Справа №760/23676/20 Головуючий у І інстанції Калініченко О.Б.
Провадження №22-ц/824/3865/2022 Доповідач у 2 інстанції Голуб С.А.
29 липня 2022 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг, підписав заяву б/н від 16 липня 2014 року, якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» «Тарифами», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконало, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 23 вересня 2020 року має заборгованість - 11433, 09 грн., з яких: 6331,10 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2212,24 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 2889,75 грн. - нарахована пеня.
На підставі викладеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 16 липня 2014 року у розмірі 11433,09 грн. та судовий збір у розмірі 2102 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ «КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги банк зазначає, що банком на обґрунтування своїх позовних вимог було надано суду першої інстанції копію анкети-заяви від 16 липня 2014 року, Витяг з Умов та правил, Тарифи, розрахунок заборгованості, однак суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
На підтвердження того, що сторони погодили оплату процентів за користування кредитними коштами, а також розмір процентної ставки, відповідачем надано до суду анкету-заяву від 16 липня 2014 року. Таким чином, сторонами при укладенні кредитного договору досягнуто згоди з усіх істотних умов, а тому суд першої інстанції дійшов безпідставних висновків, що відсоткова ставка не узгоджена сторонами.
Окрім того, відповідач особистим підписом засвідчив, що згоден, що підписана ним заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг.
Натомість відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження спростування заборгованості за кредитним договором, а суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача від відповідальності щодо повернення отриманої суми позики.
Оскаржуване рішення суду не лише призвело до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й завдає істотної шкоди усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду відзив не надходив.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2022 року було відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.
Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з урахуванням наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 липня 2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг.
В матеріалах справи міститься довідка, відповідно до змісту якої відповідачу 11 листопада 2014 року, 16 листопада 2014 року, 27 вересня 2017 року за підписаним кредитним договором № б/н, були надані наступні кредитні картки відповідно: № НОМЕР_1 терміном дії до січня 2018 року, № НОМЕР_2 терміном дії до березня 2018 року, № НОМЕР_3 терміном дії до червня 2021 року.
При цьому згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача (договір б/н), старт карткового рахунку № НОМЕР_2 був визначений 16 липня 2014 року та встановлений кредитний ліміт у розмірі 0,00 грн., який 19 вересня 2017 року був збільшений до 4000 грн., а 16 жовтня 2018 року зменшений до 0,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушено вимоги чинного законодавства щодо форми договору: договір клієнтом не підписувався; відсутня графа щодо узгодження кредитного ліміту - не зазначено суми бажаного кредитного ліміту; не зазначено номер виданої кредитної картки, термін її дії та з якими саме затвердженими Умовами і правилами, тарифами ознайомлена особа та на які дала згоду у анкеті-заяві; анкета-заява не містить ознак узгодження в письмовій формі умов щодо розміру кредиту, процентів за користування кредитом, розміру пені та штрафу, виду виданої кредитної картки тощо.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В заяві позичальника від 14 липня 2014 року процентна ставка не встановлена. Крім того, у цій заяві, підписаній відповідачем, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді грошової суми та її визначеному розміру. Надана суду заява містить виключно інформативний характер та анкетні дані відповідача у справі.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 липня 2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (29 жовтня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
Отже, висновки суду першої інстанції, з якими погоджується суд апеляційної інстанції, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився саме з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 402-403 ЦПК України, статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Суд першої інстанції встановивши вказані вище обставини під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за простроченими відсотками, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 16 липня 2014 року, вказавши, що надані позивачем докази, зокрема витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 9 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримало вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, в тому числі з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України позивач не пред'являв.
Виходячи з вищевикладеного, рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача заборгованості за кредитним договором, а саме: заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 2212 грн. 24 коп, ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для його скасування за наведених в апеляційній скарзі доводів не вбачається.
Разом з тим, вищенаведені обставини не могли бути підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, оскільки суд першої інстанції не врахував, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті.
Відповідно до вимог статей 263 - 264 ЦПК України суд у мотивувальній частині рішення повинен наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У зв'язку з цим, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку по рахунку позичальника), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, у тому числі 6331,10 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, з підстав їх недоведеності, суд не врахував наведені обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті в цій частині.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. При цьому суд не позбавлений права і зобов'язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Оскільки з'ясування зазначених вище питань і встановлення відповідних обставин є необхідними складовими для належного розгляду справи, то висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту є передчасним.
Суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту), не врахувавши, що у разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочене тіло кредиту - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. Тобто, якщо позичальник своєчасно не повертає заборгованість за фактично використаними кредитними коштами (тілом кредиту), така заборгованість стає простроченою та відображається у відповідній колонці розрахунку заборгованості.
Кредитний ліміт є поновлювальною кредитною лінією, тому відповідач могла використовувати кредитні кошти, погашати заборгованість та знову користуватися кредитними коштами. Отже, сума заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту постійно змінюється в залежності від використання відповідачем кредитних коштів та внесення ним платежів на погашення заборгованості. Сума простроченого тіла кредиту в розмірі 6331, 10 грн., яку просить стягнути позивач з відповідача, належним чином обгрунтована та підтверджена у розрахунку та виписці, які досліджено колегією суддів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувалася кредитним лімітом (карткою) та вчиняв дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором протягом періоду кредитування.
Зокрема, із виписки по особовому рахунку чітко прослідковується, що відповідач користувався кредитними грошима, отримував кошти через банкомати, розраховувався в торгівельних мережах, здійснював перекази тощо, а отже отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.
Відповідач повинен був повернути позивачу у добровільному порядку зняті або витрачені ним з рахунку грошові кошти, проте свій обов'язок не виконав, не забезпечивши своєчасне та достатнє погашення заборгованості за основною частиною кредиту.
Так, доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За пунктом 5.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.
Отже, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Наведене також узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наданий банком розрахунок є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з випискою по рахунку відповідача свідчить про отримання останнім кредитних коштів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності заборгованості, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення простроченого тіла кредиту у розмірі 6331, 10 грн. підтверджуються належними та допустимими доказами, ґрунтуються на нормах чинного законодавства та підлягають до задоволення.
Так, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, таким чином апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк». слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Так, як вбачається з матеріалів справи заявлена позивачем ціна позову становила 11433,09 грн., відповідно при зверненні до суду з позовом позивачем було вірно сплачено судовий збір у розмірі 2102 грн.
З урахуванням того, що позов задоволено частково та вирішено стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 6331 грн. 10 коп., то саме від цієї суми буде вираховуватися пропорція судового збору, що підлягатиме стягненню.
Так, позов задоволено на 55,4% = ((6331,10/11433, 09)*100), отже сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача за звернення до суду з позовом становить 1164 грн. 51 коп. = ((55,4*2102)/100), де 55,4- відсоткова частина задоволених позовних вимог, а 2102 - сплачена сума судового збору.
Сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача за звернення до суду з апеляційною скаргою становить 1746 грн. 76 коп. = ((55,4*3153)/100, відсоткова частина задоволених позовних вимог, а 3153 - сплачена сума судового збору.
Таким чином загальна сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2911 грн. 27 коп.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 369, 374, 376 України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 6331 грн. 10 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2911 грн. 27 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», зареєстроване місце пзнаходження: вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4
Суддя-доповідач
Судді: