Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 серпня 2022 року Справа№200/1323/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання незаконними та скасування рішень від 01.12.2021 № 056550004092 та від 16.12.2021 № 056550004092, а також зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування рішень від 01.12.2021 № 056550004092 та від 16.12.2021 № 056550004092, а також зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Рішеннями від 01.12.2021 № 056550004092 та від 16.12.2021 № 056550004092 відповідачі відмовили у призначенні пенсії позивачці, оскільки ОСОБА_1 не досягла віку, необхідного для призначення пенсії, а також не має пільгового стажу роботи. На думку позивачки, такі рішення є протиправними, оскільки відповідачі, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, не врахували рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), яким визнано неконституційними зміни до Закону України "Про пенсійне забезпечення" в частині підвищення віку, необхідного для призначення пільгової пенсії. Крім того, при розрахунку стажу ОСОБА_1 пенсійними органами протиправно не віднесено періоди її роботи з 12 липня 1993 року по 06 грудня 1999 року на посаді «загрузчика-вигрузчика цеху барієвих з'єднань» та з 24 квітня 2000 року по 28 липня 2003 року на посаді «апаратника дозування в сульфат соляному цеху» в Костянтинівському державному хімічному заводі до пільгового стажу за Списком № 1, адже записами у трудовій книжці чітко визначено, що у спірні періоди позивачка працювала на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
З огляду на вищевказане, позивачка просить суд:
рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01 грудня 2021 року № 056550004092 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16 грудня 2021 року № 056550004092 щодо відмови в призначенні пільгової пенсії відповідно до п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Список № 1) визнати незаконними та скасувати;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 12 липня 1993 року по 06 грудня 1999 року на посаді «загрузчика-вигрузчика цеху барієвих з'єднань» та з 24 квітня 2000 року по 28 липня 2003 року на посаді «апаратника дозування в сульфат соляному цеху» в Костянтинівському державному хімічному заводі та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за Списком № 1 в редакції рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1- р/2020 по справі № 1-5/2018 (746/15) з 28 вересня 2021 року.
В установлений законом строк Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відзив на позовну заяву. Так, в обґрунтування незгоди з позовними вимогами, представник пенсійного органу зазначає, що за результатом розгляду доданих до заяви документів до пільгового стажу ОСОБА_1 не зараховано довідку № 25/125 від 27.03.2014 у зв'язку з тим, що пільгова довідка не підписана трьома посадовими особами, у тому числі начальником відділу кадрів. Довідка № 25/31 від 20.03.2019 також не була врахована у зв'язку з тим, що на печатці підприємства відсутній код ЄДРПОУ. З наведених підстав, відповідачем не було зараховано спірні періоди роботи до пільгового стажу ОСОБА_1 . Крім того, позивачка не досягла 50 років, а тому навіть за умови наявності пільгового стажу, не має права на пенсію.
З огляду на вказане, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просить суд відмовити у задоволенні позову.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також було надано відзив на позов, зміст якого аналогічний із відзивом Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області.
Ухвалою від 31 січня 2022 року суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху у зв'язку з наявністю в ній недоліків.
14 лютого 2022 року суд виніс ухвалу, якою прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання незаконними та скасування рішень від 01.12.2021 № 056550004092 та від 16.12.2021 № 056550004092, а також зобов'язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/1323/22. Розгляд адміністративної справи № 200/1323/22 суд визначив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У зв'язку з відсутністю клопотань сторін про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчать копії паспорта серії НОМЕР_1 , виданого на її ім'я (а.с.5-6).
Судом встановлено, що 28.09.2021 ОСОБА_1 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. До заяви додала відповідний пакет документів для підтвердження трудового стажу, у тому числі за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16.12.2021 № 056550004092 «Про відмову у призначенні пенсії» позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV. В обґрунтування рішення вказано, що згідно з наданими документами страховий стаж позивачки становить 30 років 06 місяців 27 днів, пільговий стаж - відсутній. У вказаному рішенні зазначено, що при розгляді документів не було враховано довідку № 25/125 від 27.03.2014 у зв'язку з тим, що пільгова довідка повинна бути підписана за трьома підписами, в тому числі і начальником відділу кадрів. Довідка № 25/31 від 20.03.2019 також не була врахована у зв'язку з тим, що на печатці підприємства відсутній код ЄДРПОУ. За таких обставин в призначенні пенсії позивачці відмовлено у зв'язку з недосягненням віку 50 років та відсутністю необхідного пільгового стажу (а.с.8).
Суд зауважує, що 26.11.2021 ОСОБА_1 також зверталась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 до органів Пенсійного фонду України.
Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01.12.2021 № 056550004092 позивачці знову відмовлено у призначенні пенсії. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що за доданими позивачкою документами відповідачем до страхового стажу зараховано всі періоди. Проте до пільгового стажу не зараховано період з 12.07.1993 по 31.05.1998, з 24.04.2000 по 28.07.2003 згідно з пільговою довідкою № 25/31 від 20.03.2019, оскільки відсутні витяги з наказів про проведення атестації робочих місць за умовами праці. Пільгова довідка завірена печаткою, за відбитком якої неможливо ідентифікувати організацію. Відсутній витяг з ЄДР щодо стану Костянтинівського державного хімічного заводу, так як пільгова довідка видана ліквідатором 20.03.2019 (а.с.7).
Позивачка, вважаючи протиправною відмову пенсійних органів у призначенні пенсії, звернулась до суду за захистом своїх прав з цим позовом.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
На час звернення позивачки із відповідними заявами до відповідачів щодо призначення пенсії на пільгових умовах чинними є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і Закон України "Про пенсійне забезпечення", які регулюють одні і ті ж правовідносини.
Згідно з пункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції після прийняття Закону від 02.03.2015 № 213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
45 років - по 31 березня 1970 року включно;
45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;
46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;
46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;
47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;
47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;
48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;
48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;
49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;
49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;
50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Таким чином Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII раніше передбачений п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років. Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції до 03.10.2017 року) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Також, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений пункті 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Таким чином, у силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 № 2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII".
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: „На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Відносно позивачки правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за ст. 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII та 50 років за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України "Про Конституційний Суд України" з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015.
Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та № 71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).
Таким чином, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Отже, відповідно до вищевикладеного на противагу доводам відповідача про необхідність досягнення позивачкою 50 років, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Матеріалами справи встановлено, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 30 років 06 місяців 27 днів. Проте, періоди роботи з 12 липня 1993 року по 06 грудня 1999 року на посаді «загрузчика-вигрузчика цеху барієвих з'єднань» та з 24 квітня 2000 року по 28 липня 2003 року на посаді «апаратника дозування в сульфат соляному цеху» не було враховано до пільгового стажу через невідповідність довідок.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ та ч. 1ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Комплексний аналіз норм Закону № 1788-ХІІ та Порядку дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для пільгового стажу є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Підтвердженням (доказом), що позивачка, у вищезазначені періоди працювала повний робочий день - є записи в її трудовій книжці.
Водночас, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Суд зазначає, що періоди роботи позивачки з 12 липня 1993 року по 06 грудня 1999 року та з 24 квітня 2000 року по 28 липня 2003 року протиправно не враховано відповідачами до пільгового стажу, адже копіями трудової книжки серії НОМЕР_2 , підтверджено, що у спірні періоди позивачка працювала на посадах, що визначені Списком № 1 (а.с.9-11).
Крім того, посилання відповідачів на наявність недоліків у довідках, що підтверджують пільговий стаж позивачки є проявом надмірного формалізму з боку органів Пенсійного фонду України.
Отже, вказані періоди мають бути враховані до пільгового стажу ОСОБА_1 .
Таким чином, враховуючи, що позивачка на час першого звернення (28.09.2021) із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, мала страховий стаж роботи більше 15 років, з них не менше ніж 7 років 6 місяців на пільгових роботах, що підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Отже, суд вважає, що спірні рішення відповідачів від 01.12.2021 № 056550004092 та від 16.12.2021 № 056550004092, якими відмолено позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправними, а тому підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Проте, позивачка всупереч приписам ст. 245 КАС України просить суд визнати спірні рішення незаконними, а тому суд вважає за можливе змінити спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 та визнати вказані рішення саме протиправними.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права, суд виходить з наступних міркувань.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Враховуючи те, що відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, визначених цією статтею, позивачка має право на призначення пенсії з 28.09.2021 (дата першого звернення).
Тому, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 28.09.2021 (саме дати першого звернення позивачки до органів Пенсійного фонду України) на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" із зарахуванням до пільгового стажу періоду її роботи з 12 липня 1993 року по 06 грудня 1999 року та з 24 квітня 2000 року по 28 липня 2003 року.
При цьому, на переконання суду, зобов'язати призначити позивачці пенсію за віком на пільговим умовах слід саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, адже вказаний орган відмовив позивачці у призначенні пенсії на підставі її першої заяви від 28.09.2021.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання незаконними та скасування рішень від 01.12.2021 № 056550004092 та від 16.12.2021 № 056550004092, а також зобов'язання вчинити певні дії підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачкою при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 992, 40 грн відповідно до квитанції від 19.01.2022 (а.с. 4) та 992, 40 грн відповідно до квитанції від 07.02.2022 (а.с.21).
З огляду на те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області суму судового збору у розмірі 992, 40 грн з кожного з відповідачів на користь позивачки.
Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, Житомирська обл., м. Житомир, вул. О.Ольжича, 7) про визнання незаконними та скасування рішень від 01.12.2021 № 056550004092 та від 16.12.2021 № 056550004092, а також зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16.12.2021 № 056550004092 «Про відмову у призначенні пенсії», яке винесено відносно ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01.12.2021 № 056550004092 «Про відмову у призначенні пенсії», яке винесено відносно ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 28 вересня 2021 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 12 липня 1993 року по 06 грудня 1999 року та з 24 квітня 2000 року по 28 липня 2003 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір у розмірі 992, 40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судовий збір у розмірі 992, 40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Повний текст рішення складено та підписано 01.08.2022.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб