Справа № 753/14670/19 Головуючий 1 інстанція - Заставенко М.О.
Провадження № 22-ц/824/4568/2022 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І.
іменем України
28 липня 2022 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 18 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про визнання недійним договору купівлі-продажу автомобіля,-
У липні 2019 року ОСОБА_3 звернувсядо суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що 27 грудня 2016 року за договором купівлі-продажу № 8047/2016/263639 він придбав транспортний засіб марки «Porsche Cayenne», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , про що йому було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
Вказував, що із січня 2017 року вказаним транспортним засобом фактично користувався ОСОБА_4 , який був товаришем його сина. Оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 27 грудня 2016 року серії НОМЕР_2 знаходився в автомобілі. Із травня 2017 року ОСОБА_4 зник, перестав відповідати на дзвінки позивача та його сина. В подальшому він дізнався, що належний йому транспортний засіб «Porsche Cayenne» знятий із реєстрації і переоформлений на незнайому особу. Вказані дії вчинені без його участі та відома, ніяких письмових розпоряджень (довіреностей) щодо відчуження транспортного засобу на ОСОБА_4 чи інших осіб позивач не оформлював та жодних документів не підписував. За даним фактом він 19 червня 2017 року звернувся до Дніпровського управління поліції ГУНП у м.Києві із заявою про заволодіння транспортним засобом шляхом обману та зловживанням довірою (шахрайство), за результатами якої 20 червня 2017 року відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до ЄРДР №12017100040008529 та здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. Досудове розслідування триває.
Зазначав, що згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС України у м.Києві, спірний транспортний засіб марки «Porsche Cayenne» був перереєстрований на нового власника за договором купівлі-продажу від 18 січня 2017 року № 8047/2017/295885. Відповідно до наданої Регіональним сервісним центром МВС України у м.Києві копії
- 2 -
договору купівлі-продажу від 18 січня 2017 року № 8047/2017/295885 вбачається, що даний договір начебто підписаний ним та здійснене відчуження на користь ОСОБА_1 , однак, він цього договору не підписував, а ОСОБА_1 йому незнайомий.
Станом на 06 квітня 2019 року власником автомобіля є ОСОБА_2 .
У зв'язку з навеленим просив визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки «Porsche Cayenne», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , укладений 18 січня 2017 року № 8047/2017/295885, судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 18 листопада 2021 року позовзадоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 січня 2017 року № 8047/2017/295885 транспортного засобу марки Porsche Cayenne, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , вирішено питання судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Іванова А.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована тим, що фактично оскаржуване рішення ґрунтується лише на результатах почеркознавчої експертизи. Суд без належного правового обґрунтування відхилив клопотання представника відповідача про проведення повторної експертизи і не надав увагу тим обставинам, що фактично позивачем було заявлено одне питання для вирішення експерта - на договорі купівлі-продажу підпис ОСОБА_3 чи ні. Дані, які фактично не були досліджені експертами, можуть істотно вплинути на їх висновок. Експертами для порівняльного дослідження використовувалися договір купівлі-продажу транспортного засобу, квитанції, повідомлення, декларації тощо, проте висновок не містить жодного посилання на вказані документи. Порівняльний аналіз у висновку ґрунтується на квитанціях про сплачені платежі, згідно яких не можливо достеменно встановити чи є саме на них оригінальний підпис позивача чи ні. У зв'язку з викладеним висновок експерта викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності. Вимірювальний засіб, який використовувався в ході дослідження не зазначено в переліку вимірювальних засобів, що свідчить по неуважність експерта та низьку якість складеного висновку. У експертному висновку не було надано відповіді на питання експертам зі сторони відповідача. Аргументацію «не вирішувалося у зв'язку з не встановленням виконавця даного підпису» відповідач вважає необґрунтованим самоусуненням експертів від відповіді, оскільки надання відповіді на питання жодним чином не передбачало встановлення якихось інших осіб. Відповідач вважає вищевикладене обґрунтованою підставою для проведення повторної почеркознавчої експертизи, проте суд прийняв рішення по суті. Суд безпідставно відхилив клопотання представника відповідача про допит свідків. Суд при розгляді справи не надав жодного обґрунтування обставинам, викладеним у відзиві щодо застосування позивачем неправильного способу захисту своїх прав.
Третя особа ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на неналежне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга ОСОБА_2 обгрунтована тим, що рішення суду фактично ґрунтується на єдиному доказі - висновку експертів від 28 квітня 2021 року, який на думку третьої особи складено з численними порушеннями. Ухвалами Дарницького районного суду м.Києва було призначено почеркознавчу експертизу, поставлено додаткове питання експертам, ухвалено
- 3 -
направити експертам для дослідження надані позивачем для виконання експерта додаткові матеріали, проте експертами було визнано недостатніми для проведення експертизи тих документів, що були надані згідно ухвал суду, про що експертами зазначено у повторному клопотанні про надання додаткових документів. Наголошує, що жодних додаткових ухвал з питань призначення експертизи або витребування доказів немає, в той час як на сторінках 4-6 висновку вказано перелік документів, які використовувалися під час проведення експертизи, та серед яких є ті, які не вказані в ухвалах суду, тобто надані для дослідження з порушенням встановленого чинним законодавством порядку. Сорок шість з п'ятдесяти чотирьох документів, які використовувалися для порівняння не вказані в ухвалах суду про призначення експертизи та незрозуміло яким чином та в якому порядку вони були отримані судом. Окрім того, під час проведення експертизи порушений порядок використання засобів дослідження, не вирішено поставлене запитання, експертне дослідження було проведене з численними порушеннями Інструкції та норм ЦПК України, проігноровані клопотання відповідача про проведення повторної експертизи та допит свідків. Рішення прийнято без належного з'ясування обставин справи.
Позивач ОСОБА_3 та третя особа - Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України у м.Києві правом на подання відзивів на апеляційні скарги не скористалися.
Відповідач ОСОБА_1 і його представник адвокат Іванов А.В., а також третя особа ОСОБА_2 і його представник адвокат Кашарський Ф.Є. належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується направленими згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на електронні адреси, вказані ними в апеляційних скаргах, судовими повістками і повідомленнями про їх доставлення, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат Пода Є.О. належно повідомленні про розгляд справи шляхом направлення на їх електронні адреси судових повісток та підтвердженням про їх доставлення, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що не перешкоджає розгляду справи.
Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України у м.Києві подав електронною поштою заяву про розгляд справи за його відсутності.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що обидві апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено, що 27 грудня 2016 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на транспортний засіб «Porsche Cayenne», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію
- 4 -
транспортного засобу від 27 грудня 2016 року серії НОМЕР_2 .
Також, встановлено, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8047/2017/295885 від 18 січня 2017 року, за усрвами якого позивач продав відповідачу транспортний засіб «Porsche Cayenne», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Дніпровським УП ГУНП у м.Києві за заявою ОСОБА_3 20 червня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України за № 12017100040008529 щодо неповернення ОСОБА_4 автомобіля «PorscheCayenne», 2012 року випуску, який наданий йому ОСОБА_3 у користування в січні 2017 року.
Відповідно до висновку експертизи КНДІСЕ № 34896/34897/34898/20-32 від 28 квітня 2021 року, підпис, який міститься у договорі купівлі-продажу транспортного засобу № 8047/2017/295885, укладеному 18 січня 2017 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у графі «Продавець», виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Задовольняючи позовні вимоги, суд обгрунтовував свої висновки тим, що позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду. При цьому суд виходив із доведеності факту, що ОСОБА_3 не підписував договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8047/2017/295885 від 18 січня 2017 року, при його укладенні присутній не був, що у свою чергу свідчить про відсутність у нього волевиявлення на відчуження автомобіля.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками.
Зокрема висновок суду про доведеність факту непідписання ОСОБА_3 оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу від 18 січня 2017 року і як наслідок відсутність у позивача волевиявлення на відчуження автомобіля знайшов своє підтвердження і є правильним.
При цьому апеляційний суд погоджується із оцінкою судом висновку експерта КНДІСЕ, у якому детально викладено хід та методи дослідження та відображено, за якими ознаками експертами встановлено, що підпис у договорі виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Жодних доказів, які б спростовували вказаний висновок експерта, суду не надано, а тому суд вірно визнав даний доказ як належний та достовірний.
Водночас, колегія суддів не може погодитися з висновками суду про наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу і вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо обрання позивачем неналежного способу захисту обгрунтованими з таких міркувань.
Задовольняючи вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля, суд не дав оцінки тому, чи призведе такий спосіб захисту до поновлення прав позивача, тобто чи є такий спосіб захисту ефективним.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст.16 ЦК України.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, на свій
- 5 -
розсуд, а цілком конкретним способом захисту свого порушеного права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором (п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.
Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду, тобто має бути дотриманий принцип процесуальної економії (п.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, п.63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, поставнова від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Як встановлено судом першої інстанції і підтверджено матеріалами справи ОСОБА_3 волевиявлення на відчуження автомобіля не виявляв, оспорюваного ним договору купівлі-продажу транспортного засобу не підписував, при його укладенні присутній не був.
Отже, позивач договір купівлі-продажу транспортного засобу не погоджував і не укладав, тобто договір є неукладеним, а відтак не породжує жодних прав та обов'язків для його сторін.
Суд не звернув уваги, що визнання недійснимдоговору купівлі-продажу транспортного засобу від 18 січня 2017 року не є ефективним способом захисту, бо не призведе до поновлення прав позивача і повернення йому автомобіля.
У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК(п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховнонго Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, де змінюючи підстави відмови у задоволенні вимог про визнання правочину недійсним з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту свого права, Велика Палата вказала, що як у ст.215 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто коли зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину у вигляді підписання договору не відповідає його фактичній внутрішній волі. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину і набуття обумовлених ним прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема такий правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною. Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся.
- 6 -
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У справі, що розглядається Верховним Судом, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, що знайшло своє підтвердження. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2 і 3 ст.215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Враховуючи підстави позову у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок (п.п.7.6-7.27).
Такі ж висновки щодо неможливості визнання недійсним правочину, який не підписувався учасником і є неукладеним, сформовані у цілому ряді постанов Верховного Суду та є усталеними, зокрема у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17, де суд вказав, що, встановивши, що спірна додаткова угода позивачем не підписувалась, тобто вона не є укладеною, суду належало відмовити в задоволенні позову про визнання угоди недійсною.
Це по-перше.
По-друге, як встановлено судом першої інстанції власником спірного автомобіля на момент вирішення спору є третя особа ОСОБА_2 , правомірність набуття яким прав на автомобіль позивачем не оспорюється і це авто не витребовується у власника.
Відповідно визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу від 18 січня 2017 року в тому числі не призведе до поновлення прав позивача на автомобіль, тобто не є ефективним способом захисту.
З огляду на відсутність договірних відносин між позивачем і третьою особою належним способом захисту щодо витребування спірного автомобіля є вимога про витребування майна із застосуванням приписів ст.ст.387 і 388 ЦК України
Відповідно до роз'яснень викладених у п.п.21,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК).
Такі ж роз'ясненя викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового
- 7 -
рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові (п.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, поставнова від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
При цьому колегія суддів враховує, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення спірного майна (п.7.28 постанови Великої Палати Верховнонго Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).
Доводи апеляційних скарг відповідача ОСОБА_1 і третьої особи ОСОБА_2 щодо неповноти розгляду оскільки суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про допит свідків, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Відповідно до положень ч.3 ст.83 ЦПК України відповідач або третя особа повинні податисуду докази разом з поданням відзиву, або пояснеь третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.83 ЦПК України).
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.5 ст.83 ЦПК України).
Згідно ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від не
Встановлено, що ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
19 липня 2021 року до суду надійшов відзив на позов від відповідача ОСОБА_1 , у відзиві не було зазначено про дослідження доказів, в тому числі про допит свідків, не зазначено докази, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року, закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 18 листопада 2021 року.
12 листопрада 2021 рокувід представника відповідача надійшло клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, заява про виклик свідків, клопотання про
- 8 -
відкладення судового засідання.При цьому всупереч положенням ч.ч.4 та 5 ст.83 ЦПК України суд не просив встановити додатковий строк для подачі доказів.
За таких обставин суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні такого клопотання.
Окрім того, відхиляючи наведені доводи обох апеляційних скарг, апеляційний суд звертає увагу, що згідно ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Отже у випадку оспорення правочину. який належить вчиняти у письмовій формі покази свідків не є належними доказами.
Щодо доводів обох апеляційних скарг про необгрунтованість висновку експертизи КНДІСЕ та необхідність призначення повторної експертизи, то такі доводи є надуманими та безпідставними.
Висновокекспертизи є обгрунтованим чітким та доступним, у ньому детально викладено хід та методи дослідження та відображено, за якими ознаками експертами встановлено, що підпис у договорі виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Жодних доказів, які б спростовували вказаний висновок експерта, суду не надано, а тому суд вірно визнав даний доказ як належний та достовірний.
Посилання у скаргах на те, що експертами для порівняльного дослідження використовувалися договір купівлі-продажу транспортного засобу, квитанції, повідомлення, декларації тощо, проте висновок не містить жодного посилання на вказані документи; порівняльний аналіз у висновку ґрунтується на квитанціях про сплачені платежі, згідно яких не можливо достеменно встановити чи є саме на них оригінальний підпис позивача чи ні; вимірювальний засіб, який використовувався в ході дослідження не зазначено в переліку вимірювальних засобів, що свідчить по неуважність експерта та низьку якість складеного висновку; у експертному висновку не було надано відповіді на питання експертам зі сторони відповідача; аргументацію «не вирішувалося у зв'язку з не встановленням виконавця даного підпису» відповідач вважає необґрунтованим самоусуненням експертів від відповіді, оскільки надання відповіді на питання жодним чином не передбачало встановлення якихось інших осіб є надуманими та ніяким чином не свідчпать про необгрунтованість висновку експерта чи його помилковість.
Відхиляючи длані доводи колегія суддів враховує, що у випадку, якщо відповідач та тертя особа вважають, що висновок експерта помилковий, то згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов'язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вони були зобов'язані його спростувати, надавши докази, на його спростування, наприклад рецензію на вичновок чи інший висновок тощо, чого відповідачами не зроблено.
Самі лише посилання на неналежність даного доказу, як помилково важають відповідачі, не є достатніми підставами для його неприйняття судом.
Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною, в тому числі згідно ст.106 ЦПК України відповідачі мали можливість провести експертне дослідження за власною ініціативою, проте не зробили цього.
Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційних скаргах, зогляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд
- 9 -
вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволити частково.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 18 листопада 2021 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про визнання недійним договору купівлі-продажу автомобіля.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий:
Судді: