Справа № 347/642/22
Провадження № 1-кп/347/183/22
"01" серпня 2022 р. Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Косів кримінальне провадження, що внесене в ЄРДР 02.01.2022 року за №12022096190000006 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Балинці, Снятинського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , з середньою освітою, громадянина України, не одруженого, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, не працевлаштованого, раніше не судимого, не депутата, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України,
Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів) за таких обставин: згідно рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11.09.2018 року (справа №346/3626/18) ОСОБА_4 , зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_2 , на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1000 (одній тисячі) гривень щомісячно на кожну дитину, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 27.07.2018 року.
Вказане рішення суду набрало законної сили 12.10.2018 року та 28.02.2019 року Снятинським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області відкрито виконавче провадження № 58504973 в порядку виконання зазначеного рішення.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради Української PCP від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно положень, визначених ч. 1 ст. З Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України - при вирішенні будь-яких питань щодо дітей необхідно виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання.
Таке право кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дитину до її повноліття, який закріплений в Основному Законі (ст.51 Конституції України), а також в Сімейному кодексі України (ст. 180) та гарантується Державою, в свою чергу, ст. 15 Сімейного кодексу України чітко регламентовано, що сімейні обов'язки не можуть бути перекладені на іншу особу.
Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного Кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплений також в ст. 180 Сімейного Кодексу України.
Крім того, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Однак, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, достовірно знаючи про необхідність сплачувати аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1000 гривень щомісячно на кожну дитину, до досягнення дітьми повноліття, згідно рішення Коломийського міськрайонного суду Івано- Франківської області від 11.09.2018 року, яке набрало законної сили 12.10.2018 року та на виконання якого 28.02.2019 року Снятинським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області відкрито виконавче провадження, - від сплати аліментів злісно ухиляється у визначеному судовим рішенням порядку грошові кошти на утримання дітей не сплачує, заходів щодо працевлаштування з метою погашення заборгованості зі сплати аліментів не вживав, на попередження державного виконавця про необхідність сплачувати аліменти не реагував, що призвело до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у сумі 142544 (сто сорок дві тисячі п'ятсот сорок чотири) гривні 80 копійок, що перевищують суму виплат за три місяці відповідних платежів.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, визнав повністю, підтвердив обставини вчинення ним кримінального правопорушення. Зокрема, він пояснив, що з 2019 року він створив нову сім'ю, де має дитину віком 2 роки. У 2021 році під час керування транспортним засобом його зупинили працівники поліції у зв'язку із встановленим ДВС обмеженням керувати транспортними засобами, пов'язаним із виконанням рішення суду про стягнення з нього аліментів. Тоді ж він з'ясував у відділі ДВС про існування рішення суду від 11.09.2018 року про стягнення з нього аліментів на утримання трьох дітей у розмірі по 1000 грн. на кожну щомісячно та про заборгованість у сумі близько 120000 грн. Почав погашати вказану заборгованість, сплативши одноразово близько 5000 грн. та у подальшому - тричі по близько 1500 грн. До цього у 2019 та 2020 роках він давав кошти дітям, коли вони його навідували (близько 1000-1500 грн. на трьох дітей), майже щомісяця. Він не працевлаштований, їздив за кордон на заробітки, пересилав кошти своїй мамі, яка передавала їх дітям не офіційно. Був офіційно працевлаштований на будівництві в Україні, але із ним не розрахувався роботодавець. Обізнаний із розміром заборгованості та розміром щомісячних обов'язкових платежів (аліментів) на утримання трьох дітей та обіцяє їх сплачувати. Щиро розкаюється у вчиненому кримінальному правопорушенні.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їхньої позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз'яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився показаннями обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують його особу, визнав, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються та немає сумнівів у добровільності їх позицій.
Як підтверджуючі та характеризуючі особу обвинуваченого ОСОБА_4 судом досліджені наступні письмові докази:
- копію паспорта та ІПН на ім'я ОСОБА_4 , згідно яких останній є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем с.Балинці Снятинського району Івано-Франківської області;
- характеристика з місця проживання №115/2.2-03 від 25.01.2022 року, відповідно до якої ОСОБА_4 характеризується позитивно, проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 ;
- довідку про склад сім'ї №61/08-08 та акт обстеження матеріально-побутових умов життя №5/08-09 від 25.01.2022 року, відповідно до яких ОСОБА_4 проживає в с. Рожнів Косівського району Івано-Франківської області разом із співмешканкою ОСОБА_9 та двома синами;
- довідку про судимість №63-04012022/26006, відповідно до якої ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності раніше не притягався;
- довідки Косівської ЦРЛ від 08.04.2022 року №101 та №108, згідно з якими ОСОБА_4 на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває.
Дослідивши матеріали обвинувального акту та матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, суд прийшов до висновку, що вина ОСОБА_4 у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів), доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.164 КК України.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз'яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують (обтяжують) покарання.
Так, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, є проступком.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття винного, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом не встановлено.
Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.
Враховуючи особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, не одружений, має на утриманні трьох малолітніх дітей, не працевлаштований, не судимий, наявність пом'якшуючих покарання обставин, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, тому покарання йому слід обрати у межах санкції ч.1 ст.164 КК України у виді громадських робіт. Таке покарання, на думку суду, буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Процесуальних витрат у справі немає, заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались, цивільний позов не заявлено.
Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.
Речовими доказами у даному кримінальному провадженні є копії матеріали виконавчого провадження №58504973 від 28.02.2019 року, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження.
За правилами п.7 ч.9 ст.100 КПК України - документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Отже, речові докази - матеріали виконавчих проваджень №58504973 від 28.02.2019 року - підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження.
Керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, та призначити йому покарання у виді вісімдесяти годин громадських робіт.
Речові докази - матеріали виконавчого провадження №58504973 від 28.02.2019 року - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд Івано-Франківської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1