01 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 380/22016/21
адміністративне провадження № К/990/19861/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року у справі №380/22016/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Львівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора в якій просила суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення П'ятнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 13 вересня 2021 року №77 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати наказ в.о. керівника Львівської обласної прокуратури від 23 жовтня 2021 року №2335к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури Львівської області та органів прокуратури з 28 жовтня 2021 року;
- поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді прокурора Мостиського відділу Яворівської окружної прокуратури Львівської області або на рівнозначній посаді у Яворівській окружній прокуратурі з 28 жовтня 2021 року, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без утримання податків та інших обов'язкових платежів, починаючи з 28 жовтня 2021 року по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Мостиського відділу Яворівської окружної прокуратури Львівської області або на рівнозначній посаді у Яворівській окружній прокуратурі з 28 жовтня 2021 року;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без утримання податків та інших обов'язкових платежів, у межах суми стягнення за один місяць;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення в даній адміністративній справі, шляхом зобов'язання Львівської обласної прокуратури подати у місячний строк, після набрання рішенням суду законної сили, звіту про виконання судового рішення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним і скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 13 вересня 2021 року №77 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнано протиправним і скасовано наказ Львівської обласної прокуратури від 23 жовтня 2021 року №2335к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури Львівської області, з 29 жовтня 2021 року;
- стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі: 44990 (сорок чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто) грн 29 коп;
- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено;
- рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури Львівської області та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі: 9040 (дев'ять тисяч сорок) грн 11 коп допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Львівська обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 27 липня 2022 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
Скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі указано, що судові рішення оскаржуються на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник зазначив, що суди не врахували висновки Верховного Суду:
1) стосовно проходження процедури атестації прокурорами відповідно до положень Закону №113-IX, які викладені у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справі №140/3790/19, від 24 вересня 2021 року у справі №160/6596/20, від 24 вересня 2021 року у справі №280/4314/20, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20;
2) підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ, які викладені у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №420/4196/20 стосовно наслідків неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ та наступного звільнення;
3) щодо застосування норм права, згідно з якими у разі виявлення збою у роботі комп'ютерної техніки чи будь-якої іншої несправності під час складання іспиту, позивач мав право не зафіксувати у письмовому вигляді, зробити примітки чи зауваження уповноваженим особам, які викладені у постанові у справах №160/6204/20; №440/2682/20;
4) щодо проходження прокурорами другого етапу атестації - складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, які викладені у постановах від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №420/4196/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №520/5000/2020, від 20 жовтня 2021 року у справі №280/3705/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №440/2700/20, від 11 листопада 2021 року у справі №580/1859/20, від 25 листопада 2021 року у справі №160/6148/20, від 17 листопада 2021 року у справі №340/1673/20, від 17 листопада 2021 року у справі №140/8233/20, від 29 листопада 2021 року у справі №200/4759/20-а.
Однак у скарзі відсутнє мотивування подібності правовідносин у цій справі та справах, на які покликається скаржник.
Водночас скаржник лише зазначив про такі висновки Верховного Суду, однак не виклав їх у взаємозв'язку з обставинами цієї справи і не навів обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами норм права. Так, скаржник лише вказав, що набрання позивачем за результатами іспиту під час атестації меншої кількості балів, аніж прохідний бал, є безумовною підставою для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Разом з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що вирішуючи цей спір, суди встановили, що позивачкою під час складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки не було набрано прохідного балу, у зв'язку з чим остання звернулася до четвертої кадрової комісії із заявою від 6 листопада 2020 року щодо некоректної роботи комп'ютерних засобів, що перешкоджало складенню іспиту і вплинуло на її результат, у якій просила призначити їй нову дату складання іспиту. За результатами розгляду заяви позивачки, четвертою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) за наслідками проходження позивачем тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки було прийнято процедурне рішення про призначення нового часу та дати складання іспиту та внесені зміни до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. Водночас, новоствореною п'ятнадцятою кадровою комісією, 26 серпня 2021 року було прийнято рішення не включати до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки ОСОБА_1 (протокол №9 від 30.08.2021).
Отже, у цій справі судами установлено, що не зважаючи на наявність рішення четвертої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачем іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, про яке сповіщено позивача, 26 серпня 2021 року, тобто через більш ніж дев'ять місяців після складання позивачем іспиту, п'ятнадцятою кадровою комісією приймається рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, що порушує принцип правової визначеності.
Суд апеляційної інстанції також звернув увагу, що Закон № 113-ІХ, Порядок № 221 та Порядок № 233 не наділяють кадрову комісію повноваженнями за тими ж самими обставинами переглядати власне рішення або рішення іншої (попередньої) кадрової комісії щодо призначення прокурору нового часу (дати) складання відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди, як і не передбачають вчинення кадровою комісією повторно дій щодо визначення підстав для призначення нового часу (дати) складання іспиту чи проведення співбесіди, як не передбачають і права комісії або дій по вирішенню питання, чи включати до графіку складання іспитів прокурора, щодо якого вже прийнято рішення про призначення йому нової дати складання іспиту.
Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що п'ятнадцята кадрова комісія, не зважаючи на чинне рішення четвертої кадрової комісії, оформлене протоколом №11 від 24 листопада 2020 року безпідставно прийняла протилежне за змістом рішення про не включення позивача до графіку на складання іспиту на загальні здібності та навички та рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, чим вийшла за межі наданих їй повноважень.
Дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Верховний Суд резюмує, про помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Суд зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Тобто, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах наведених скаржником не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у цих справах не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі та, відповідно, не повинна була застосовуватися судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім того, зі змісту касаційної скарги убачається, що одночасно скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що на цей час відсутні позиції Верховного Суду у справах такої категорії з урахуванням обставин наявності протокольного рішення кадрової комісії стосовно задоволення заяви позивача про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та в подальшому прийняттям рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації за результатом складання зазначеного іспиту.
Отже, з наведеного випливає, що скаржник фактично самостійно зазначає, що постанови Верховного Суду, про неврахування яких судами попередніх інстанцій він зазначає у касаційній скарзі, були ухвалені за інших обставин справи, що, у свою чергу, виключає подібність правовідносин та вказує на недоведеність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням наведеного Верховний Суд доходить до висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім цього, Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, яка потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду у справах вищенаведеної категорії з урахуванням обставин наявності процедурного рішення кадрової комісії стосовно задоволення заяви позивача про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та в подальшому, пізнішою датою прийнятого рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, ухваленого за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (набрання мінімального прохідного балу). Проте, які саме норми права потребують такого висновку скаржник не зазначив, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У касаційній скарзі міститься лише твердження, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень не надано правильного тлумачення норм Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури», «Порядку проходження прокурорами атестації, Порядку роботи кадрових комісій та не враховано їхній зміст при ухваленні рішень.
Водночас скаржник не обґрунтував у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених норм права з огляду на висновки суду про наявність двох протилежних рішень, а саме: рішення четвертої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачем іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, про яке сповіщено позивача та рішення п'ятнадцятої кадрової комісії, яке приймається більш ніж через дев'ять місяців після складання позивачем іспиту, про неуспішне проходження позивачем атестації, що порушує принцип правової визначеності. Таким доводам суду апеляційної інстанції касаційна скарга заперечень не містить.
Тож наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
З урахуванням викладеного, підстав для касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, Судом зі змісту касаційної скарги не встановлено.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року у справі №380/22016/21.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року у справі №380/22016/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду