Справа №760/20827/21 Головуючий в суді І інстанції Шереметьєва Л.А.
Провадження № 22-ц/824/7668/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
28 липня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О. та Гуля В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К», 3-і особи: ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство Страхова компанія «Уніка» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що 15 січня 2021 року на вул. Генарала Шаповала, 9А в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій сталося зіткнення автомобіля відповідача марки Mercedes Benz Акрос 4141, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 на автомобіль Toyota д.н. НОМЕР_2 , який належить їй на праві власності.
Вказує, що вантажний автомобіль Mercedes Benz Акрос 4141, д.н. НОМЕР_1 , яким у момент ДТП керував ОСОБА_2 , належить на праві власності відповідачу ТОВ «Автобудкомплекс-К».
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року ОСОБА_2 визнаний винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді.
Відповідно до рахунків №601 від 16 січня 2021 року та № 476 від 03 лютого 2021 року вартість відновлювального ремонту пошкоджень належного їй транспортного засобу становить 32 562, 00 грн. та 1 356, 00 грн., а всього 33 918, 00 грн.
16 березня 2021 року вона підписала акт узгодження розміру страхового відшкодування №00398657, яким була погоджена сума страхового відшкодування в розмірі 9 046, 29 грн. На підставі вказаного акту їй було виплачено 8 956, 72 грн.
З урахуванням цього, на підставі ст.1194 ЦК України, вона просила стягнути з відповідача, як власника транспортного засобу, з вини працівника якого мала місце дорожньо-транспорта пригода, різницю між розміром завданої їй шкоди та виплаченою сумою страхового відшкодування, в розмірі 24 961,28 грн.
Крім того, просила стягнути з відповідача 10 000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що пошкодженням транспортного засобу їй були завдані незручності в повсякденному житті, вона вимушена була шукати можливості дістатися в особистих справах, переживаючи за можливе запізнення. Вона переживала за своє майно, що автомобіль, навіть відремонтований, не буде новим.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 квітня 2022 року позов задоволено частково, стягнуто із ТОВ «Автобудкомплекс-К» на користь ОСОБА_1 2 000, 00 грн. відшкодування моральної шкоди та 51,94 грн. судового збору. В решті вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує зокрема на те, що місцевим судом неправильно застосовано статтю 1194 ЦК України, та незаконно відмовлено у стягненні з відповідача різниці між розрахованим відновлювальним ремонтом та отриманим відшкодуванням від страховика. Щодо часткового задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, вказує, що судом не враховано, що відповідач є суб'єктом господарської діяльності зі статутним капіталом 17,5 млн. грн., а тому розмір моральної шкоди у сумі 10 000 грн. є цілком розумним.
Від ТОВ «Автобудкомплекс-К» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним залишити її без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що, позаяк ліміт відповідальності страховика відповідача - ПРАТ«СК «Арсенал Страхування» становить 130 000 грн. і розмір завданих позивачці збитків пошкоженням транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини 3-особи ОСОБА_2 , ліміту відповідальності не перевищує та узгодження позивачкою суми страхового відшкодування з ПрАТ «СК «Уніка», хоча страхування відповідачем цивільно-правової відповідальності було в ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», то зазначене не дає підстав для покладення на відповідача відповідальності по відшкодуванню, завданої позивачці пошкодженням транспортного засобу шкоди. При цьому суд першої інстанції виходячи з встановлення факту порушення прав позивачки, а саме пошкодження її майна, дійшов висновку про стягнення з відповідача на її користь 2 000,00 гр. моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 15 січня 2021 року на вул. Генарала Шаповала, 9А в м.Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій зіткнулися автомобілі марки Mercedes Benz Акрос 4141, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та Toyota, д.н. НОМЕР_2 (а.с.7).
Сторонами не заперечується, що автомобіль Mercedes Benz Акрос 4141, д.н., належить ТОВ «Автобудкомплекс-К», в момент ДТП ним керував ОСОБА_2 , який працює у відповідача водієм.
Постановою Солом'янського районного суду м.Києва від 12 лютого 2021 року ОСОБА_2 визнаний винним у дорожньо-транспортній пригоді (а.с. 7 - 10).
Цивільно-правова відповідальність ТОВ «Автобудкомплекс-К», як власника транспортного засобу MercedesBenzАкрос 4141, д.н. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та відповідно до умов цього договору страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000, 00 грн. (а.с.36).
Однак 15 березня 2021 року між позивачкою та ПрАТ «СК «Уніка» був підписаний Акт узгодження розміру страхового відшкодування, за яким сторони погодили суму страхового відшкодування. Сторони погодили та визнали, що розмір страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку становить 9 046, 29 грн. і, відповідно до пункту 4 Акту, позивачка підтвердила, що вказана сума страхового відшкодування є остаточною та підтверджує той факт, що по вказаному страховому випадку у жодному разу, навіть якщо під час проведення ремонтних робіт будуть виявлені додаткові ушкодження, котрі не враховані у виплаті страхового відшкодування, будь-яких майнових чи немайнових вимог до страховика мати не буде (а.с.13).
Пунктом 5 Акту позивачка визнала, що до підписання Акту попередньо ознайомлена з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, є дієздатною особою, перебуває при здоровому умі, ясній пам'яті та діє добровільно без будь-якого примусу, як фізичного так і матеріального, а також розуміє значення своїх дій та правові наслідки.
Відповідно до копій рахунків на оплату ФОП ОСОБА_3 від 16 січня 2021 року та 03 лютого 2021 року, за замовлені позивачкою роботи її автомобіля до сплати підлягає відповідно 32 562,00 грн. та 1 356, 00 грн. (а.с.11 - 14).
Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 та 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, а у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що страховик ПрАТ «СК «Уніка» виплатив позивачу страхове відшкодування в узгодженій між ними сумі, і позивач не заперечує її отримання, при цьому правові підстави та обставини виплати позивачу страхового відшкодування ПрАТ «СК «Уніка» позивачем не надані та матеріали справи не містять.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з заявою про отримання страхового відшкодування до страховика відповідача - ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» позивач не зверталася.
Також, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вартості відновлювального ремонту, та доказів того, що страховиком відповідача чи на замовлення позивача було проведено оцінку колісного транспортного засобу, за результатами якої визначено вартість матеріального збитку, завданого в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а надані позивачем рахунки на оплату ФОП ОСОБА_3 від 16 січня 2021 року та 03 лютого 2021 року не можуть вважатися належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту, позаяк в них йдеться лише про перелік замовлених позивачкою робіт та про їх вартість.
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження вартості відновлювального ремонту позивачем не надано.
За таких обставин, колегія суддів вважає передчасними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика, з огляду на те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що страховик цивільно-правової відповідальності відповідача (ПрАТ «СК «Арсенал Страхування») належним чином виконав свої зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, провів у встановленому законом порядку і у встановлений термін огляд належного позивачу транспортного засобу і здійснив оцінку шкоди та розрахунок страхового відшкодування внаслідок ДТП та виплатив його та, що цього недостатньо для повного відшкодування шкоди.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача різниці між розміром завданої їй шкоди та виплаченою сумою страхового відшкодування, позаяк покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності
Посилання апелянта на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №755/7666/19, відхиляються колегією суддів, позаяк вказані справи не є тотожними, адже доказів того, що позивач зверталася до страховика відповідача із заявою про отримання страхового відшкодування у матеріалах справи відсутні, а відтак вказані висновки ухвалені при застосування іншої правової практики та у даному випадку не можу бути застосованими, оскільки з них не вбачається, що вони були ухвалені у подібних правовідносинах.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що місцевим судом не враховано, що відповідач є суб'єктом господарської діяльності зі статутним капіталом 17,5 млн. грн., а тому розмір моральної шкоди у сумі 10 000 грн. є цілком розумним, оцінюються колегією суддів критично, з огляду на таке.
За змістом статей 23, 1167 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Оцінюючи в сукупності встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачу протиправними діями ОСОБА_2 , які призвели до дорожньо-транспортної пригоди, було завдано моральну шкоду, яка перебуває у безпосередньому причинному зв'язку із цими діями останнього.
В той же час, ОСОБА_1 , заявляючи вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. не надала доказів в обґрунтування вказаної суми, а тому колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, беручи до уваги характер вчиненого правопорушення, характер та обсяг моральних страждань, перенесених позивачем у зв'язку із пошкодженням майна, характер немайнових втрат позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 2 000 грн. моральної шкоди.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 квітня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Судді: