вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" серпня 2022 р. Справа№ 910/18937/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Попікової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022
у справі № 910/18937/21(суддя Морозов С. М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс. Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 10 103, 91 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до "Моторно (транспортного) страхового бюро України" про стягнення 10 103, 91 грн., з яких: 992,69 грн. - 3% річних за користування чужими коштами, 4 062,03 грн. - інфляційні втрати, 5 049,19 грн. пені.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу №1/08-12/2016 від 08.12.2016 та п.п. 41.1. ст 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у позивача виникло право звернення до Моторно (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АІ/5652500.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/18937/21 позовні вимоги задовольнити частково. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 3% річних у розмірі 992,69 грн., інфляційні втрати у розмірі 4 062, 03 грн., судовий збір у розмірі 1 135, 62 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 501, 37 грн. В іншій частині позову відмовлено.
При ухваленні вказаного рішення судом першої інстанції було встановлено, що МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3% річних, інфляційних втрат, нараховані за прострочення ліквідованим страховиком виплат суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які спростовували б заявлені позовні вимоги та свідчили б про відсутність у нього обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування. Враховуючи встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду за захистом свого права, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки з даним позовом позивач звернувся після припинення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у межах загального строку позовної давності, заява відповідача про її застосування щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 992,69 грн., інфляційні втрати у розмірі 4 069,03 грн. задоволенню не підлягає. Щодо вимоги про стягнення пені, судом першої інстанції відмовлено у її задоволенні, оскільки позивачем пропущений річний строк позовної давності для пред'явлення вимоги про стягнення неустойки.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі № 910/18937/21, в якій просить розгляд апеляційної скарги проводити з викликом сторін, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/18937/21, відмовити у задоволені позовних вимог до Моторного (транспортного) страхового бюро України в повному обсязі.
На думку скаржника, суд першої інстанції належним чином не встановив, коли позивач дізнався про своє порушене право, та помилково дійшов висновку, що строк позовної давності обраховується не з моменту ДТП, а з моменту визнання ПАТ "СК "Україна" банкрутом. Оскільки про своє порушене право позивач дізнався не з моменту визнання ПАТ "СК "Україна" банкрутом, а з моменту настання ДТП, про що суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні, суд неправомірно не застосував строк позовної давності. МТСБУ вказує, що позивач звернувся з позовом у цій справі з пропуском строку позовної давності, а тому підлягають застосуванню наслідки пропуску строку позовної давності - відмова в позові в повному обсязі. Також скаржник вважає, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить у зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом, та не може бути покладена на МТСБУ, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.02.2022 апеляційну скаргу у справі № 910/18937/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С. В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Демидова А. М., Попікова О. В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18937/21.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан в Україні, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні (Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022 та №341/2022 від 17.05.2022).
Наказом Північного апеляційного господарського суду №1 від 03.03.2022 тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Наказом Північного апеляційного господарського суду №11 від 31.03.2022 відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
04.05.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/18937/21.
25.04.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання, до якого останній долучив докази сплати судового збору на суму 3 405,00 грн та докази надсилання копії скарги іншій стороні.
Водночас, у своєму клопотанні апелянт просить суд апеляційної інстанції поновити пропущений строк на подання клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/18937/21, посилаючись на Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, Указ Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 та Указ Президента України № 259/2022 від 18.04.2022, якими було введено та продовжено військовий стан на території України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2022 задоволено заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України про поновлення пропущеного строку на подання клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/18937/21 та поновлено зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/18937/21. Вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
10.06.2022 від позивача на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача, за яким позивач просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/18937/21 залишити без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції правильно встановлено всі обставини справи та ухвалено законне судове рішення, з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2022 у справі № 910/18937/21 з огляду на ціну позову, незначну складність справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи, відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
08.04.2015, приблизно о 17:20 год., водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Nissan Tiida», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись пр вул. Раїси Окпіної, 9, в м. Києві, не дотримавшись безпечної дистанції, здійснила зіткнення з автомобілем «Peugeot», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 ..
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва №755/6817/16-п від 13.05.2016 ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 гривень.
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Nissan Tiida», д.н.з. д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» на підставі полісу №АІ/5652500.
Відповідно до звіту №82/04/16 про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ), складеного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Семенченко П.О., на замовлення ОСОБА_2 , вартість матеріального збитку, нанесеного внаслідок пошкодження «Peugeot», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 24 326, 12 грн.
Як вбачаться з матеріалів справи 13.12.2016 між ОСОБА_2 (цедент) та ФОП Шиян Денисом Сергійовичем (цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого цесіонарій зайняв місце цедента в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди у розмірі 20 196, 7 грн. від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.
08.12.2016 між Фізичною особою-підприємцем Шиян Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу №1/08-12/2016
Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору).
Пунктом 1.4. договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (відповідно до Додатку №1 до договору); Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 08.12.2016 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування № АІ/5652500, яке виникло в результаті ДТП, є ТОВ "Маркс.Капітал".
ПАТ "СК "Україна" в порушення умов договору страхування (полісу) № №АІ/5652500 виплату грошового зобов'язання не здійснило.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
19.09.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5652500.
19.10.2018 року ТОВ "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі №910/842/18, в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5652500. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал".
ТОВ "Маркс.Капітал" у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "СК "Україна" просило визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та включити грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів, в тому числі за страховою подією 08.04.2015 на суму 30 300, 68 грн., з яких: 20 196, 77 грн. - розмір завданого збитку, 992, 69 грн. - 3% річних, 4 062, 03 грн. - розмір інфляційних втрат, 5 049, 19 грн. - розмір пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 позивач визнаний кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора. Затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 17.07.2019. Відповідно до положень ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вирішено вважати погашеними у зв'язку з недостатністю майнових активів боржника вимогам кредиторів, в т.ч. ТОВ "Маркс.Капітал" першої черги на суму 9 555 040,57 грн, четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн, шостої черги на суму 6 868 953,48 грн, загальна сума 20 340 192,80 грн. Доручено ГУ статистики у м. Києві виключити банкрута - ПАТ "СК "Україна" з ЄДРПОУ, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві зняти банкрута - ПАТ "СК "Україна" з податкового обліку. Ліквідовано банкрута - ПАТ "СК "Україна" як юридичну особу у зв'язку з банкрутством. Доручено Дарницькій районній у м. Києві державній адміністрації провести державну реєстрацію припинення ПАТ "СК "Україна" як юридичної особи та внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення ПАТ "СК "Україна" як юридичної особи не пізніше наступного робочого дня з дати надходження ухвали. Вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню. Провадження у справі № 910/842/18 закрито. Дію мораторію припинено.
11.09.2019 у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату відшкодування в сумі 30 300,68 грн., з яких: 20 196,77 грн. - сума страхового відшкодування, 992,69 грн. - 3% річних, 4 062,03 грн. - інфляційні втрати, 5 049,19 грн. - пеня.
08.10.2019 МТСБУ частково виконало зобов'язання за договором страхування № АІ/5652500 та здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 20 196,77 грн.
Посилаючись на невиконання МТСБУ зобов'язання за договором страхування № АІ/5652500 у повному обсязі, ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось до господарського суду з позовними вимогами про стягнення з МТСБУ 10 103,91 грн., з яких: 992,69 грн. - 3% річних, 4 062,03 грн. - інфляційні втрати, 5 049,19 грн. - пеня.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За визначенням ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обв'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 №1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).
Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За визначенням п. 9.1 ст. 9 Закон № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 Закон № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі №303/2147/14-ц (провадження №6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі №910/17993/15, від 28.02.2018 у справі №149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі №758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі №760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі №280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі №452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18).
З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов'язаннями, що є предметом спору у цій справі.
В силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного, встановлені у справі №910/842/18 грошові вимоги (що включають спірні нарахування) та обґрунтованість такої вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПАТ "СК "Україна", мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом №1961-IV та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми ст. 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону №1961-IV встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону №1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
Відповідно до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного суду (п. 9.11.6 - 9.11.13 постанови №910/14293/19 від 07.09.2021) за змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула ст. 41 Закону №1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом, не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями пп. "ґ" п. 41.1 цієї статті та із положеннями п. 20.3 ст. 20 Закону, п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до ст. 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених ст. 41 Закону №1961-IV, а саме не переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 цього Закону.
Отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону №1961-IV) суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону №1961-IV) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПАТ "СК "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами п. 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу №1/08-12/2016 від 08.12.2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.
Дійшовши цього висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до п. 20.3 ст. 20 та пп. "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
У контексті спірних правовідносин та висновків Великої Палати Верховного Суду щодо спірного питання слідує, що потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право), у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування, не може звернутись з позовом до завдавача шкоди (винуватця ДТП) в рамках деліктного зобов'язання, натомість повинна захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи пп. "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV.
У такому випадку невирішеним залишається питання захисту цивільного права потерпілого щодо своєчасного і належного отримання гарантованих законом виплат - страхового відшкодування, зокрема у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання такого зобов'язання.
Тому, з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений Великою Палатою Верховного Суду спосіб захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика), колегія суддів вважає правомірним та справедливим, у даному випадку, покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання (страхового відшкодування) на МТСБУ.
Щодо позовної давності слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень п. п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Тому, на переконання колегії суддів, з урахуванням положень пп. "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події.
Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Як зазначено вище, факт ліквідації ПАТ "СК "Україна" встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі, що розглядається.
За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Таким чином судом встановлено обставини щодо ліквідації страховика ухвалою суду 17.07.2019, що за вказаних висновків є початком перебігу строку позовної давності.
ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось з позовом до місцевого господарського суду у даній справі до МТСБУ 16.11.2021, тобто в межах такого строку (відповідно до поштового конверту).
Вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розумінні ст. 625 ЦК України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
За наведених підстав, враховуючи дату звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі апеляційний господарський суд вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності до позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 062,03 грн. та 3% річних у розмірі 992,69 грн.
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною другою вказаної норми встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
З огляду на річний строк позовної давності для пред'явлення вимоги про стягнення неустойки, позивач міг скористатись своїм правом на звернення до суду з вимогами до відповідача про стягнення пені у розмірі 5 049, 9 грн до 17.07.2020.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення пені 16.11.2021, тобто з порушенням річного строку позовної давності.
Згідно частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з цим, суд зауважує, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності.При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 року у справі №911/3680/17 та у справі № 911/3677/17.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності.Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами пропуску строку позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19.
Позивачем було подано до суду першої інстанції клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності щодо пені, в якому просить суд захистити право позивача на стягнення пені та визнати поважними причини пропуску строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/5652500, що був укладений ПрАТ «СК «Україна». Пропуск строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, позивач обґрунтовує надмірним обсягом справ, які потребували підготовки позовних заяв щодо покладення на МТСБУ обов'язку виконати зобов'язання ліквідованого страховика та відсутністю єдиної судової практики з питань початку відліку строку позовної давності
Судом першої інстанції відмовлено в клопотанні позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності щодо пені, з огляду на дату постановлення ухвали від 17.07.2019 про ліквідацію Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", дату звернення до суду з даним позовом - 16.11.2021, та відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула, що в силу приписів ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмови в позові в цій частині.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 5 049, 19 грн - пені, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
За приписами ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, із посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/18937/21 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/18937/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/18937/21 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
4. Матеріали справи №910/18937/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 01.08.2022.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
О.В. Попікова