Справа № 752/13650/18 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1307/2022 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
26 липня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретарів судового
засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №42018100000000604 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2018 рокущодо обвинувачених
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища міського типу Короп Чернігівської області, громадянина України, освіта середня спеціальна, не працюючого, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця селища міського типу Борова Фастівського району Київської області, громадянина України, освіта середня, поліцейського взводу охорони об'єктів та публічної безпеки Оболонського районного відділу Управління поліції охорони в місті Києві, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_13 ,
захисника ОСОБА_14 ,
обвинуваченого ОСОБА_11 ,
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року:
ОСОБА_12 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 307 ч. 2, 309 ч. 2 КК України, та призначено йому покарання:
- за ст. 307 ч. 2 КК України - 6 (шість) років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна;
- за ст. 309 ч. 2 КК України - 2 (два) роки позбавлення волі.
Згідно ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_12 остаточне покарання - 6 (шість) років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.
ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 307 ч. 2, 309 ч. 2 КК України, та призначено йому покарання:
- за ст. 307 ч. 2 КК України - 6 (шість) років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна;
- за ст. 309 ч. 2 КК України - 2 (два) роки позбавлення волі.
Згідно ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_11 остаточне покарання - 6 (шість) років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_12 вказано обраховувати з моменту звернення вироку до виконання.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_11 вказано обраховувати з моменту звернення вироку до виконання.
Вирішено долю речових доказів.
На вирок суду першої інстанції захисником обвинуваченого ОСОБА_12 - адвокатом ОСОБА_15 та обвинуваченим ОСОБА_11 подано апеляційні скарги.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 16.01.2019 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_15 задоволено частково. Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_11 задоволено. Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_11 змінено в частині призначеного покарання.
Вищевказаним рішенням вказано вважати ОСОБА_12 засудженим: за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до 4 (чотирьох) років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна; за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_12 вважати засудженим до 4 (чотирьох) років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.
Крім того, згідно вказаної ухвали, ОСОБА_11 слід вважати засудженим: за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до 4 (чотирьох) років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_11 вважати засудженим до 4 (чотирьох) років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання з випробовуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_11 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
У решті вирок суду залишено без змін.
Постановою Верховного суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 24.12.2019 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_15 залишено без задоволення. Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_16 задоволено частково. Ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року в частині звільнення ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання із застосуванням ст.75 КК скасовано та призначено в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Із огляду на зазначене, апеляційним судом вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року переглядається лише щодо ОСОБА_11 у частині його звільнення від відбування призначеного покарання із застосуванням ст.75 КК.
Згідно вироку, обвинувачений ОСОБА_12 у січні-лютому 2018 року при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах незаконно придбав з метою збуту психотропну речовину амфетамін, масою 1, 109 г. та став незаконно зберігати її за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_4 , з метою збуту, після чого 28.02.2018 року приблизно о 15 годині 30 хвилин, перебуваючи за місцем свого проживання, обвинувачений ОСОБА_12 незаконно збув її обвинуваченому ОСОБА_11 за 1600 гривень, а останній - незаконно придбав з метою збуту - психотропну речовину амфетамін, масою 1, 109 г. та став незаконно зберігати її при собі з метою збуту. Після чого обвинувачений ОСОБА_11 громадським транспортом незаконно перевіз з метою збуту вказану психотропну речовину амфетамін до станції метро «Вокзальна» Комунального підприємства «Київський метрополітен» та о 16 годині 38 хвилин, перебуваючи за адресою: місто Київ, площа Вокзальна, 1, незаконно збув ОСОБА_17 за грошову винагороду психотропну речовину амфетамін, масою 1, 109 г.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_12 у січні-лютому 2018 року при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах незаконно повторно придбав з метою збуту психотропну речовину амфетамін, масою 4, 415 г. та став незаконно повторно зберігати її за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_4 , з метою збуту, після чого 14.03.2018 року приблизно о 12 годині 30 хвилин, перебуваючи за місцем свого проживання, обвинувачений ОСОБА_12 незаконно повторно збув частину вказаної психотропної речовини обвинуваченому ОСОБА_11 за 2000 гривень, а останній - повторно незаконно придбав психотропну речовину амфетамін, загальною масою 2,593 г., з якої - 2,296 г. - з метою збуту та 0,297 г. - без мети збуту, та став незаконно повторно зберігати її при собі - 2,296 г. - з метою збуту та 0,297 г. - без мети збуту, після чого громадським транспортом повторно перевіз вказану психотропну речовину амфетамін - 2,296 г. з метою збуту та 0,297 г. без мети збуту до станції метро «Вокзальна» Комунального підприємства «Київський метрополітен», після чого о 14 годині 20 хвилин, перебуваючи за адресою: місто Київ, площа Вокзальна, 1, обвинувачений ОСОБА_11 незаконно повторно збув ОСОБА_17 психотропну речовину амфетамін, масою 2,296 г.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_12 у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці незаконно придбав без мети збуту наркотичний засіб канабіс загальною масою 19,68 г., частину якого, масою 2,49 г. - став зберігати без мети збуту за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а іншу частину, масою 17,19 г. - у гаражі за адресою: АДРЕСА_5 , що перебував у його користуванні.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 , не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію своїх дій, просить вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року змінити в частині призначеного покарання, застосувати до нього ч. 1 ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням, строком на 3 роки.
За доводами апелянта, судом першої інстанції йому призначено суворе покарання.
В обґрунтування своїх вимог обвинувачений ОСОБА_11 зазначає, що в суді першої інстанції він та його захисник просили суворо не карати його ( ОСОБА_11 ), не позбавляти волі, застосувати до нього норму ст. 75 КК України, та надати можливість на виправлення без ізоляції від суспільства, оскільки досудовим слідством обтяжуючих обставин встановлено не було, пом'якшуючими обставинами визнано було щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів. Окрім того, обвинувачений вказує, що має на утриманні малолітню дитину, та вагітну дружину яка на даний час є студенткою 1-го курсу Державного навчального закладу «Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії і дизайну», він ( ОСОБА_11 ) на даний час є студентом III курсу денної форми навчання Державного вищого навчального закладу «Київський коледж легкої промисловості», позитивно характеризується за місцем проживання, на роботі та на навчанні, на обліку у лікаря - нарколога та лікаря - психіатра не перебуває. Також, обвинувачений вказує, що сторона обвинувачення в свою чергу під час судових дебатів послалася на вищевказані пом'якшуючі обставини, однак обставини щодо того, що він ( ОСОБА_11 ) має на утриманні вагітну дружину, та малолітню дитину, стороні обвинувачення під час судового розгляду було не відомо.
На переконання апелянта, приймаючи рішення про призначення йому міри покарання лише у виді позбавлення волі, суд першої інстанції не вмотивував чому саме потрібно призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі без застосування норми ст. 75 КК України, а також не обґрунтував у зв'язку з чим потрібно конфіскувати все його майно, яке є його власністю.
Апелянт вважає, що з врахуванням наведеного вище, відносно нього може бути застосовано норму ст. 75 КК України та звільнено від відбування покарання з випробуванням.
Посилаючись на Постанову Пленуму Верховного Суду України за №7 від 24.10.2003 року (зі змінами від 06.11.2009 року) «Про практику призначення судами кримінального покарання» обвинувачений ОСОБА_11 зазначає, що з вироку Голосіївського районного суду м. Києва по справі №1- кп/752/14б8/18 від 27.09.2018 року, рішення суду в частині чому потрібно йому обрати покарання пов'язане саме з позбавленням волі та з конфіскацією всього його майна, яке є його власністю не вмотивовано. Зі змісту вироку взагалі не вбачається обтяжуючих обставин щодо нього, натомість вбачаються виключно пом'якшуючі обставини, які є вмотивованими і слугують для обрання призначення покарання з випробуванням.
Обвинувачений ОСОБА_12 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи в режимі ВКЗ з ДУ «БВК №119», однак в подальшому буз звільнений ат подав заяву проводити апеляційний розгляд у його відсутність. Захисник ОСОБА_15 , також, будучи належним чином повідомленою про день та час апеляційного розгляду в судове засідання не з'явилась, надіславши суду заяву, в якій просила проводити апеляційний розгляд у її відсутність. Враховуючи наведене та вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, а також ту обставину, що вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року переглядається лише щодо ОСОБА_11 у частині його звільнення від відбування призначеного покарання із застосуванням ст.75 КК та, апеляційний розгляд проведено у відсутність обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника ОСОБА_15 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши дані, що характеризують особу обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованих злочинів та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 209 КК України відповідають фактичним обставинам, і відповідно до вимог ст. 394 КПК України, не є предметом апеляційного перегляду, адже, в цій частині вирок суду обвинуваченим ОСОБА_11 не оскаржувався.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Як вбачається з оскаржуваного вироку суду першої інстанції та ухвали Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року при призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_11 судами враховано ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, яке відносить до категорії тяжких злочинів та кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України, яке відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, дані щодо особи обвинуваченого, який не одружений, не працевлаштований, за попереднім місцем роботи характеризується позитивно, є студентом III курсу денної форми навчання Державного вищого навчального закладу «Київський коледж легкої промисловості», за попереднім місцем навчання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягався, відсутність обставин, що обтяжують покарання і наявність обставин, що пом'якшують, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів.
Крім зазначеного, під час попереднього апеляційного перегляду, судом апеляційної інстанції було визнано і враховано, як пом'якшуючі покарання обставини те, що ОСОБА_11 офіційно працює в ТОВ «Простор-ВС» на посаді підсобного робітника, перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_18 , яка є вагітною та має ряд хронічних хвороб, на утриманні ОСОБА_11 знаходиться й син ОСОБА_18 - ОСОБА_19 , 2015 року народження, який також має хвороби.
З огляду на зазначені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України і призначення ОСОБА_11 покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, з яким погодився і суд касаційної інстанції.
Отже, призначене ОСОБА_11 покарання за ч.2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки та за ч.2 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки, а також вид і розмір остаточного покарання за сукупністю злочинів, відповідно до вимог ч.1 ст.70 КК України у виді позбавлення волі строком на чотири роки є законним та відповідно до постанови Верховного суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 24.12.2019, колегією суддів не перевіряється.
З приводу доводів апеляційної скарги обвинуваченого щодо застосування до нього положень ст. 75 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
За правилами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Реалізація даної норми становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності вказують на можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням прийнятого рішення в процесуальному документі суду, тощо.
На думку колегії суддів, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 про те, що при призначені йому покарання суд першої інстанції належним чином не врахував всі обставини справи у їх сукупності, в тому числі і дані щодо його особи, відсутність обтяжуючих обставин та наявність виключно пом'якшуючих покарання обставин, внаслідок чого необґрунтовано не застосував до нього положення ст. 75 КК України.
Як вбачається з оскаржуваного вироку при призначенні ОСОБА_11 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відносяться до тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості, дані про його особу не одружений, не працевлаштований, за попереднім місцем роботи характеризується позитивно, є студентом III курсу денної форми навчання Державного вищого навчального закладу «Київський коледж легкої промисловості», за попереднім місцем навчання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягався, відсутність обставин, що обтяжують покарання і наявність обставин, що пом'якшують, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів. До обставин, що пом'якшують призначене ОСОБА_11 покарання віднесено і те, що ОСОБА_11 офіційно працює в ТОВ «Простор-ВС» на посаді підсобного робітника, перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_18 , яка є вагітною та має ряд хронічних хвороб, на утриманні ОСОБА_11 знаходиться й син ОСОБА_18 - ОСОБА_19 , 2015 року народження, який також має хвороби.
З огляду на викладені обставини в їх сукупності, які були врахованні при призначенні покарання та застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_11 положення ст. 69 КК України, колегія суддів вважає за необхідне врахувати і те, що на утриманні ОСОБА_11 на даний час, окрім цивільної дружини ОСОБА_20 та сина ОСОБА_18 - Маркуса, 2015 року, знаходиться і його син - ОСОБА_21 , 2019 року народження, у якого діагностовано «аутизм», у зв'язку з чим він потребує постійного догляду і обвинувачений ОСОБА_11 є єдиним годувальником сім'ї. На даний час обвинувачений ОСОБА_11 позитивно характеризується за місцем роботи в ТОВ «Гарант», згідно довідки Фастівської територіальної громади з 26 лютого 2022 року вступив до складу добровольчого формування №1 Фастівської територіальної громади Фастівського району (Борівський Старостинський округ) та уклав контракт добровольця територіальної оборони, в суді, як першої, так і апеляційної інстанції, визнавши свою вину та щиро розкаюючись у вчиненому, висловив щирий жаль та осуд своєї поведінки, вказав, що намагається все виправити, перебуваючи на обліку Фастівського міськрайонного відділу філії Державної установи «Цент пробації» сумлінно виконував покладені на нього обов'язки, що в свою чергу підтверджується характеристикою начальника Фастівського міськрайонного відділу філії Державної установи «Цент пробації» у м. Києві та Київській області.
Крім того, колегія суддів враховує, що з моменту вчинення ОСОБА_11 злочинів у січні-лютому 2018 року, і станом на час апеляційного розгляду пройшло більш ніж чотири роки, за які в матеріалах кримінального провадження відсутні дані щодо неналежної поведінки обвинуваченого.
Така посткримінальна поведінка обвинуваченого, на думку колегії суддів, засвідчує його каяття, характеризує суб'єктивне ставлення до вчиненого злочину, яке виявляється в тому , що він критично оцінив свої дії, спрямовані на збагачення в такий спосіб, шкодує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою, окрім того, про вірний соціальний напрямок поведінки обвинуваченого вказує і те, що у зв'язку з виконанням покладених на ОСОБА_11 обов'язків, ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05.10.2021 було задоволено подання Фастівського міськрайонного відділу філії Державної установи «Цент пробації»у м. Києві та Київській області та звільнено ОСОБА_11 від призначеного вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 27.09.2018 з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 16.01.2019 покарання.
Зазначені обставини в їх сукупності, на переконання колегії суддів, свідчать не лише про правомірну поведінку обвинуваченого ОСОБА_11 , а й про усвідомлення протизаконності вчинених ним злочинних дій, а тому в даному конкретному випадку, виправлення ОСОБА_11 можливе без ізоляції від суспільства.
З урахуванням наведених вище обставини в їх сукупності, та з огляду на те, що обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства і така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності, колегія суддів дійшла висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку та покладенням на обвинуваченого відповідних обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
При цьому, колегія суддів вважає правильним не застосовувати щодо ОСОБА_11 додаткового покарання у виді конфіскації майна, оскільки ст. 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у випадку звільнення особи від відбування основного покарання з випробуванням, серед яких конфіскація майно відсутні, що цілком узгоджується і з положеннями п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року щодо ОСОБА_11 слід змінити у частині призначеного покарання, задовольнивши його апеляційну скаргу.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_11 задовольнити.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2018 року щодо ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України в частині призначеного покарання змінити.
Вважати ОСОБА_11 засудженим:
- за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_11 вважати засудженим на 4 (чотири) роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання з випробовуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_11 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
У решті вирок суду щодо ОСОБА_11 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4