ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.07.2022Справа № 910/18572/19
За заявою товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД СТЕКО"
до товариства з обмеженою відповідальністю "ВР БІЛД" (ідентифікаційний код 40030685)
про банкрутство
Суддя Пасько М.В.
Представники:
від заявника не з'явились,
від боржника не з'явились.
В судовому засіданні приймав участь: Максюк С.В. - представник ліквідатора.
Заявник звернувся до суду з заявою про порушення справи про банкрутство боржника оскільки останній неспроможний сплатити борг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 відкрито провадження у справі та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Чупруна Євгена Вікторовича.
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 затверджено реєстр вимог кредиторів на суму 2.842.291, 30 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 затверджено звіт розпорядника майна боржника про нарахування грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат у справі на загальну суму 41.798, 55 грн.
Постановою Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 визнано боржника банкрутом та призначено ліквідатором боржника Черненченка Дениса Альбертовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 195 від 28.02.2013).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 відкладено розгляд справи на 16.11.2021.
16.11.2021 від ліквідатора боржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 відкладено розгляд справи на 16.12.2021.
Ліквідатор боржника, у судове засідання 16.12.2021 не з'явився та вимог постанови суду від 10.09.2021 та ухвали від 18.11.2021 не виконав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2021 відкладено розгляд справи на 18.01.2022.
21.01.2022 від арбітражного керуючого Титаренка М.О. надійшла заява про участь у справі.
31.01.2022 від ліквідатора боржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
31.01.2022 від ліквідатора боржника надійшла заява про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 відкладено розгляд справи на 03.03.2022.
Судове засідання призначене на 03.03.2022 не відбулось у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні.
Враховуючи викладене, розгляд справи призначено на 21.07.2022.
У судовому засіданні розглянувши заяву ліквідатора боржника про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника та заслухавши пояснення представника ліквідатора боржника, суд встановив наступне.
В поданій заяві ліквідатор боржника просить суд покласти на попереднього керівника боржника ОСОБА_1 , а також засновників боржника ОСОБА_2 та ТОВ "ВР ПАРТНЕР".
засновників боржника субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника в розмірі 2.842.291,30 грн.
Подана заява мотивована наступним чи попередній керівник та засновники боржника винні у виникненні заборгованості між боржником та ініціюючим кредитором товариства з обмеженою відповідальністю "ВР БІЛД" в розмірі 2.784236,00 грн., яка виникла на підставі порушення умов договору підряду № 24166 від 09.11.2017.
Представник ОСОБА_1 надав суду пояснення, в яких заперечує щодо задоволення поданої заяви ліквідатора боржника.
Також, суд бере до уваги те, що ОСОБА_2 та товариство з обмеженою відповідальністю "ВР ПАРТНЕР" не надали суду пояснень та заперечень чи інших документів, які б могли спростувати обставини викладені в заяві ліквідатора боржника.
Оцінивши в сукупності матеріали справи та пояснення учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення зазначеної заяви ліквідатора з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір.
Згідно з ч. 3 ст. 60 Кодексу України з процедур банкрутства у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора та здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов'язує можливість покладення субсидіарної відповідальності в порядку ч. ч.2 ст. 61 КУзПБ на третіх осіб із наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення, оскільки в даному випадку особи в силу спеціального припису Кодексу про банкрутство притягуються до цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення.
Притаманною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем, повинна доказати відсутність своєї вини.
Отже, якщо після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника до поки такі особи не доведуть протилежного.
Визначене нормами Кодексу України з процедур банкрутства правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
Об'єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до боржника, що лишились не задоволеними у справі про банкрутство.
Суб'єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб'єктом (суб'єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.
Дослідження обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна знаходитися в причинно-наслідковому зв'язку відносно порушення, передбаченого ч. 2 ст. 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство здійснюється судом, що вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.
Водночас при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб'єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов'язків та повноважень суб'єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення ч. ч. 1 і 3 ст. 4 КУзПБ.
Щодо об'єктивної сторони правопорушення для покладення на суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство слід зазначити, що хоча приписи ч. 2 ст. 61 КУзПБ і містять диспозицію (зміст) правопорушення - "доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб'єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.
Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності (ст. 42 ГК України).
Спеціальними умовами для субсидіарної відповідальності за дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності, окрім вини, є наслідки у вигляді недостатності виявленого у процедурі банкрутства майна боржника, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, для задоволення вимог кредиторів, різниця між вартісними показниками яких і є мірою субсидіарної відповідальності.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
При цьому, виходячи з положень ст. 73 та ч. 1 ст. 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із елементів/складових об'єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами.
Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно не надає можливості визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб'єктів (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом в постанові № 910/21323/16 від 16.06.2020).
Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Разом з тим, у положеннях ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що одним із повноважень ліквідатора у справі про банкрутство є аналіз фінансового становища банкрута.
Слід зазначити, що можливістю подання в межах справи про банкрутство заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства наділений виключно ліквідатор банкрута.
Отже, виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладена саме на ліквідатора банкрута, що пов'язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень визначених ст. 61 Кодексу про банкрутство
Приписи до ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника.
Саме детальний аналіз ліквідатором фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Кодексу про банкрутство, у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Аналіз положень ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, дає підстави дійти до висновку, що заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду у разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.
Відтак, ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.
При цьому, розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою (п. 1 ч. 2 ст. 61 КУзПБ).
Аналогічна правова позиція щодо субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника викладена, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/21232/16 та від 12.02.2020 у справі № 922/2391/16.
Судом встановлено, що ліквідатором було здійснено заходи щодо розшуку майна боржника та формування ліквідаційної маси, однак ні майна, ні грошових коштів за боржником не виявлено.
Отже, як було зазначено ліквідатором та встановлено судом, загальний розмір непогашеної кредиторської заборгованості банкрута становить 2.842.291,30 грн.
Встановлення ознак доведення до банкрутства визначається Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (у редакції наказу Міністерства економіки України від 26.10.2010 № 1361) (надалі - Методичні рекомендації).
Згідно з п. 2 розділу І Методичних рекомендацій об'єктом аналізу є фінансово-господарський стан підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти діяльності.
Пунктом 3 розділу І Методичних рекомендацій визначено, що суб'єктами аналізу є власники, органи, уповноважені управляти майном, або особи, які заінтересовані в отриманні інформації щодо діяльності підприємства (державний орган з питань банкрутства, арбітражний керуючий, орган податкової служби, керівництво).
Абзацом 2 п. 3.2 Розділу ІІІ Методичних рекомендацій передбачено, що під час визначення ознак доведення до банкрутства аналізується рівень забезпечення зобов'язань кредиторів за період проведення аналізу.
Згідно з абз. 8 п. 3.2 розділу ІІІ Методичних рекомендацій у рзі встановлення, що зазначені показники погіршилися протягом періоду, який аналізується, з'ясовується причина погіршення цих показників шляхом перевірки фінансово-господарських договорів підприємства.
Відповідно до абзацу 9 п. 3.2 Розділу ІІІ Методичних рекомендацій економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може вважатися такий фінансово-економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану, зокрема: підписання та виконання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) договорів; необґрунтованої виплати грошових коштів, необґрунтованої передачі третім особам майна; прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат; заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо; невжиття заходів керівництвом щодо стягнення заборгованості (повнота та своєчасність проведеної претензійно-позовної роботи) - відмова від грошових (майнових) вимог; несвоєчасність (невжиття заходів) щодо розв'язання проблем у виробничому процесі, нездійснення господарської діяльності тощо.
Абзацом 10 п. 3.2 розділу ІІІ Методичних рекомендацій визначено, що навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками: зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства (передача активів іншій особі); штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості (залишення за боржником лише кредиторської заборгованості без відповідного забезпечення) та інші, подібні дії.
Згідно з абзацом 1 п. 3.2 розділу ІІІ Методичних рекомендацій визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі.
Пунктом 4 розділу І Методичних рекомендацій визначено, що активи це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вимог у майбутньому. Доведення до банкрутства - умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином-засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.
Згідно з положеннями ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органи (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), яка здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів. Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів. Головний бухгалтер або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства: забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.
Статтею 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємства зобов'язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку. Фінансова звітність підписується керівником (власником) підприємства або уповноваженою особою у визначеному законодавством порядку та бухгалтером або особою, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не заперечує, що виконував повноваження керівника боржника та зазначає, що займав посаду директора товариства з 25.09.2015 року до 24.11.2019 року. Таким чином період часу, у який ОСОБА_1 виконував повноваження директора товариства підпадає під трьохрічний період, що аналізувався арбітражним керуючим при встановленні ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства у відповідності до Методичних рекомендацій, затверджених Наказом Міністерством економіки України №14 від 19.01.2006 року;
Також, ОСОБА_1 підтверджує факти укладання Договору підряду між ТОВ "ВР БІЛД" та ТОВ "ЗАВОД СТЕКО", а також часткової оплати за зазначеним договором. ОСОБА_1 у своїх запереченнях вказує на порушення умов договору з боку ТОВ "ЗАВОД СТЕКО" в частині порушення графіку поставки та якості конструкцій, тим самим попередній керівник фактично підтверджує визнану Господарським судом місті Києва наявну кредиторську заборгованість.
Крім того, ліквідатором боржника було отримано виписки по розрахунковому рахунку НОМЕР_1 за три роки що передують відкриттю провадження у справі про банкрутство ТОВ "ВР БІЛД" (єдиний рахунок Боржника, що був відкритий та використовувався під час господарської діяльності). Проаналізувавши надані виписки було встановлено, що загальний розмір грошових коштів на рахунку Боржника за отриманий період становить 767.962,81 грн. При цьому переважна більшість коштів були проведені (зараховані та виведені) у листопаді 2017 року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що укладаючи з ТОВ "Завод Стеко" Договір підряду №24166 від 09.11.2017 року Боржник фактично не міг виконати свої зобов'язання перед кредитором.
Дані обставини також підтверджуються отриманими від ГУ ДПС м. Києва додатками до декларацій з податку на додану вартість, які вказують на відсутність ділової мети, відсутність реальності настання правових наслідків у діяльності товариства., тобто Боржник під керівництвом ОСОБА_1 за наявними даними не міг та фактично не намагався виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
Кодекс України з процедур банкрутства не містить інформації про конкретні обставини, що мають бути встановлені судом для покладення на особу субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства. Проте, ці обставини сформульовані у судовій практиці, зокрема, у Постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 910/21232/16.
Отже, обставинами, існування яких свідчить про доведення юридичної особи до банкрутства, серед іншого є: - вчинення дій, направлених на набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення (за відсутності у боржника будь-яких активів).
Дана позиції відповідає фактичним обставинам справи, оскільки провівши відповідну роботу, спрямовану на отримання інформації про активи Боржника, ліквідатором за результатами такої роботи були складені інвентаризаційні описи з яких вбачається відсутність активів як за час процедури банкрутства так і за трьохрічний період до відкриття провадження. З огляду на набуття ТОВ "ВР БІЛД" кредиторської заборгованості перед ТОВ "Завод Стеко" без мети виконання зобов'язань за укладеним договором суд вбачає саме наявність визначених вище обставин, існування яких свідчить про доведення до банкрутства.
Так само і статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності, має право довести свою добросовісність.
Слід зауважити, що частина друга статті 61 КУзПБ має власну диспозицію (зміст) правопорушення: "банкрутство боржника з вини його засновників або інших осіб, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника…".
Проте законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність становлять об'єктивну сторону такого правопорушення. Тож, вирішуючи питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, слід брати до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема, прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Такий обов'язок встановлено частиною другою статті 59 КУзПБ.
Ненадання ліквідатору керівниками банкрута первинних фінансових документів боржника, аби визначити підстави для стягнення дебіторської заборгованості за умови істотного розміру цієї заборгованості в структурі активів боржника вважаються бездіяльністю, яка не відповідає інтересам цієї юридичної особи та є недобросовісною, вчиненою на шкоду кредиторам банкрута, і не дає змогу ліквідатору здійснити дії з повернення цієї дебіторської заборгованості. Тобто бездіяльність керівника, що виявилась у непередачі документів, унеможливила реалізацію активів боржника у вигляді дебіторської заборгованості та наповнення ліквідаційної маси.
Слід зауважити, що банкрутство (неплатоспроможність) не є одномоментним процесом, а суд лише констатує цей стан, до якого призводять дії (бездіяльність) у широкому часовому проміжку.
Вказана позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 916/313/20.
Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України визначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, згідно яких, для вирішення питання щодо кола необхідних і достатніх обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, Суд, виходячи з диспозиції частини 1 статті 215 Господарського кодексу України та діючого законодавства про банкрутство, дійшов висновку про необхідність конкретизації об'єктивної сторони правопорушення з доведення до банкрутства, банкрутства з вини відповідальних суб'єктів, за які покладається субсидіарна відповідальність, виходячи, зокрема із сукупності таких обставин щодо Боржника та дій (бездіяльності) відповідальних суб'єкті, а саме: вчинення суб'єктами відповідальності, за відсутності у боржника будь-яких активів, будь-яких дій/бездіяльності, направлених на набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення (вказівка на вчинення/вчинення правочину без наміру його реального виконання боржником через відсутність матеріальних, фінансових, інформаційних, технічних, кадрових ресурсів; невиконання податкових зобов'язань, бездіяльність щодо стягнення дебіторської заборгованості тощо); при цьому не забезпечені реальними активами внески до статутного фонду боржника, активами не вважаються.
А відтак укладання Договору підряду директором товариства було вчинено дію направлену на набуття кредиторської заборгованості без наміру її погашення при цьому не забезпечені реальними активами. Відсутність активі на час укладання Договору фактично підтверджена отриманою від органів податків формами обов'язкової звітності, фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва Форма 1-м за 2017 рік. В подальшому відсутність наміру погашення поточної заборгованості перед кредитором підтверджена даним активу балансу за 2018 рік.
Керівник підприємства повинен діяти законно, розсудливо, виважено та вчиняти дій спрямованих на досягнення головної мети діяльності товариства - отримання прибутку.
Однак, ОСОБА_1 своїми діями та бездіяльність допустив набуття кредиторської заборгованості перед контрагентом та державою, не вчинив жодних дій спрямованих на врегулювання складного фінансового стану.
Щодо засновників товариства слід зазначити, що ОСОБА_2 та ТОВ "ВР ПАРТНЕР" безпосередньо призначали та змінювали керівника боржника повинні здійснювати контроль та управління товариством, реагувати на неналежне або не виконання свої обов'язків призначеним директором.
Статтею 215 Господарського кодексу України визначено відповідальність за порушення законодавства про банкрутство. У випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом. Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника, що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.
Крім того, субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб'єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку задовольнити подану заяву.
Керуючись ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Задовольнити заяву арбітражного керуючого Черненченка Д.А. 01-32/67-01 від 28.01.2021 про покладення субсидіарної відповідальності на винних осіб у банкрутстві у справі № 910/18572/19.
2.Покласти субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю "ВР БІЛД" (ідентифікаційний код 40030685) на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та товариство з обмеженою відповідальністю "ВР ПАРТНЕР" (ідентифікаційний код 37269124), у зв'язку з доведенням до банкрутства та приховуванням стійкої фінансової неплатоспроможності товариства з обмеженою відповідальністю "ВР БІЛД" (ідентифікаційний код 40030685).
3.Стягнути солідарно на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВР БІЛД" (ідентифікаційний код 40030685) грошові кошти в розмірі 2.842.291,30 грн., у якості субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю "ВР БІЛД" (ідентифікаційний код 40030685) з:
- ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 );
- ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 );
- товариства з обмеженою відповідальністю "ВР ПАРТНЕР" (ідентифікаційний код 37269124).
4.На виконання ухвали видати накази.
5.Ухвала набрала чинності негайно після її оголошення та підлягає оскарженню в установленому законом порядку.
Суддя Пасько М.В.
Повний текст ухвали складено 01.08.2022.