Справа № 304/1428/22 Провадження № 2/304/266/2022
01 серпня 2022 рокум. Перечин
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Чепурнов В.О., розглянув заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за її позовом до ОСОБА_2 та Перечинської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом,
ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 червня 2021 року, видане Перечинською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
В якості забезпечення вказаного позову ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами та заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти будь які дії по відчуженню (продавати, обмінювати, дарувати, передавати в іпотеку тощо) вказану частину будинку.
Розглянувши матеріали позову та оцінивши їх в сукупності, суддя приходить до такого висновку.
Положеннями частин 1, 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 виходив із, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвалам про забезпечення позову.
Перелік видів забезпечення позову визначено в ст. 150 ЦПК України, серед яких процесуальний закон передбачає накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, та забороною вчиняти певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали позовної заяви свідчать про те, що предметом спору, з приводу якого виник спір є свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане відповідачу ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а також державна реєстрація за останньою права власності на вказану частину житлового будинку.
Виходячи з аналізу статей 149, 150 ЦПК України, під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити, і такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Також суддя враховує, що відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
При цьому, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання у право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «Агосі проти Сполученого Королівства» від 24 жовтня 1988 року «Agosi v. UK»). Іншими слова¬ми, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Вищевказані фактичні дані по справі на предмет їх відповідності зазначеним перед цим нормам процесуального закону дають судді підстави для висновку про доцільність забезпечення позову, шляхом заборони здійснення будь яких дій щодо відчуження 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що у свою чергу є співмірним із заявленими позивачем вимогами за встановлених суддею обставин.
У той же час, враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна (частини житлового будинку) не вимагає накладення арешту на таке майно, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою, на думку судді, може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без додаткового накладення на таке арешту.
При цьому, суддя вважає, що забезпечення позову у вказаний спосіб не завдасть шкоди сторонам, оскільки заборона відчуження майна тимчасово перешкоджає вчиняти дії щодо його відчуження. При цьому майно залишається у повному володінні та користуванні власника такого майна, та у разі відмови у позові заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.
Таким чином, дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, враховуючи предмет позову, наведені докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві щодо забезпечення позову, наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів заявника, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист інтересів заявника, за захистом яких вона звернулася до суду, суддя вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 149-153, 258-260 ЦПК України, суддя,
заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) про забезпечення позову у цивільній справі за її позовом до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) та Перечинська державна нотаріальна контора (місцезнаходження: 89200 Закарпатська область Ужгородський район м. Перечин, вул. Ужгородська, 43) про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом - задовольнити частково.
Заборонити вчинення будь-яких дій, спрямованих на відчуження 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 червня 2021 року належить ОСОБА_2 .
У задоволенні решти вимог заяви відмовити.
Копію ухвали судді для негайного виконання надіслати відповідачу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для відома.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Строк пред'явлення ухвали до виконання - правила ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя: Чепурнов В. О.