Справа №760/21986/21 Головуючий у І інстанції Горбенко Н.О.
Провадження №22-ц/824/7239/2022 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
29 липня 2022року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2021 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що в жовтні 2017 року банк запустив новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank.
Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт.
Особливістю даного проекту є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно, без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт.
Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення.
12 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг.
Відповідач підтвердила, що ознайомилася та отримала примірники вказаних документів у мобільному додатку, які складають Договір та зобов'язується виконувати його умови.
Усе листування щодо цього договору відповідач просила здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору (п.11).
На підставі укладеного договору відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 21 000, 00 грн. з можливістю його коригування, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3, 2 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, зі сплатою збільшення відсотків за користування кредитом у розмірі 6, 4 % на місяць на суму простроченої заборгованості за кредитом.
Відповідно до п. 5.16 Умов і правил обслуговування фізичних осіб у разі порушення терміну сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів вся заборгованість за кредитом вважається простроченою. На залишок простроченої заборгованості банк нараховує, а клієнт сплачує штраф у розмірі згідно із тарифами але не більше 50% від суми, одержаної клієнтом кредиту.
При цьому діє відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 0,00001% річних.
Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, в той час як відповідач взятих на себе зобов'язань по договору не виконала, своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами не надала, на прохання погасити заборгованість не реагувала.
У зв'язку з цим, станом на 15 березня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 83 378, 46 грн., яка є загальним залишком заборгованості за наданим кредитом.
На підставі викладеного в позові, банк просив суд першої інстанції стягнути з відповідача вказану заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» у розмірі 28040, 46 грн. заборгованості та судовий збір у розмірі 763, 42 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник АТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також не врахування правових висновків Верховного Суду при його ухваленні, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що між позивачем та відповідачем було погоджено у визначеній законом формі істотні умови договору в частині процентної ставки, пені та комісії, адже боржник підписуючи додану до позову Анкету-заяву до договору надання банківських послуг розумів, погодився й був ознайомлений з Умовами та Тарифами (зокрема з п. 8.1. Тарифів, котрий містить умови про процентну ставку, пеню, комісію).
Під час реєстрації після введення номера телефона відповідач має ознайомитися з Умовами і натиснути «Продовжити» де визначено, що натискаючи «Продовжити», клієнт погоджується з умовами та тарифами.
Крім того, апелянт зауважив, що з метою підтвердження згоди споживача із умовами банківських послуг у момент реєстрації АТ «Універсал Банк» генерує і відправляє на вказаний особою мобільний номер ОТР-пароль. Фактом підтвердження згоди є введення споживачем у мобільному додатку «Monobank» ОТР-паролю, який попередньо був надісланий банком на зазначений номер. 12 лютого 2018 року відповідач повідомила позивача про свою згоду з умовами надання банківських послуг, які надає АТ «Універсал Банк» за договором про надання банківських послуг «Monobank», на підтвердження чого у мобільному додатку відповідачем було введено ОТР-пароль, який попередньо був надісланий на зазначений нею мобільний номер: НОМЕР_1 .
Апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року по справі № 754/17518/15-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17. Звертає увагу, що невиконання відповідачем умов договору, на які він погодився та ознайомився в Анкеті-заяві, а також непогашення у повному обсязі заборгованості перед банком є порушення норм Цивільного права України про обов'язковість договору.
Тобто, на етапі реєстрації відповідач була ознайомлена з актуальними умовами та тарифами кредитного договору.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, АТ «Універсал Банк» просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
У зв'язку з тим, що в порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив, а відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності такого відзиву.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2022 року було призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.
Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 лютого 2018 року між сторонами був укладений кредитний договір шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг з АТ «Універсал Банк», відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 21 000, 00 грн. з можливістю його коригування, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3, 2 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, зі сплатою збільшення відсотків за користування кредитом у розмірі 6, 4 % на місяць на суму простроченої заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом на заяві.
Відповідач підтвердила, що ознайомилася та отримала примірники вказаних документів у мобільному додатку, яку складають Договір та зобов'язується виконувати його умови.
Усе листування щодо цього договору просила здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору станом на 15 березня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 83378, 46 грн., яка є загальним залишком заборгованості за наданим кредитом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ч. 2 ст 11 Закони України «Про захист прав споживачів» в частині повідомлення ОСОБА_1 , як споживача, про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов , про які вважав узгодженими банк, при укладені кредитного договору з відповідачем, позивачем дотримані не були , а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за пенею та комісією.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Універсал Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ста. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1. ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка (штраф) поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 12 лютого 2018 року процентна ставка не зазначена, тобто між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру відсотків у якості плати за користування грошовими коштами. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також комісійної винагороди банку.
Позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором станом на 15 березня 2021 року, посилався на Умови і правила обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, розміщені на сайті: https://www.monobank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови і правила та саме у вказаній редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до договору банківських послуг «Monobank», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та щодо сплати пені і комісії у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови і правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, а також пені та комісії, надані банком витяг з Умов і Тарифів не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови і правила обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих Умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Відповідно до положень ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Суд першої інстанції, встановивши вказані вище обставини під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, штрафом (пенею) за порушення сплати щомісячних мінімальних платежів за кредитом, а також комісії у заявленому позивачем розмірі, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 12 лютого 2018 року, вказавши, що надані позивачем докази, зокрема витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи (ресурс: Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк») та Тарифи, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «Універсал Банк» дотрималось вимог, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, за правилами частин шостої, сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено виникнення у відповідача зобов'язань за кредитним договором на умовах, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, а тому перевірці підлягало належне виконання відповідачем зобов'язань лише в частині повернення заборгованості за тілом кредиту.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. При цьому суд не позбавлений права і зобов'язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18).
У зв'язку з цим, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Судом встановлено, що 12 лютого 2018 року між сторонами був укладений кредитний договір шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг з АТ «Універсал Банк», відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 21 000, 00 грн. з можливістю його коригування, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3, 2 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, зі сплатою збільшення відсотків за користування кредитом у розмірі 6, 4 % на місяць на суму простроченої заборгованості за кредитом.
Заперечень від відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час розгляду суді апеляційної інстанції не надходило, що отримала кредитну карту із встановленим кредитним лімітом у розмірі 21000 грн.
Отже, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, стягнення з відповідачатілом кредиту у розмірі 21000 0 грн. підтверджується матеріалами справи та умовами укладеного сторонами договору.
Як вбачається з матеріалів справи вбачається, що до апеляційної скарги АТ «Універсал Банк» додано деталізовану виписку по картковому рахунку.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Виписка про рух коштів по картці була наявна у позивача на час пред'явлення позову та розгляду справи судом першої інстанції, однак, не була додана позивачем до позовної заяви. Жодні докази, що вказують на поважність причин щодо неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції в матеріалах справи відсутні.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що всі погашення, заборгованість, нарахування були відображені та підтверджені розрахунком заборгованості.
Однак, такі доводи АТ «Універсал Банк» не заслуговують на увагу, оскільки в силу вимог закону позивач повинен надати суду всі наявні у нього докази, що стосуються предмету спору, разом з позовною заявою.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване судове рішення повною мірою відповідає вказаним вимогам та не може бути скасовано з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу АТ «УніверсалБанк» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 82, 367, 369, 374, 375 України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач
Судді: