Справа №568/697/22
Провадження №2-а/568/10/22
02 серпня 2022 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області у складі головуючого судді Делалової О.М., за участю секретаря судового засідання Мельничук Л.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Шевчук В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Радивилів адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУНП у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії БАВ №443309 від 30.06.2022 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що вказаною постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425,00 грн.
З даною постановою він не згідний, оскільки в постанові зазначено, що він, керував транспортним засобом Yiben YB50QT-3K без посвідчення водія, однак останній з 2019 року не відноситься до механічного транспортного засобу, оскільки на нього був встановлений електродвигун потужністю 2 кВт, а тому вважає, що на даний транспортний засіб не розповсюджуються вимоги п.2.1 а ПДР України, яким передбачено, що посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії повинен мати при собі водій механічного транспортного засобу, а згідно п. 1.10 ПДР транспортні засоби з потужністю двигуна до 3000 Ват не є механічними транспортними засобами.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, викладених в позові.
Представник позивача в судовому засіданні також підтримав позовні вимоги, додавши, що транспортний засіб, яким керував позивач з квітня 2019 року не являється механічним транспортним засобом, оскільки на нього був встановлений електродвигун потужністю 2 кВт, а тому на нього не розповсюджуються вимоги щодо необхідності наявності посвідчення водія. Крім того, вважає, що при складанні постанови, поліцейським був порушений порядок розгляду адміністративного матеріалу, оскільки позивачу не було надано на місці розгляду жодного доказу порушення ним вимог законодавства про дорожній рух, а також не було складено протокол про адміністративне правопорушення у відповідності до вимог ст. 258 КУпАП, враховуючи те, що позивач не був згідний з допущеним порушенням і адміністративним стягненням.
Представник відповідача - ГУНП у Львівській області в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, відзив на позов не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.
Згідно ч.3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої інстанції.
Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, дослідивши наявні у справі докази, дійшов таких висновків.
Як встановлено судом, 30.06.2022 року поліцейським СРПП ВГ №1 Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області сержантом поліції Ковальчуком А.Д., було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ №443309, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425,00 грн.
Зі змісту постанови вбачається, що позивач 30.06.2022 року о 17 год. 50 хв. на а/д Київ-Чоп, 438 км. керував транспортним засобом Yiben YB50QT-3К, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не маючи при собі посвідчення водія категорії А1, чим порушив вимоги п.2.1а ПДР України (а.с.11).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з диспозиції ч. 1 ст. 126 КУпАП, вона передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки
Відповідно до вимог ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 16 Закону України "Про дорожній рух" визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу, серед яких передбачено обов'язок водія мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" N 3353 від 30 червня 1993 року встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України N 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями).
Пунктом 2.1а Правил дорожнього руху передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
За правилами п. 2.4 ПДР на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1 ПДР України.
Згідно з наведеним у п. 1.10 ПДР України визначенням терміну "транспортний засіб" це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. "Механічний транспортний засіб" - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Мопед - двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Таким чином, Правилами дорожнього руху України розмежовані поняття "механічний транспортний засіб" та "транспортний засіб" та різниця між цими поняттями полягає у наявності двигуна внутрішнього згорання, а також потужності електродвигуна.
Отже, транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна більша ніж 3 кВт. У зворотному випадку транспортний засіб не буде вважатись механічним, однак все ж таки залишатиметься транспортним засобом.
Відповідно до п. 3 розділу "Загальні положення" Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 340 від 8 травня 1993 року (зі змінами), транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії. Зокрема, до категорії А1 належать мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт. До категорії А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше.
Зазначені положення свідчать про те, що обов'язок мати посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії А1, А поширюється лише на водіїв, що керують відповідними транспортними засобами, які відносяться до механічних, тобто з потужністю електродвигуна понад 3 та 4 кВт.
Відповідно до ч.3, ч. 4 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388.
Пункт 7 Порядку встановлено, що експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
Згідно п. 16 Порядку на зареєстровані в уповноважених органах МВС транспортні засоби видаються свідоцтва про реєстрацію, а також номерні знаки, що відповідають державному стандарту України: два номерні знаки - на автотранспорт, один - на мототранспорт, мопед, причіп та напівпричіп.
