання права власності за Банком на предмет іпотеки 1 за Іпотечним договором 2.

146. Господарський суд Київської області ухвалою від 17.06.2016 припинив провадження у справі №911/426/13-г, оскільки 13.05.2016 Банк у позасудовому порядку зареєстрував право власності на комплекс, який є предметом договору іпотеки (іпотека була припиненою і предмет спору у справі №911/426/13-г перестав існувати).

147. Отже, у зв'язку з поданням позивачем позову до відповідача у справі №911/426/13-г мало місце переривання перебігу позовної давності відповідно до ч.2 ст.264 ЦК.

148. У постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі №668/8830/15-ц вказано, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

149. Отже, суд апеляційної інстанції встановив відповідні факти, втім, дійшов помилкового висновку щодо того, який саме із встановлених ним фактів перериває позовну давність (звернення з позовом до боржників за кредитними договорами чи звернення з позовом до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки).

150. Відповідно до ч.3 ст.264 ЦК після переривання перебіг позовної давності починається заново.

151. Тобто, з моменту звернення Банком 05.02.2013 до Господарського суду Київської області з позовом у справі №911/426/13-г має місце переривання перебігу позовної давності. Отже, позовна давність за вимогою позивача до відповідача як іпотекодавця сплинула 06.02.2016 незалежно від того, яке зобов'язання (за яким саме кредитним договором) було забезпечено іпотекою.

152. У зв'язку з цим Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, що станом на момент звернення Банку до суду з позовом у цій справі (20.08.2018) мав місце пропуск позовної давності. Те, що суд апеляційної інстанції дійшов аналогічного висновку (крім вимог за кредитним договором №89), правильно встановивши фактичні обставини справи, але з дещо відмінним правовим обґрунтуванням, не вплинуло на суть ухваленого ним рішення і відтак не може бути підставою для його скасування.

Щодо поважності причин пропуску позовної давності

153. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК), втім, якщо відповідно до ч.5 ст.267 ЦК суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

154. Суди попередніх інстанцій встановили, що 17.10.2018 Завод подав до Господарського суду Київської області заяву про застосування наслідків спливу позовної давності в порядку ст.267 ЦК.

155. Верховний Суд у п.79 постанови від 13.10.2021 у справі №914/687/20 зазначав, що за змістом ч.1 ст.261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Банк навів причини пропуску позовної давності і просив суд визнати їх поважними, і суд апеляційної інстанції такі причини визнав поважними.

156. Скаржник звертає увагу на те, що позивач зазначив про поважність причин пропуску позовної давності на стадії апеляційного перегляду справи, а саме, 28.09.2020 у відповідних письмових поясненнях та 10.02.2021 у поданих суду додаткових письмових поясненнях, відтак такі обставини не могли бути предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції.

157. Дійсно, суд апеляційної інстанції помилково вказав у оскаржуваній постанові, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача про поважність причин пропуску позовної давності. Позивач і у позові, і у апеляційній скарзі стверджував, що позовна давність ним не пропущена, отже, суд першої інстанції не міг оцінити поважність причин пропуску без відповідної заяви сторони.

158. Проте це не означає, що суд апеляційної інстанції неправомірно врахував подальші заяви позивача про поважність причин пропуску позовної давності.

159. Так, ЦК (зокрема, ст.267) не містить вимог щодо зазначення позивачем про поважність причин пропуску саме на стадії розгляду справи судом першої інстанції або на певному етапі апеляційного перегляду. Скаржник не наводить відповідних висновків Верховного Суду з цього питання, які б підлягали обов'язковому врахуванню відповідно до ч.4 ст.236 ГПК.

160. Законом не визначена процедура застосування ч.5 ст.267 ЦК. Cторона може заявити про поважність причин пропуску позовної давності на будь-якій стадії судового розгляду з урахуванням приписів ГПК щодо подання доказів, якщо такі докази надаються на підтвердження поважності причин, і суд має оцінити наведені позивачем причини пропуску позовної давності для визначення їх поважності. Cуд може визнати поважними причини пропуску позовної давності без клопотання сторони за наявності у матеріалах справи відповідних доказів. Аналогічна правова позиція мститься у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 усправі № 906/190/19. У цій справі відповідач вказував, що позивачем не подавалося клопотання про визнання поважними причин пропущення позовної давності, стверджував, що місцевий господарський суд вийшов межі своїх повноважень надавши оцінку обставинам спливу позовної давності. Верховний Суд відхилив ці доводи, оскільки за приписами ч.5 ст.267 ЦК позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Ця норма не передбачає обов'язковою умовою для її застосування подання позивачем клопотання про визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних відомостей про такі обставини.

161. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункти 61, 62), від 19.11.2019 у справі №911/3680/17 (пункти 5.43, 5.44) та у справі №911/3677/17 (пункти 6.43, 6.44), від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 (п.118).

162. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності посилався на те, що по існування права на звернення стягнення на предмет іпотеки 1 за Іпотечним договором 2 він дізнався лише 24.10.2016 - в момент ухвалення Київським апеляційним господарським судом постанови у справі №911/2058/16, якою залишено без змін рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2016 про скасування реєстрації права власності за Банком на нерухомість (предмет іпотеки 2) відповідно до іпотечного застереження в Іпотечному договорі 2.

163. Суд апеляційної інстанції визнав причини пропуску позовної давності поважними та зазначив, що лише після набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано відповідний запис та рішення реєстратора, банк мав усі підстави вважати, що його право, як іпотекодержателя за Іпотечним договором від 06.08.2009 може бути не захищено і, як наслідок, порушено, що обумовлює можливість позивача дізнатися, що його права не захищені та порушені.

164. Скаржник у касаційній скарзі вказує на неповажність причин пропуску позивачем позовної давності.

165. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

166. Європейський суд з прав людини наголошував, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

167. Чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності.

168. Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі №908/1846/17 зазначив таке:

"ЦК у ст.267 передбачає можливість визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини".

169. Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності, необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк (постанови Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №359/4206/19, від 18.07.2018 №908/1846/17, на які посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження).

170. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим (п.29 постанови Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №916/1689/17, на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження).

171. Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про поважність причин пропуску позовної давності відповідно до такого.

172. Суди попередніх інстанцій встановили, що Банк як іпотекодержатель неодноразово здійснював спроби звернути стягнення на предмет іпотеки 1 за Іпотечним договором 2 як у судовому, так і позасудовому порядку.

173. Зокрема, у справі №911/426/13-г, про яку зазначав суд апеляційної інстанції, Банк звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Заводу про визнання права власності на предмет іпотеки. 05.02.2013 Господарський суд Київської області відкрив провадження у справі.

174. При цьому таке провадження тривало до 17.06.2016 і було припинено відповідною ухвалою Господарського суду Київської області у зв'язку з реєстрацією Банком права власності на предмет іпотеки у позасудовий спосіб.

175. 30.06.2016 Господарський суд відкрив провадження у справі №911/2058/16 за позовом Заводу до Банку про визнання недійсним рішення про придбання предмета іпотеки та усунення перешкод у користуванні майном. Як зазначалось, остаточне судове рішення у цій справі було ухвалене Вищим господарським судом України 24.01.2017 (скасовано рішення про реєстрацію Банком права власності на предмет іпотеки 1).

176. Верховний Суд неодноразово зазначав, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19).

177. Тобто наявність трьох судових процесів, в межах яких Банк вчиняв відповідні дії, спрямовані на захист своїх прав та законних інтересів як кредитора та іпотекодержателя, свідчать про поважність причин пропуску позивачем позовної давності.

178. При цьому Верховний Суд відхиляє довід скаржника про те, що висновок суду апеляційної інстанції про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки із наведеної вище підстави як поважність причини пропуску позовної давності не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.07.2018 у справі №908/1846/17 та від 17.06.2020 у справі №916/1689/17 (згадані вище Верховним Судом), оскільки початок цього періоду припадає на період після завершення трирічного строку звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки (тобто припадає на період завершення трирічного строку позовної давності).

179. Як вже було вказано вище, позовна давність за вимогою Банку до іпотекодателя сплинула 02.06.2016. Банк був власником предмету іпотеки 1 в період з 13.05.2016 по 24.10.2016), судова справа №911/426/13-г розглядалася з 05.02.2013 по 17.06.2016, а судова справа №911/2058/16 - з 30.06.2016 по 28.11.2017. У цих справах Банк намагався захистити свої права як іпотекодержателя і кредитора.

180. Також Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що в цей період право власності на майно було зареєстроване незаконно (дії позивача щодо реєстрації права власності визнані незаконними в межах розгляду справи №911/2058/16).

181. Верховний Суд враховує, що позивач у зазначений період вчиняв дії, спрямовані на захист його прав та законних інтересів, а також інтересів кредиторів та вкладників Банку, шляхом набуття предмету іпотеки 1 у власність способами, визначеними законом та договором, в тому числі Законом "Про іпотеку" відповідно до його редакцій, чинних на момент вчинення таких дій.

182. Однак саме Завод, який не заперечував існування умов звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, не заперечував дійсності Іпотечного договору 2, існування непогашеної заборгованості за кредитними договорами у розмірі більше 26 млн дол. США, щодо яких надавалося забезпечення) перешкоджав такому зверненню в зазначений період, тоді як мав можливість дотриматися існуючих умов і добровільно виконати укладений Іпотечний договір 2, у тому числі шляхом погашення забезпеченої ним кредиторської заборгованості чи передання предмета іпотеки у власність Банку.

183. У судовому засіданні представник скаржника заявив, що Іпотечний договір 2 був укладений внаслідок недобросовісних дій виконавчого органу Заводу, вчинених всупереч інтересам самого заводу та його акціонерів за злочинною змовою з представниками Банку. Верховний Суд відхиляє цей довід, адже сторона ніколи не посилалася на нього у судах попередніх інстанцій. Крім того, відповідно до ст.204 ЦК діє презумпція правомірності правочину. Відповідач у судах попередніх інстанцій не надавав судових рішень, якими би Іпотечний договір 2 був визнаний недійсним чи застосовані правові наслідки нікчемності цього правочину.

184. Верховний Суд також бере до уваги ту обставину, що всі судові справи, у яких Банк намагався захистити своє право як кредитора та іпотекодержателя були ініційовані у період ліквідації Банку, як неплатоспроможного. У такому стані Банк для захисту своїх прав звертався з позовами до боржників (ТОВ "Луксор", ТОВ "Трініті Інвест Компані", ТОВ "І-Тел") за кредитними договорами, але не зважаючи на отримання у 2015 році судових рішень про стягнення кредитної заборгованості, сама заборгованість так не була погашена, а двоє з трьох позичальників за кредитними договорами знаходяться у процедурі банкрутства. Отже, Банк в особі Фонду протягом 2012-2017 років був змушений витрачати значні фінансові ресурси (які були обмеженими, оскільки Банк був неплатоспроможним) на ведення щонайменше десяти судових процесів для захисту своїх інтересів, а також інтересів вкладників та інших кредиторів Банку, але так і не отримав результату (повернення кредитних коштів боржниками чи Заводом як іпотекодавцем), через що був змушений звернутися з позовом у цій справі.

185. Верховний Суд також звертає увагу, що, зазначаючи про неповажність причин пропуску позивачем позовної давності, Завод не посилається на жодну постанову Верховного Суду, у якій би містилися відповідні правові висновки за подібних обставин справи, які б підтвердили таку позицію скаржника та були б обов'язковими для врахування судами в розумінні ч.4 ст.236 ГПК.

186. Натомість доводи Заводу, не підкріплені висновками Верховного Суду, фактично зводяться до спонукання Верховного Суду втрутитися в дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції та самостійно переоцінити поважність причин пропуску позовної давності, встановлену судом апеляційної інстанції, що виходить за межі касаційного перегляду справи, встановлені ст.300 ГПК. У зв'язку з цим Верховний Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про визнання поважними причин пропуску Банком позовної давності ухвалені з дотриманням вимог закону.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п.3 ч.2 ст.287 ГПК

187. Відповідно до п.3 ч.2 ст.287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

188. Завод у касаційній скарзі посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо наслідків застосування ст.36 Закону "Про іпотеку" у тому випадку, коли іпотекодержатель вдався до задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на підставі відповідного іпотечного застереження за рішенням суду про визнання за ним права власності на цій підставі.

189. Разом з тим, висновки щодо застосування ч. 4 ст.36 Закону "Про іпотеку" наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 та від 22.02.2022 у справі №761/36873/18, до завершення якої Верховний Суд зупиняв розгляд цієї справи, і суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову у відповідності з такими висновками.

190. У п.4 ч.1 ст.296 ГПК передбачено, що суд закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

191. Враховуючи, що правові висновки щодо застосування ч.4 ст.36 Закону "Про іпотеку" міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду, ухвалених вже після подання касаційної скарги, Верховний Суд не закриває касаційне провадження на підставі п.4 ч.1 ст.296 ГПК, а застосовує ці правові висновки відповідно до вимог ч.4 ст.300 ГПК, яка встановлює, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

192. Відповідно до частин 1 та 2 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

193. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

194. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

195. Згідно з ч.3 ст.332 ГПК суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

196. Враховуючи залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 - без змін, виконання останньої підлягає поновленню.

Судові витрати

197. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч.14 ст.129 ГПК).

Керуючись статтями 227, 228, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Броварський завод пластмас" про зупинення провадження у справі №911/1850/18.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Броварський завод пластмас" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 у справі №911/1850/18 залишити без змін.

4. Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 у справі №911/1850/18.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

Л. Стратієнко