01 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/1368/19 пров. № А/857/7414/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кушнерика М.П.
суддів - Курильця А.Р., Пліша М.А.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 березня 2022 року, прийняте суддею Дерех Н.В., в м.Тернополі, в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі № 500/1368/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство внутрішніх справ України про визнання протиправним і скасування наказу, скасування протоколу, визнання протиправною бездіяльності, зобов"язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 в червні 2019 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Тернопільській області від 15.04.2019 року № 4 о/с "По особовому складу"; скасувати протокол від 15.03.2019 року комісії ГУНП в Тернопільській області; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо не розгляду його заяви про бажання подальшого проходження служби у лавах Національної поліції у відповідності до пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію"; зобов'язати ГУНП в Тернопільській області прийняти його на службу до поліції в порядку, передбаченому пунктом 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в кримінальну поліцію ГУНП в Тернопільський області та видати з цього приводу відповідний наказ; зобов'язати УМВС України в Тернопільській області провести перерахунок вислуги років у відповідності до особової справи позивача і після звільнення зі служби УМВС України у Тернопільській області 07.08.2015 року з вислугою 15 років 05 місяців 02 дні, дорахувати до вислуги років строк служби поновленого судами, який становитиме 19 років 01 місяць 21 день; стягнути з УМВС України в Тернопільській області на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку за 2015, 2016, 2017 р.р. та компенсацію за час затримки виплати; зобов'язати УМВС України в Тернопільській області перераховувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 19 років; стягнути з УМВС України в Тернопільській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 16.01.2019 року по 11.02.2019 року та з 16.04.2019 року про час винесення рішення у справі; зобов'язати УМВС України в Тернопільській області перерахувати заробітну плату з 12.02.2019 року по 15.04.2019 року відповідно до соціальної гарантії держави щодо мінімальної місячної заробітної плати у 2019 році. Встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, встановивши звіт про виконання такого.
Позов обґрунтований тим, що на думку позивача, відповідно до п. 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію", пункту 64 "г" Положення № 114, наказ УМВС України в Тернопільській області від 15 квітня 2019 року № 4 о/с є протиправним та суперечить чинному законодавству. Вважає, що відповідачем не враховані вимоги п. 9 розділу XI Закону і не запропоновано жодної посади в ГУНП України в Тернопільській області. Також, відповідачем проведено звільнення без урахування вимог абзацу "г" пункту 64 Положення № 114, де визначено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється, зокрема, через скорочення штатів та з деталізацією процедури звільнення за скороченням штатів відповідно до норми Кодексу законів про працю України, для реалізації права подальшого використання позивача на службі в ГУНП України в Тернопільській області, які регулюють саме дані правовідносини. Крім цього, позивач зазначає, що відповідно до статті 40 та статті 42 КЗпП України, допускається звільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці лише при неможливості переведення працівника з його згоди на іншу роботу, і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі, та вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України. Так, на думку позивача, відповідач своїми діями постійно ігнорував виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 року про поновлення на службі в УМВС України в Тернопільській області та зобов'язання ГУНП в Тернопільській області відповідно до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" розглянути його кандидатуру щодо зайняття рівнозначної посади в кримінальній поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області. Позивач зазначає, що 15.03.2019 року комісія ГУНП в Тернопільській області відмовила йому у зайнятті посади зазначеної в постанові, а тому протокол комісії є протиправним і підлягає скасуванню. Також, позивач вважає, що відповідач у Наказі УМВС № 4о/с про звільнення не зараховано трудовий стаж, невірно вказано вислугу років на день звільнення - 15 р., 10 міс., 25 дн., що відрізняється від відомостей про роботу внесених у трудову книжку.
Такі дії, на думку позивача, свідчать про порушення п.2 Постанови КМУ № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей". За підсумком календарна вислуга позивача із урахуванням попереднього стажу повинна становити - 19 р. 01 м. 21 дн. Позивач вказує, що відповідач при звільненні не провів остаточного розрахунку в частині грошової компенсація за невикористану відпустку за 2015р, 2016р.,2017р. згідно з абз. 2 п. 56 Положення № 114. Ліквідаційною комісією не перераховано одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, який станом на 07.08.2015 року становив 15 повних років, станом на 15.04.2019 мав становити 18 років, так само як і відповідач не провів нарахування і не виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу протягом часу затримки виконання рішення суду від 15.01.2019р. Крім цього, під час перебування позивача у розпорядженні УМВС України в Тернопільській області ліквідаційною комісією прийнято рішенні виплатити заробітну плату позивачу за два місяці з 12 лютого по 15 квітня 2019 року в сумі 2872.02 грн., що є протиправним, оскільки така сума є значно нижчою, ніж мінімальна заробітна плата встановлена п.5 ст. 38 Бюджетного кодексу України - 4173,00 грн та суперечить ст. З Закону України "Про оплату праці". Також, відповідачем відмовлено у виплаті матеріальної допомоги для оздоровлення, мотивуючи втратою чинності постанови КМ України № 1294.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 позов до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Управління УМВС України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача МВС України про визнання протиправним та скасування наказу, скасування протоколу, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання розглянути кандидатуру для зайняття рівнозначної посади, зобов'язання відповідача провести перерахунок вислуги років, стягнення компенсації за невикористану відпустку, зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, зобов'язання перерахувати заробітну плату - залишено без розгляду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 залишено без змін ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 14.12.2021 ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року скасовано, а справу направлено до Тернопільського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 березня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи.
Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що судом не встановлено, що УМВС України в Тернопільській області вчинялись дії спрямовані на працевлаштування позивача чи пропозиції скористатись правом на проходження служби в поліції. Відмови позивача від проходження служби в поліції, також не встановлено.
Зазначає, що УМВС України в Тернопільській області починаючи із серпня 2015 і до квітня 2019 за однакових підстав протиправно звільняв його з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктом 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, окрім останнього наказу, які скасовані судами.
Вважає, що відповідач з метою ухилення від виконання рішення суду ігнорує розгляд заяв позивача від 07.08.2015, 07.07.2017, 14.02.2019, а на засіданні 15.03.2019 приймає необгрунтоване протокольне рішення про відмову щодо зайняття рівнозначної посади в кримінальній поліції ГУ Національної поліції в Тернопільській області.
Оскільки УМВС України в Тернопільській області протягом місяця (наказ про поновлення винесено 12 лютого 2019) не виконував постанову суду від 15 січня 2019 про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17 лютого 2018 по 15 січня 2019 (дата винесення постанови суду), то в цей період виник неоплачений вимушений прогул.
Зазначає, що судом безпідставно не задоволена вимога про компенсацію за невикористану відпустку, оскільки не передбачено позбавлення права працівника на відпустку, водночас надано право працівнику використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року із застосуванням приписів ст. 116, 117 КЗпП та Закону України «Про відпустки».
Позивач неодноразово звертався до УМВС України в Тернопільській області з вимогою перерахунку вислуги років і одноразової грошової допомоги, однак відповідач формально відмовляв.
Звертає увагу, що Постанова № 1294, якою керувалося УМВС України в Тернопільській області, відмінена Постановою КМУ від 30 серпня 2017 № 704.
Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідачами подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об'єктивно з'ясовано всі обставини справи.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі № 819/628/18 визнано протиправним та скасовано наказ Управління МВС України в Тернопільській області від 16 лютого 2018 року № 6 о/с "По особовому складу" в частині звільненню ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з 16 лютого 2018 року; поновлено позивача на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції Управління МВС України в Тернопільській області з 17 лютого 2018 року; стягнено з Управління МВС України в Тернопільській області на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період 2 17 лютого 2018 року до 15 січня 2019 року в розмірі 9600,64 грн.; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо не розгляду заяв позивача про бажання подальшого проходження служби у лавах Національної поліції у відповідності до пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Тернопільській області розглянути відповідно до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну. Поліцію», кандидатуру позивача щодо зайняття рівнозначної посади в кримінальній поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова набрала законної сили 15 січня 2019.
12.02.2019 на виконання судового рішення від 15.01.2019 у справі № 819/628/18, наказом УМВС України в Тернопільській області № 1, (По особовому складу), скасовано наказ від 16.02.2018 № 6 о/с та поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи УКР КМ УМВС, з 17.02.2018 року.
Також, 12.02.2019 наказом УМВС України в Тернопільській області № 2, попереджено майора міліції ОСОБА_1 про наступне звільнення у зв'язку із ліквідацією територіальних органів МВС України.
З даними наказами позивач був ознайомлений під підпис в день їх прийняття, жодних зауважень від позивача не надходило.
Крім цього, 13.02.2019 позивач подав рапорт по надання йому невикористаної чергової відпустки за 2018 рік, та таку відпустку йому було надано, що підтверджується наказом УМВС України в Тернопільській області від 14.02.2019 № 3 о/с з 16.02.2019 по 28.03.2019.
12 лютого 2019 року наказом УМВС України в Тернопільській області № 2 о/с (По особовому складу), зараховано в розпорядження УМВС України в Тернопільській області, звільнивши із займаної посади майора міліції ОСОБА_1
15 квітня 2019 року наказом УМВС України в Тернопільській області № 4 о/с, звільнено позивача з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил за п.64 «г» (через скорочення штатів), з 15 квітня 2019 року згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивача правомірно звільнено відповідачем, згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).
Ст.18 Закону № 565-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентується «Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів, внутрішніх справ», затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114), згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
Згідно з п. 64 «г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
07.11.2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» та набув чинності Закон України «Про Національну поліцію».
Поряд з цим, п. п. 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17, 18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закон України «Про Національну поліцію» набули чинності 07.08.2015 року.
Пунктами 8 - 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Тернопільській області.
Відповідно до пунктів 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки ліквідовано Управління МВС в Тернопільській області з одночасним створенням іншого органу - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, який виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідовується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.
Однак, з опублікуванням Закону України «Про Національну поліцію» працівникам міліції, які мали намір проходити службу в поліції, встановлено тримісячний строк для подання відповідної заяви. За умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, вони, за їх згодою, могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Судом встановлено, дотримання відповідачами при звільнення позивача, вимог статті 40 та статті 42, 49- 2 КЗпП України відповідно яких допускається звільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці лише при неможливості переведення працівника з його згоди на іншу роботу, і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці, а, відтак, правомірність винесення 15 квітня 2019 року наказу УМВС України в Тернопільській області № 4 о/с "По особовому складу".
Водночас, на момент звільнення позивача з УМВС у Тернопільській області рівнозначних вакантних посад не було, і протилежне не встановлено, як судом першої, так і апеляційної інстанції.
Оскільки позовна вимога про стягнення з УМВС України в Тернопільській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на користь позивача з 16.04.2019 року по час винесення рішення є похідною від позову про поновлення на роботі, а в даному спірному випадку, підстав для поновлення на роботі не встановлено, відтак, і не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку і з таким погоджується колегія суддів, що позовні вимоги про стягнення з УМВС України в Тернопільській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2019 року по 11.02.2019 року, не підлягають задоволенню, оскільки постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі № 819/628/18, серед іншого, стягнено з Управління МВС України в Тернопільській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період 17 лютого 2018 року до 15 січня 2019 року в розмірі 9600,64 грн., а постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дубчак М.З. від 13.05.2019 виконавче провадження № 58541254 від 01.03.2019 закінчено, у зв'язку з виконанням рішення суду в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про скасування протоколу від 15.03.2019 року комісії ГУНП в Тернопільській області та бездіяльності Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо не розгляду заяви позивача про бажання подальшого проходження служби у лавах Національної поліції, то колегія суддів зазначає наступне.
14.02.2019 позивач звернувся із письмовою заявою, в якій просив на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 у справі № 857/80/18 (№ 819/628/18) запропонувати рівнозначну посаду в кримінальній поліції ГУНП в Тернопільській області та прийняти на службу до поліції шляхом видання наказу про призначення.
Згодом, листом ГУНП в Тернопільській області від 15.02.2019 № 466/2/05/2018 позивача повідомлено про те, що призначення на рівнозначній посаді в кримінальній поліції ГУНП в Тернопільській області не можливе без проведення конкурсу, відбір на посади поліцейських ГУНП в Тернопільській області проводиться тільки на конкурсній основі відповідно Закону України «Про Національну поліцію » та Типового порядку проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади затвердженого наказом МВС України від 25.12.2015 № 1631. Одночасно повідомлено, що триває конкурс, на заміщення вакантних посад оперуповноваженого кримінальної поліції, у якому позивач можете взяти участь на загальних умовах.
В подальшому, листом ГУНП в Тернопільській області від 19.03.2019 № 705/2/02/2019 повідомлено про те, що оскільки від позивача з дня опублікування до введення в дію Закону України «Про Національну поліцію» заяви про прийняття на службу до поліції не надходило, а подання будь-яких заяв після спливу тримісячного терміну не є підставою для прийняття на службу в поліцію відповідно до Перехідних положень Закону України «Про національну поліцію». Також, вказано про те, що позивачем не подано документи для проходження конкурсу на посади оперуповноважених кримінальної поліції, який проходив в період з 06.02.2019 по 19.02.2019 року. Про проходження даного конкурсу позивача було поінформовано 15.02.2019 року працівниками УКЗ ГУНП, а також листом, який позивач отримав того ж дня. Також, повідомлено про те, що за результатами розгляду кандидатури позивача для зайняття рівнозначної посади в кримінальній поліції ГУНП в Тернопільській області прийнято рішення про відмову, оскільки прийом на службу в поліцію інакше як без прийняття участі в конкурсі на зайняття вакантних посад на загальних підставах, неможливий.
Згідно протоколу комісії ГУНП в Тернопільській області з розгляду кандидатури ОСОБА_1 щодо зайняття ним посади в кримінальній поліції ГУНП в Тернопільській області від 15.03.2019 відмовлено старшому оперуповноваженому (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи УК кримінальної міліції УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_1 у зайнятті рівнозначної посади в кримінальній поліції ГУНП Тернопільській області та додатково роз'яснити йому умови прийняття на службу в поліцію.
Судом встановлено, що позивачу було повідомлено про можливість участі у конкурсі на загальних умовах, однак ним не було подано документів для участі в конкурсі на заміщення запропонованих йому вакантних посад.
Щодо стягнення з УМВС України в Тернопільській області на користь позивача компенсації за невикористану відпустку за 2015, 2016, 2017 р.р. та компенсацію за час затримки виплати, то судом першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки норми спеціального законодавства не передбачають нарахування та сплату компенсації за невикористану відпустку минулих років при звільненні, виходячи з наступного.
ст. 16 Закону України «Про міліцію» передбачено, що особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Крім цього, статтею 18 цього Закону передбачалося, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог статті 18 Закону України «Про міліцію» було прийняте Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.
Згідно пункту 49 Положення № 114 передбачалося, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: чергові, короткострокові, через хворобу, канікулярні, у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ, додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
Пунктом 56 Положення № 114 визначено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану саме в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання УМВС України в Тернопільській області провести перерахунок вислуги років у відповідності до особової справи позивача і після звільнення зі служби УМВС України у Тернопільській області 07.08.2015 року з вислугою 15 років 05 місяців 02 дні, дорахувати до вислуги років строк служби поновленого судами, який становитиме 19 років 01 місяць 21 день, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що таке є дискреційними повноваженнями відповідача і лише при наявності спору підлягає судовому оскарженню.
В частині позовних вимог про зобов'язання УМВС перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 19 років, то нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні врегульовано ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якої при звільненні через скорочення штатів нараховується одноразова грошова допомога в розмірі 50% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 та більше років.
Судом встановлено, що позивачу повністю виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення 11.09.2015, з розрахунку повних 15 календарних років, що підтверджується довідкою УМВС України в Тернопільській області від 12.06.2020 № 186, інших доказів позивачем не надано, а, відтак, оскільки відповідачем не проведено перерахунок вислуги років, відсутні підстави для її перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 19 років.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку із таким погоджується колегія суддів, що позовна вимога про зобов'язання УМВС перерахувати заробітну плату з 12 лютого по 15 квітня 2019 року відповідно до соціальної гарантії держави щодо мінімальної місячної заробітної плати у 2019 році не підлягає до задоволення, оскільки при нарахуванні позивачу грошового забезпечення УМВС правомірно керувалось розмірами посадового окладу, окладу за спеціальне звання та відсоткової надбавки за вислугу років, встановлених наказом УМВС для позивача при призначенні на посаду і таке врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а не загальним законодавством про оплату праці Законами України «Про оплату праці» та нормами КЗпП України.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а, відтак, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 березня 2022 року у справі № 500/1368/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш