Справа № 952/291/22
26.07.2022 Зачепилівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Яценка Є.І.,
за участю секретаря судового засідання - Ніколенко Л.О.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в смт. Зачепилівка Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Служби у справах дітей Зачепилівської селищної ради Харківської області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що з відповідачкою по справі ОСОБА_2 він перебував у шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.12.2012 шлюб розірвано, однак судом не було вирішено питання щодо визначення місця проживання їхньої спільної дитини - сина ОСОБА_3 . Син ОСОБА_4 тривалий час проживає разом з позивачем, тому останній за домовленістю з колишньою дружиною вирішили не змінювати його звичайний уклад життя. Тому позивач просив суд визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним.
Представник позивача - адвокат Прасолов І.В. подав до суду заяву про підтримання позовних вимог, просив позов задовольнити та розглянути справу за його відсутності.
Відповідачка ОСОБА_2 у підготовче засідання не з'явилася, подала до суду нотаріально посвідчену заяву про визнання позову. Зі змісту даної заяви вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 повністю визнає позовні вимоги ОСОБА_5 та не заперечує проти визначення судом місця проживання їхнього неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - позивачем ОСОБА_1 . Справу просить розглянути без її участі.
Представник відповідача Служби у справах дітей Зачепилівської селищної ради Харківської області Товстоног Ю.М. надала суду заяву про розгляд справи без її участі, проти позовних вимог ОСОБА_1 не заперечувала.
Згідно вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
В силу ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Частиною 1 ст.160 СК України зазначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно ч.1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Верховною Радою України 28.08.1991 року, що набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 3 статті 9 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 підтверджується зміна прізвища відповідачки з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » з 23.08.2014.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.12.2012, шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано. При цьому питання щодо визначення місця проживання дитини судом не вирішувалось.
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері неповнолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
Поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
Крім того, сімейне законодавство не виключає визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком незалежно від віку дитини, якщо маються обставини, з яких дитині краще проживати з батьком ніж з матір'ю.
Відповідно до роз'яснень, даних у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них залишається дитина, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке б відповідало інтересам неповнолітньої дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою. Велике значення мають не матеріальні обставини, а почуття і емоції батьків і дітей.
Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Частиною 3 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Станом на час розгляду справи в суді неповнолітній ОСОБА_3 зареєстрований разом з батьком ОСОБА_1 як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до положень ст.18 Конвеції ООН про права дитини, проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини. Вказаний принцип покладений в основу Закону України «Про охорону дитинства», ч.3 ст.11 якого встановлює, що предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У відповідності з положеннями ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Згідно ст. 157 СК України хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Також судом встановлено, що сторони дійшли згоди щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, про що свідчить нотаріально посвідчена заява матері дитини - відповідачки ОСОБА_2 .
При цьому суд наголошує на тому, що визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права відповідачки ОСОБА_2 спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків, оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні.
Таким чином, враховуючи наведене та беручи до уваги інтереси неповнолітньої дитини, суд приходить до висновку, що слід визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 разом з батьком - ОСОБА_1 .
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивач ОСОБА_1 не очікує відшкодування понесених ним судових витрат, тому дане питання судом не вирішується.
На підставі вищевказаного, керуючись ст.ст. 7, 157 Сімейного Кодексу України, ст.ст.3, 9 Конвенції про права дитини, ст.ст. 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» та керуючись ст. ст. 12,13, 81, 141, 259, 264 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Служби у справах дітей Зачепилівської селищної ради Харківської області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий, суддя Є.І. Яценко