Законом України від 17 листопада 2008 року № 586-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення дорожнього руху» з 1 січня 2010 року передбачена обов'язкова реєстрація мопедів.
Як встановлено судом, позивач керував транспортним засобом Yiben YB50QT-3К, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Як пояснив позивач в судовому засіданні, на зазначений транспортний засіб він має реєстраційне посвідчення, оскільки в оригінальній технічній характеристиці він має двигун внутрішнього згорання до 50 куб.см. Після встановлення на транспортний засіб електродвигуна у квітні 2019р., він зміни в реєстраційне посвідчення не вносив, нове реєстраційне посвідчення із зміненими технічними характеристиками не отримував, хоча як зазначено вище на транспортний засіб, в т.ч. числі мопед потужністю до 4 кВт, необхідна обов'язкова його реєстрація. Надання позивачем суду документів в підтвердження встановлення на транспортний засіб Yiben YB50QT-3К електродвигуна потужністю 2кВт, а саме гарантійний талон на обслуговування і рахунок - фактура, судом не приймаються до уваги, оскільки вони свідчать лише про придбання елекродвигуна. Підстав вважати, що зазначений двигун був встановлений саме на транспортний засіб позивача Yiben YB50QT-3К, а тому перестав вважатися механічним транспортним засобом, без внесення змін до його реєстраційних (технічних) характеристик та у зв'язку з чим можливості пред'явлення поліцейському належних документів для перевірки, суд не знаходить.
Враховуючи вищевикладене, транспортний засіб Yiben YB50QT-3К, реєстраційний номер НОМЕР_1 на теперішній час продовжує відноситися до категорії механічних транспортних засобів, отже на даний т/з обов'язково у водія має бути посвідчення з відповідною категорією А1.
Статтею 1 Закону України «Про дорожній рух» зазначено, що закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки та відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично- дорожній мережі.
Відповідно до ст. 32 ЗУ "Про Національну поліцію", поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, згідно КАС, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, однак це не може розумітися таким чином, що Позивач взагалі звільнений від обов'язку доказування своїх вимог. Також обов'язок доказування розподіляється таким чином, що Позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а Відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову (постанова Верховного Суду від 14.03.2018 по справі №760/2846/17; постанова Верховного Суду від 14.02.2018 по справі №536/583/17).
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Главою 19 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено, що у разі виявлення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП посадова особа органів внутрішніх справ має право скласти протокол про адміністративне правопорушення, розглянути справу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення та за результатами такого розгляду винести постанову у справі про адміністративне правопорушення.
За змістом пунктів 1 та 2 розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року N 1395, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за N 1408/27853, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Отже поліцейським як посадовою особою, що наділена дискреційними повноваженнями, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням докази порушення позивачем ПДР, маючи відповідні повноваження та дійшовши до висновку про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП за результатами розгляду адміністративної справи винесено постанову та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.
У статті 222 КУпАП чітко встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 126 КУпАП.
Таким чином, відповідач мав всі законні підстави винести постанову, а також розглянути справу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення. Оскільки у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП.
Процедурні порушення не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності прийнятого за наслідками розгляду про адміністративні правопорушення рішення. Натомість вчиненні органом управління процедурні порушення (не складання протоколу) підлягають оцінці з огляду на те, наскільки ці порушення вплинули на можливість порушника захистити свої права та чи призвели процедурні порушення на встановлення обставин порушення та наслідки. Навіть у випадку встановлення процедурних порушень прийняття постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності посадовими особами ГУНП не може бути підставою для скасування постанови у випадку встановлення відповідачем адміністративного правопорушення з боку позивача, факт вчинення якого підтверджується під час розгляду справи.
Згідно ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах автоматичну фото- та відеотехніку, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Також слід зазначити, що згідно ст. 251 КУпАП орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення.
Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи також, що єдиним доказом у даній адміністративній справі є посвідчення водія відповідної категорії, то в частині відсутності доказів, суд вважає позов також не обґрунтованим.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення та застосовано адміністративне стягнення за вищевказане правопорушення, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України, що регулює порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення щодо порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. Доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено.
Керуючись ст.ст. 12, 241-246, 268-272, 286 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Делалова