01 серпня 2022 року
м. Київ
справа №200/10891/21
адміністративне провадження № К/990/18825/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу генерального прокурора; Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати належної, заробітної плати (її складових),
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (далі - Спеціалізована прокуратура), в якому просив: визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури щодо нарахування та виплати йому у період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року грошового забезпечення, із застосування приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» (далі - Порядок №1090); зобов'язати відповідачів здійснити перерахунок належного йому грошового забезпечення із урахуванням надбавки за участь в антитерористичній операції за період з 05 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, із урахуванням приписів та періоду дій постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова КМУ №505), Порядку №1294 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова КМУ №704) та наказів Міністра оборони України від 11 червня 2008 року та від 07 червня 2018 року №260 (далі - накази МО України №260) та виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням з урахуванням надбавки за участь в антитерористичній операції за період з 05 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури з нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року грошового забезпечення, із застосування приписів Порядку №1090. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора та Спеціалізовану прокуратуру здійснити перерахунок належного позивачу грошового забезпечення, із урахуванням надбавки за участь в антитерористичній операції за період з 05 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, з урахуванням приписів та періоду дії постанов КМУ №505, №1294, № 704 та наказів МО України № 260 і виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням з урахуванням надбавки за участь в антитерористичній операції за період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року.
Предметом спору у цій справі є правильність обчислення грошового забезпечення у період з 05 січня 2016 року до 01 березня 2018 року із застосуванням приписів Порядку №1090.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування окремих положень Порядку №1090, постанов КМУ №505, 1294 та наказів МО України №260, сформованому у справі №640/19556/18, предметом спору у якій також було правильність обчислення грошового забезпечення прокурора військової прокуратури у період з 05 січня 2016 року по 01 листопада 2018 року на підставі Порядку №1090.
Так, у справі №640/19556/18 Верховний Суд відхилив доводи Офісу щодо наявності змістовної колізії між положеннями частини четвертої статті 27, частини восьмої статті 81 та частини четвертої статті 83 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII), так як суть змістовної колізії полягає в тому, що на врегулювання одних правовідносин претендують загальні та спеціальні норми, коли загальна норма регулює правовідносини в цілому, а спеціальна норма встановлює певні особливості порівняно з загальною, або ж спеціальні норми - така колізія виникає коли правовідносини одночасно регулюються двома або більше спеціальними нормами, які є частково загальними, а частково - спеціальними по відношенню одна до одної. Водночас у зазначених нормах Закону №1697-VII щодо виплати військовослужбовцям військової прокуратури грошового забезпечення відсутня змістовна колізія, проаналізовані вище норми не суперечать одна одній, так як положення частини восьмої статті 81 Закону №1697-VII підлягають застосуванню у сукупності із частиною четвертою статті 27 та частиною четвертої статті 83 цього Закону, які містять пряму відсилку до спеціального законодавства, яке регулює виплату військовослужбовцям грошового забезпечення як складової гарантованого державою таким особам соціального захисту. Тому, визначення частиною восьмої статті 81 Закону №1697-VII складу грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах на підставі цього Закону, тобто із визначенням посадового окладу відповідно до прокурорсько-слідчої посади, не звільняє відповідача від обов'язку здійснювати виплату складових грошове забезпечення, зокрема надбавки за вислугу років, відповідно до положень законодавчих актів про військову службу. У цій справі Верховний Суд наголосив, що приписами Постанови №1153 розмежовано порядок нарахування надбавки за вислугу років військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах прокуратури та іншим прокурорам. Тобто, лише після її прийняття дія Порядку №1090 почала поширюватися на прокурорів військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, слідчих органів прокуратури та інших працівників органів прокуратури. Так, пунктом 3-1 цього Порядку №1090 визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців. За таких обставин, Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що нарахування та виплата надбавки за вислугу років позивачу, як військовослужбовцю, який проходить службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, повинна здійснюватися у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців. Відтак, починаючи з 5 січня 2016 року обчислення надбавки за вислугу років за правилами Порядку №1090 здійснювалося відповідачем безпідставно.
Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо незастосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, сформованих у справах №№360/1863/19, 805/4523/16-а, 812/860/17, 820/4770/16, 812/1487/17 та 812/1511/14 щодо виплати надбавки за участь в антитерористичній операції, так як Офісом Генерального прокурора не зазначено норми, що неправильно застосовано судами у системному зв'язку з обставинами цієї справи. Крім того, питання щодо наявності у позивача такого права не було предметом спору у цій справі, а доводи відповідача зводяться до недослідження судами правомірності/протиправності дій відповідачів в частині виплати або невиплати ОСОБА_1 такої надбавки. Тобто у цій справі суди не мали правових підстав досліджувати факти підтвердження участі позивача у антитерористичній операції.
Також в обґрунтування касаційної скарги заявник, зокрема, вказав на помилкове віднесення судом першої інстанції справи до категорії справ незначної складності, наслідком чого став розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Верховний Суд не бере до уваги такі доводи, оскільки будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України) і у цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Інші аргументи скарги зводяться до законності та обґрунтованості дій відповідача під час виплати надбавки за вислугу років, із загальними посиланнями на рішення Конституційного Суду України та джерела фінансування таких витрат і негативних наслідків виплати позивачу спірних сум та відсутності висновку Верховного Суду щодо такої ситуації. Наведені мотиви мають суб'єктивний характер, оскільки є оціночним судженням і за відсутності без належної аргументації не дають підстав для відкриття касаційного провадження відповідно до статті 328 КАС України.
Ураховуючи те, що інші доводи касаційної скарги зводяться до загальних висловлювань щодо зменшення премій, фундаментальності цієї справи та незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд
1. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу генерального прокурора; Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати належної заробітної плати (її складових) відмовити.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська