Справа № 759/24778/21 Головуючий в суді І інстанції Петренко Н.О.
Провадження № 22-ц/824/6768/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
28 липня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О. та Гуля В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» про захист прав споживачів,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з ТОВ «Явір-Житлобуд-2» на його користь надмірно сплачені кошти за договором №5226 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 10 липня 2021 року у сумі 53 231,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 липня 2012 року між дружиною позивача та ТОВ «Явір-Житлобуд-2» було укладено договір №5226 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3 договору розмір щомісячної плати за надані послуги становить 253,50 грн.
Вказував, що у квартирі № НОМЕР_1 вказаного будинку весь час дії договору він постійно проживає з дружиною та дітьми. Протягом часу з 10 липня 2012 року по 01 жовтня 2021 року своєчасно здійснювалась оплата послуг з утримання, що підтверджується відповідними банківським платіжним документами.
Вказує, що у серпні 2021 року серед мешканців будинку була розповсюджена копія договору від 01 жовтня 2021 року про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Співвласники не наділяли ніяку особу правом укладати такий договір. До того ж не може бути двох договорів на одну й ту саму послугу. Розповсюджена копія договору між ТОВ «Явір-Житлобуд-2» та співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , містить істотні умови, які відрізняються від умов, передбачених договором №5226 від 10 липня 2012 року.
Позивач надає розрахунок перерахованих за послуги та надмірно сплачених грошових коштів за період з липня 2012 року по жовтень 2021 року, з якого вбачається, що переплата складає 53 231,56 грн. Перераховано на рахунок ТОВ «Явір-Житлобуд-2» грошових коштів у сумі 81 623,56 грн. Вартість послуг згідно з договором №5226 становить (253,50 грн.*112 міс.) 28 392,00 грн.
На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача на його користь надмірно сплачених грошових коштів у сумі 53 231,56 грн. за період з липня 2012 року по жовтень 2021 року за договором №5226 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що місцевий суд не врахував, що позивач є співвласником, споживачем та платником послуг з управління багатоквартирним будинком, а відтак саме його права порушені відповідачем.
Крім того, вказує, що він не укладав договору від 01 жовтня 2021 року про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, а загальні збори співвласників не обирали ТОВ «Явір-Житлобуд-2» управителем будинку.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають задоволенню, оскільки позивач не є стороною договору укладеного 10 липня 2012 року та не є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а є лише зареєстрованою особою та членом сім'ї власника квартири.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2012 року між ТОВ «Явір-Житлобуд-2» та ОСОБА_2 - дружиною позивача був укладений договір № 5226.Предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3 договору розмір щомісячної плати за надані послуги становить 253,50 грн.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2
29 жовтня 2021 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення надмірно сплачених коштів.
Позивач долучив до матеріалів справи договір від 01 жовтня 2021 року між ТОВ «Явір-Житлобуд-2» та ОСББ за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до якого ціна послуги з управління становить 9,94 грн. на місяць за 1 кв.м загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку.
У відповідності до частини 1 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
За положеннями статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до ЦК України зобов'язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Згідно з диспозицією зазначеної статті цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Зі змісту ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що споживач, зокрема, зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За положеннями статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Аналіз наведених положень закону вказує на те, що стороною у правовідносинах з житлово-комунальних послуг може бути як власник квартири, так і будь-яка інша особа, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вказаних положень законодавства не врахував та дійшов передчасного висновку про те, що оскільки позивач не є стороною договору від 10.07.2012 року та не є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а є лише зареєстрованою особою та членом сім'ї власника квартири, позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Разом з тим, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегією суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
На підтвердження розміру надмірно сплачених коштів позивачем надано банківську виписку по рахунку клієнта АТ КБ «ПриватБанк», з якої вбачається, що позивач перерахував на рахунок ТОВ «Явір-Житлобуд-2» 81 623,56 грн.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем добровільно, систематично, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі і рахункової, перераховувалися кошти на рахунок відповідача, будь-яких доказів нарахування відповідачем плати за послуги з утримання будинків і споруд у розмірах, не передбачених договором №5226 від 10.07.2012 року позивачем не надано.
Посилання позивача на договір від 01 жовтня 2021 року між ТОВ «Явір-Житлобуд-2» та ОСББ за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого ціна послуги з управління становить 9, 94 грн. на місяць за 1 кв.м загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку, відхиляється колегією суддів, позаяк не стосується позовних вимог про стягнення надмірно сплачених коштів за період з липня 2012 року по жовтень 2021 року.
На підставі викладеного, колегія судді вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а тому мотивувальну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції необхідно змінити та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав його необґрунтованості та недоведеності.
Відповідно до ч.4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, мотиви, з яких виходив суд, не повною мірою відповідають обставинам справи, а відтак, відповідно до ст. 376 ЦПК України, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з викладенням її в редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Мотивувальну частину рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Судді: