справа № 757/36978/21-ц головуючий у суді І інстанції Бусик О.Л.
провадження № 22-ц/824/3611/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
18 липня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Жванко О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданнів місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», поданою представником - Єрьомичевою Аліною В'ячеславівною, на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрат частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, що залежать від підприємства та моральної шкоди,-
У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Камінська Д.В., звернулася до суду із вказаним позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому, просила суд стягнути заборгованість із заробітної плати, в тому числі нараховану, але не виплачену грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 17 999,63 грн., середній заробіток за період затримки з 17 липня 2017 року до 07 липня 2021 року 331 057, 61 грн. та донарахувати по день фактичного розрахунку, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на користь позивача стягнути компенсацію у розмірі 15358,78 грн. та донарахувати по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що з 20 липня 1989 року вона працювала на ДП «Донецька залізниця». Відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року №4442-IV, постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200, ДП «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
01 березня 2017 року на підставі наказу від 20 березня 2017 року №154 виробничого підрозділу «Іловайська колійна машинна станція» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» позивачу було підвищено оклад на 25 відсотків Особової картки працівника форми №П-2.
З 20 березня 2017 року згідно з наказами від 17 березня 2017 року №236/ДНД та від 17 березня 2017 року №19/ІОЦ було встановлено простій працівника виробничого підрозділу «Іловайська колійна машинна станція» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіонально філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» по причинам не залежним від працівників.
16 червня 2017 року на підставі наказу від 16 червня 2017 року №1920/ДН/ос позивач була звільнена у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
У день звільнення позивачу було видано трудову книжку, однак не виплачена заборгованість із заробітної плати відповідно до розрахунку, в тому числі грошова компенсація за невикористану відпустку, що разом становить 17 999,63 грн.
Зазначені дії відповідача є порушенням вимог ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 331 057,61 грн.
Відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушення термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача загальну суму компенсації у розмірі 15 358,78 грн.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем трудового законодавства, позивач знаходився в тяжкому фінансовому стані, не мав можливості для гідного існування, зазнавав моральних страждань.
На підставі наведеного, позивач просив про задоволення позову.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Камінська Дар'я Валентинівна, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що належать від підприємства, відшкодування моральної шкоди задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 17999 (сімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень 63 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 331057 (триста тридцять одна тисяча п'ятдесят сім) гривень 61 копійка компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 15358 (п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят вісім) гривень 78 копійок.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 3 644 гривень.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця», через представника - адвоката Єрьомичеву Аліну В'ячеславівну, подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
При цьому, зазначає, що судове засідання по справі щодо перегляду заочного рішення згідно судової повістки було призначено на 01 грудня 2022 року, натомість справу було фактично розглянуто справу 01 грудня 2021 року.
Апелянт наголошує на тому, що втратив доступ до структурного підрозділу з 07 березня 2017 року. Щодо суми компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати вказує на те, що дана вимога є незаконною. При цьому зазначає, що у відповідача відсутні табелі обліку робочого часу і немає інформації чи виходив позивач на роботу. А ті документи, що надав позивач, підписні невідомими людьми, належним чином не завірені, повноваження осіб-підписантів не підтверджені. Враховуючи Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року вважає, що АТ «Укрзалізниця» фактично не порушила терміни виплати заробітної плати.
Наголошує, що від позивача не надходили оригінали ( копії ) документів для остаточного розрахунку.
Щодо нарахованої але не виплаченої грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку наголошує на тому, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів даної позовної вимоги. Додатково звертає увагу суду, що у разі наявності заборгованості із заробітної плати перед працівниками така заборгованість щомісячно відображається в розділі ІІ Звіту з праці форми 1-ПВ. У даних звітах заборгованість з виплати заробітної плати відсутня. Вказує на те, що довідка, складена без зазначення назви підприємства, від імені якого складено документ, дати складання та підписана особою, яка не наділена повноваженнями на підписання документів від імені підприємства.
Окрім того, апелянт вважає, що позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
07 лютого 2022 року до суду надійшов відзив позивача, поданий представником - адвокатом Камінською Дар'єю Валентинівною, згідно якого позивач зазначає, що будівля за адресою АДРЕСА_1 , ніколи не належала відповідачу, а регіональна філія зареєстрована 26 листопада 2015 року за іншою адресою. Вважає, що докази, подані позивачем, є належними та допустимими, оскільки були видані самим Відповідачем у м. Лиман на підконтрольній державі території. Наголошує на тому, що відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.
Окрім викладеного, звертає увагу суду на те, що Відповідач з 2008 року використовує автоматичну систему бухгалтерського обліку «Фобос» та інші програми, завдяки яким мав доступ до будь-якої бухгалтерської інформації по кожному структурному підрозділу, тому Відповідач мав можливість отримання первинних документів в електронному вигляді.
Представник позивача зазначає також про те, що Відповідачем не надано доказів порушення з боку позивача встановленого режиму роботи при простої. Наголошує на тому, що при звільненні Позивачка не отримала усі належні їй платежі. Також сторона позивача заперечує щодо можливості застосування Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України.
Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи телефонограмами на мобільні номери вказані сторонами в матеріалах справи, як засіб зв'язку, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач працював в Державному підприємстві «Донецька залізниця» та 16 червня 2017 року звільнений з посади у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом № 236/ДНД та №19/ІОЦ начальника дирекції структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції. В зазначених наказах вказувалося, що на час простою оплату за час простою розраховувати 2/3 ставки встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи.
Відповідно до пункту 2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства загального користування» ПАТ «Українська залізниця» повністю відповідає за зобов'язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Укрзалізницею та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди.
Судом також установлено, що згідно з витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань регіональна філія «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 26 листопада 2015 року зареєстровано в м. Лиман, Донецької області на вул. Привокзальній, 22.
Порядком проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень», затвердженим додатком до Наказу регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» встановлено проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» здійснюється робочими комісіями з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень».
Пунктом 6 цього Порядку встановлений порядок перевірки наданих працівниками документів та перелік документів, які перевіряються комісіями з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень».
Додатком 1 до Порядку проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» також встановлений перелік документів для остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень».
Крім того, начальником фінансово-економічного відділу структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» затверджено графік видачі депонованої заробітної плати (аванс за березень 2017 року) для структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень», яким встановлено графік проведення виплати заробітної плати для працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» починаючи з 14 серпня 2017 року до 18 вересня 2017 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати є доведеними, а наявність вини відповідача у невиплаті позивачу заробітної плати підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Однак, колегія суддів не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі частиною 1 статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Згідно частини першої статті 113 КЗпП (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У частині першій статті 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у трудових відносинах і при звільненні не отримала повного розрахунку.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, позовні вимоги не підтверджені належними доказами. Оскільки надані позивачем розрахунки заробітної плати та табелі обліку робочого часу виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Луганськ і відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю після захоплення, що підтверджується висновком ТПП. Крім того нарахування заробітної плати не здійснювалося через відсутність первинних документів.
Апеляційний суд не може погодитись із такими доводами апеляційної скарги відповідача щодо відсутності заборгованості за вказані періоди, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позивачем зазначених сум.
А відтак, встановивши, що позивачу не виплачена заробітна плата та, в тому числі, компенсація за невикористану відпустку за період з березня 2017 року по червень 2017 року, включно - в загальному розмірі 17 999,63 грн., суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову в цій частині.
Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, що нарахування заробітної плати було припинено внаслідок відсутності первинних документів на підконтрольній українській владі території та про те, що заборгованість по заробітній платі перед позивачем є недоведеною.
При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції правильно брав до уваги розрахунки заробітної плати згідно табелів обліку використання робочого часу, особовий рахунок та розрахунки заробітної плати, надані позивачем.
Окрім того, щодо вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Аналіз наведених вимог закону дає підстави для висновку, що компенсація громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати проводиться в тому числі, якщо вина власника або уповноваженого ним органу не встановлена.
Статтею 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Таким чином, оскільки судом першої інстанції встановлено, що доходи у вигляді заробітної плати, не були вчасно виплачені позивачу, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для компенсації ОСОБА_1 втрати частини таких доходів у вигляді компенсації у розмірі 15 358 грн. 78 коп.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходить із такого.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Заперечуючи проти позову і спростовуючи висновки суду, відповідач посилався на Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця».
Відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18) вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
У постанові від 24 жовтня 2019 року у справі №266/4637/18 (провадження №61-7583св19) Верховний Суд зазначив, що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі №6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі №6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьк.
У п.7 розділу VI вказаного висновку зазначено, що втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться адресою: АДРЕСА_2 та Луганська область, місто Луганськ, вул. Кірова, буд. 44, у тому числі до: трудових книжок працівників, оригіналів наказів; особових справ працівників; посадових інструкцій; табелів обліку робочого часу; примірників звітів, що подавалися до контролюючих органів, комп'ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» виконати зобов'язання перед вивільненими працівниками згідно з ст.ст.47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська Дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.
Отже, апеляційним судом встановлено, що у трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем АТ «Українська залізниця» виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.
Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 236/3742/18-ц, від 02 березня 2020 року у справі №233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі №369/28/19, 02 квітня 2020 року у справі №610/2068/19, від 29 квітня 2020 року у справі №323/3736/18 і складають усталену практику при вирішенні справ такої категорії, про що зазначив Верховний Суд в постанові від 21 січня 2021 року у справі № 236/3742/18-ц.
Наведені обставини і правові висновки Верховного Суду були залишені поза увагою судом першої інстанції.
Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що невиконання відповідачем обов'язків, передбачених ст. 47, 83, 115 та 116 КЗпП України, відбулось не з вини ПАТ «Українська залізниця», а були викликані обставинами непереборної сили, які підтверджені висновком Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у невиконанні відповідачем обов'язків, передбачених ст.ст. 47, 83, 115 та 116 КЗпП України, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і тому, в цій частині рішення підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Окрім того, в доводах апеляційної скарги зазначено про те, що згідно судової повістки судове засідання було призначено на 01 грудня 2022 року, а справу фактично було розглянуто 01 грудня 2021 року.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було направлено учасникам справи судову повістку в судове засідання, призначене щодо розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду (а.с. 187-189). Разом з тим, описка в році судового засідання не може розцінюватися як порушення судом першої інстанції порядку повідомлення учасників справи про час, місце та дату судового засідання. При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно частини 2 статті 286 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. А відтак, отримавши судову повістку в призначене судове засідання щодо розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду, з датою призначення зі значним інтервалом часу, відповідач не був позбавлений можливості перевірити правильність зазначеної дати, звернувшись до суду першої інстанції.
Отже, вказаний довід апеляційної скарги стосовно порушень процесуального права під час розгляду судом першої інстанції заяви про перегляд заочного рішення колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення і не призвів до неправильного вирішення справи по суті.
Заперечення апелянта стосовно стягнення моральної шкоди колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки зі змісту судового рішення вбачається, що рішенням суду першої інстанції було відмовлено в задоволенні даної позовної вимоги. Відсутня така позовна вимога і у резолютивній частині судового рішення про її стягнення з відповідача на користь позивача.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні не повній мірі ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не повною мірою відповідає обставинам справи, а висновки, викладені в ньому в цій частині, зроблені із порушенням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині позовних вимог.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині позовних вимог, судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 333 грн. 58 коп. підлягає стягненню з відповідача до державного бюджету. Натомість за розгляд справи судом апеляційної інстанції, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги та звільнення позивача від сплати судового збору, судовий збір в розмірі 4 961 грн. 77 коп. підлягає компенсуванню за рахунок держави. А відтак, внаслідок взаємозарахування вказаних сум, судові витрати, понесені Акціонерним товариством «Українська залізниця» за подачу апеляційної скарги в розмірі 4 628 (чотири тисячі шістсот двадцять вісім) грн. 20 коп. слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», подану представником - Єрьомичевою Аліною В'ячеславівною, - задовольнити частково.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 331 057 (триста тридцять одна тисяча п'ятдесят сім) гривень 61 копійку та в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судового збору в розмірі 3 644 гривень - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в цій частині - відмовити.
В іншій частині заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені Акціонерним товариством «Українська залізниця» за подачу апеляційної скарги в розмірі 4 628 (чотири тисячі шістсот двадцять вісім) грн. 20 коп. компенсувати за рахунок держави.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова