Справа № 761/17720/15-ц
Провадження № 2/761/10/2022
16 червня 2022 року Шевченківськийрайонний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Бондар О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості
та за зустрічними позовами ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою,
ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування пунктів кредитно - заставного договору, -
22 червня 2015 року до суду надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка була розподілена судді Малинникову О.Ф.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 13.06.2018 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2018 року справа надійшла в провадження судді Кондратенко О.О.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 19.10.2020 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2020 року, справа надійшла в провадження судді Притули Н.Г.
В позовних вимогах з врахуванням заяви від 28.01.2019 року позивач просить: стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором №К2НСА800000 від 07.03.2008 року за період з 15.08.2017 року по 09.01.2019 року у розмірі 9 441,16 доларів США, що за курсом НБУ станом на 09.01.2019 року складає 264 541,30 грн.
Вимоги обгрунтовані тим, що 07.03.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) був укладений кредитний договір №К2НСА800000382 згідно з яким Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 10 818,76 доларів США строком користування до 06.03.2013 року.
Як зазначає позивач, він виконав власні зобов'язання в повному обсязі та надав кошти в користування Позичальника, проте Позичальник власні зобов'язання порушив та кредитні кошти в повному обсязі не повернув внаслідок чого станом на 18.05.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 41 750,60 доларів США яка складається з: заборгованість за кредитом - 8 948,13 доларів США, 1 231,47 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 466,58 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 27 104,79 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 12,08 доларів США- штраф фіксована частина, 1 987,55 доларів США - штраф (процентна складова).
Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором були укладені договори поруки між Банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
На виконання п.5 Договору поруки позивач направив відповідачам повідомлення про невиконання зобов'язань за договором №К2НСА800000. Проте вимоги були залишені без задоволення, як зазначається в позові.
Як зазначив представник позивача в уточненій позовній заяві, виконавчим написом нотаріуса від 09.10.2017 року з відповідачів на користь Банку було стягнуто заборгованість у розмірі 58 051,14 доларів США. У зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором після ухвалення виконавчого напису нотаріуса від 09.10.2017 року заборгованість до стягнення за період з 15.08.2017 року по 09.01.2019 року становить пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 9 441,16 доларів США, що за курсом НБУ від 09.01.2019 року складає 264 541,30 грн.
17.11.2015 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою
В зустрічних вимогах ОСОБА_3 просить: визнати поруку за Договором №К2НСА800000382 від 07.03.2008 року такою, що припинена 07.09.2013 року.
Протокольною ухвалою суду від 19.02.2016 року зустрічний позов був прийнятий до розгляду з первісним позовом.
29.05.2018 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 (про зміну підстав зустрічного позову). Вказана зустрічна позовна заява була прийнята судом протокольною ухвалою від 14.11.2019 року.
У заяві про зміну підстав зустрічного позову ОСОБА_3 зазначає, що позичальник належним чином не виконував умов договору в частині повернення позики та процентів за її користування. Умовами п.11.1 Розділу 11 Договору передбачено таке поняття як «Подія дефолту» - затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць.
Пунктом 11.2 Договору передбачено дострокове повернення коштів, тобто зміну зобов'язання - зміна строку виконання основного зобов'язання та визначили умови такого повернення.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, позичальник, починаючи з 22.04.2008 року постійно порушував свій обов'язок що внесення щомісячного платежу у встановленому розмірі та сплати нарахованих відсотків. Однак банк не звертався аж до 22.06.2015 року до ОСОБА_3 , як поручителя з письмовою вимогою щодо виконання порушеного позичальником зобов'язання.
Станом на 21.02.2009 року ОСОБА_1 мав прострочену заборгованість зі сплаченого чергового платежу по кредиту та зі сплати відсотків, а тому на підставі п.11.1 Договору 22.03.2009 року настала Подія Дефолту, оскільки заборгованість не було сплачено позичальником протягом 30-ти днів з дня її утворення. Звернутися до суду з позовом Банк мав би до 22.04.2014 року (враховуючи збільшений строк позовної давності), однак позовну заяву до позичальника та поручителя банк подав до суду лише 22.06.2015 року, тобто після спливу 5-ти річного строку.
А тому позивач вважає, що на підставі положень ч.4 ст.559 ЦК України порука ОСОБА_3 припинилась.
В судовому засіданні, яке відбулось 18.04.2016 року представник ОСОБА_3 подав заяву про зменшення розміру неустойки на підставі положень ч.3 ст.551 ЦК України до 8 948,13 доларів США (суми заборгованості за кредитом), обгрунтовуючи тим, що загальний розмір неустойки перевищує суму заборгованості з відсотками майже в три рази.
23.05.2016 року до суду надійшли заперечення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» на зустрічний позов ОСОБА_3 в яких представник банку просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що згідно з умовами пунктів 11 та 12 договору поруки - порука не може бути припинена так як зобов'язання за кредитним договором не були виконані належним чином. Як зазначає представник, банк надав кошти позичальнику в строк до 06.03.2013 року, банк звернувся до відповідачів з позовом 25.02.2015 року, тобто в межах строку.
05.04.2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позов в якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропущеним строком позовної давності та припиненням поруки. Як зазначає відповідач у відзиві, строк позовної давності за вимогами щодо сплати тіла кредиту, відсотків, неустойки має обраховуватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, тобто з 21 числа кожного місяця. Також відповідач зазначає, що визначений в п.12 договору поруки п'ятирічний строк не може вважатись встановленим строком в розумінні ст.251 ЦК України, що виключає його застосування. А тому до спірних правовідносин має застосовуватись речення 2 ч.4 ст.559 ЦК України відповідно до якого, в разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
05.04.2018 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на заявлені вимоги в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що в зв'язку з економічною кризою та відсутністю доходів він перестав сплачувати щомісячні платежі в січні 2009 року. З метою врегулювання питання щодо погашення заборгованості на вимогу банку, 20.07.2010 року за актом приймання-передачі Банку було передано заставний автомобіль для його реалізації. До цього часу Банк не реалізував автомобіль. Враховуючи що Банк прийняв від боржника предмет застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами п.12.2 Кредитно-заставного договору, зазначене породжує для кредитора обов'язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора. Також відповідач зазначає, що пеню, штраф, комісію та винагороду нараховано з порушенням норм матеріального права, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України та статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень. Закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. При визначенні в кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію не було зазначено за які саме послуги цю комісію встановлено, отже фактично позивач був вимушений сплачувати кошти за послуги, що супроводжували кредит, а така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності - позивач звернувся до суду з позовом 06.06.2015 року. Враховуючи збільшений строк позовної давності, позовні вимоги заявлені раніше 06.06.2010 року вважаються таким, що подані з пропуском строку позовної давності. Так позивач зазначає, що строк позовної давності по вимогах, обрахованих з 07.03.2008 року по 06.06.2010 року сплив.
05.04.2018 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування пунктів кредитно - заставного договору.
В зустрічному позові ОСОБА_1 просить: визнати незаконними та скасувати пункти 4.3, 5.2.3, 13.2, 13.9, 15.9, 16.1.7 Кредитно-заставного договору №К2НСА800000382 від 07.03.2008 року.
Вимоги зустрічного позову обгрунтовані тим, що крім нарахування процентів за користування кредитом Банк встановив у договорі додаткові платежі за послуги, що супроводжують кредит. При визначенні в кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячнеу винагороду не вказа но за які саме послуги цю винагороду встановлено, отже, позичальник фактично був вимушений сплачувати за послуги, що супроводжували кредит, а така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». А тому позивач вважає, що пункти 4.3, 5.2.3, 15.9, 16.1.7 Договору є незаконними та підлягають скасуванню. Пунктами 13.2, 13.3, 13.9 передбачено сплату пені та штрафу, які підлягають сплаті за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, а тому ОСОБА_1 вважає, що одночасне встановлення пені та штрафу в договорі суперечить положенням статті 61 Конституції України.
29.07.2020 року до суду надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк» на уточнену зустрічну позовну заяву в якому представник Банку просить застосувати строки позовної давності та відмовити у зустрічному позові ОСОБА_3 . Разом з відзивом представник Банку подав заяву про застосування строків позовної давності до вимог ОСОБА_3 , оскільки договір укладено 07.03.2008 року, а з даним позовом ОСОБА_3 звернувся через 11 років.
В судове засідання представник АТ КБ «ПриватБанк» не з'явився, звернувся із заявою про слухання справи в його відсутність, просив задовольнити позовні вимоги Банку та відмовити в задоволенні зустрічних вимог.
Представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність. Також в заяві представник просив задовольнити вимоги ОСОБА_3
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, що не з'явились в судове засідання.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальні заяви сторін, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК України).
Згідно до статті 1054 ЦК України у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, у редакції чинній на час правовідносин сторін, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням); то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Зобов'язання, відповідно до статті 524 ЦК України, має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 611, 615 ЦК України у випадку порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором.
Як встановлено в судовому засіданні, 07.03.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) був укладений Кредитно-заставний договір №К2НСА800000382 за умовами якого Банк надав Позичальнику кошти в сумі 10 818,76 доларів США строком до 06.03.2013 року для придбання автомобіля, зі сплатою 9% річних. Крім того, умовами договору передбачено сплата винагороди за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісячно в період сплати у розмірі 0,60% від суми наданого кредиту. Як передбачено умовами договору, Позичальник повинен повертати кредит з 16 по 20 число кожного місяця в розмірі 290,15 доларів США.
Крім того, 07.03.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) та ОСОБА_2 (далі - Поручитель) був укладений Договір поруки №К2НСА800000382/1; 07.03.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) та ОСОБА_3 (далі - Поручитель) був укладений Договір поруки №К2НСА800000382/2.
За умовами вказаних Договорів Поручителі поручилися перед Банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором №К2НСА800000382 від 07.03.2008 року.
Зміни та доповнення до договорів не вносились.
Як встановлено судом, Банк виконав власні зобов'язання та надав Позичальнику кошти, однак Позичальник зобов'язання щодо повернення коштів не виконав внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 18.05.2015 року становить 41 750,60 доларів США та складається: заборгованість за кредитом - 8 948,13 доларів США, 1 231,47 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 466,58 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 27 104,79 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 12,08 доларів США- штраф фіксована частина, 1 987,55 доларів США - штраф (процентна складова).
Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. був вчинений виконавчий напис, який зареєстрований за №9703 за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №К2НСА800000382 від 07.03.2008 року в загальному розмірі 58 051,14 доларів США, що складається: залишок заборгованості за кредитом - 8 948,13 доларів США, залишок заборгованості за відсотками - 1 231,47 доларів США, комісія - 2 466,58 доларів США, пеня - 42 640,62 доларів США. З копії виконавчого напису вбачається, що він вчинений за період з 07.03.2008 року по 14.08.2017 року.
Суду не надано доказів, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом та рішенням суду визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
З розрахунку заборгованості, яка надана до уточненої позовної заяви вбачається, що Банком за період з 15.08.2017 року по 09.01.2019 року нарахована пеня в розмірі 9 441,16 доларів США.
Отже, вбачається, що пеня Банком нарахована за період, після закінчення визначеного договором строку кредитування.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12 зробила правовий висновок та зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки зроблені щодо нарахування штрафних санцій, зокрема пені.
А тому, враховуючи, що строк кредитування сплив 06.03.2013 року, Банк позбавлений можливості нараховувати пеню, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Банку, суд не вбачає підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Щодо зустрічних вимога ОСОБА_3 в частині визнання поруки за Договором №К2НСА800000382 від 07.03.2008 року такою, що припинена 07.09.2013 року суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, листами від 20.05.2015 року Банк направив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення про невиконання зобов'язань за кредитним договором, прохання сплатити прострочену заборгованість, а у разі несплати простроченої заборгованості, на підставі ст.1050 ЦК України вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції.
Як вбачається з листа, Банк вказав про сплату простроченої заборгованості протягом 5 календарних днів з дати одержання повідомлення.
Суду не надано доказів що вказаний лист отриманий Позичальником та Поручителями.
Пунктом 1.1 Кредитного договору встановлено дату погашення кредиту - 06 березня 2013 року.
Умовами п.12 Договорів поруки передбачено, що порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Приписами ст. 553 ЦК України, передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником.
Відповідно до ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, встановлених договором поруки.
Згідно ч 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема: на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 598 ЦК України); виконанням (ст. 599 ЦК України); переданням відступного (ст. 600 ЦК України); зарахуванням (ст. 601 ЦК України); за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України); прощенням боргу (ст. 605 ЦК України); поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України); неможливістю виконання (ст. 607 ЦК України); смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК України); ліквідацією юридичної особи (ст. 609 ЦК України).
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (ч. 4 ст. 559 ЦК України).
В п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30 березня 2012 року, роз'яснено, що пред'явлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому, в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України, (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Таким чином, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від установлення строку її дії на підставі договору чи закону, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора вимагати від боржника виконання зобов'язання.
Частиною 4 ст. 559 ЦК також передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення 4 ст. 559 ЦК); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення ч. 4 ст. 559 ЦК).
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки. Тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст. 1050 ЦК, або із дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки.
У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.
Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.
Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя.
Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлено, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Судом встановлено, що основне зобов'язання згідно умов кредитного договору, діяло до 06.03.2013 року, судом не встановлено, що банк змінив строк виконання основного зобов'язання.
В той же час, як вбачається, Банк звернувся до суду з позовом 22.06.2015 року, тобто в межах збільшеного строку позовної давності.
Судом також встановлено, що останній платіж по кредиту відповідачем ОСОБА_1 було здійснено у вересні 2011 року, вимога до поручителів (позов) була пред'явлена 22.06.2015 року, тобто в межах строку дії поруки.
У Розділі 11 кредитно-заставного договору передбачено, що для цілей договору подією дефолту вважається: 1) затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць; 2) перевищення заборгованості більше як на 10% суми наданого кредиту; 3) несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми наданого кредиту; 4) порушення позичальником умов щодо цільового використання будь-якої частини кредиту; 5) з урахуванням умов статті 10 договору, предмет застави став недоступним для банку внаслідок втрати, знищення (повного або часткового), суттєвого ушкодження, непридатності до експлуатації предмета застави або його недосяжності для банку з будь-якої іншої причини; 6) недотримання позичальником будь-якої заяви чи запевнення, що визначені, у статті 9.1. договору; 7) подання позичальником повідомлення про неспроможність виконати свої зобов'язання за договором за відсутності клопотання поданого згідно зі статті 5.4.4. договору, або відмови у його задоволенні; 8) інше істотне порушення позичальником умов договору.
Пунктом 11.2.1. цього договору визначено наслідки настання дефолту.
Так, у разі настання події дефолту банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Крім того, банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту у повному обсязі.
Згідно з пунктом 11.2.5. договору, якщо протягом 30 календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт або з моменту реєстрації такого повідомлення у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, якщо дата такої реєстрації не буде пізнішою, позичальник усуне подію дефолту, вимоги банку, зазначені у повідомленні про дефолт, втрачають чинність. При цьому, банк має право передати позичальнику предмет застави у користування, оформивши таку передачу на підставі відповідного акту, за умови що позичальник на цей момент не має заборгованості перед банком та сплатив усі витрати, пов'язані з доставкою, зберіганням та утриманням предмета застави, а також сплатив винагороду, зазначену у статті 15.10 договору за передачу предмета застави у користування позичальника.
Пунктом 11.2.6. договору передбачено, якщо протягом строку, вказаного у статті 11.2.5 позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов'язаний негайно повернути суму кредиту у повному обсязі, виплати винагороди, проценти за користування кредитом, виконані усі інші грошові зобов'язання за договором у повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька наступних дій:
1) згідно зі статтею 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальникові відповідного повідомлення. Договір вважається розірваним у дату, зазначену в повідомленні. Одностороннє розірвання договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов'язання,
2) розірвати договір у судовому порядку;
3) звернути стягнення на предмет застави у порядку, визначеному статтею 12 договору;
4) застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України;
Згідно з пунктом 12.1. договору вимоги, що задовольняються із вартості предмета застави, після настання події дефолту та спливу строку, встановленого у статті 11.2.5. договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог.
Сторони цим прямо погоджують, що для задоволення забезпечених вимог з вартості предмета застави після настання події дефолту банк не зобов'язаний звернутися за захистом своїх прав в судовий орган або інший орган вирішення спорів. За рішенням банку і якщо це не заборонено законодавством України, предмет застави може бути реалізований або використаний в інший спосіб для задоволення забезпечених вимог без застосування судових процедур.
Пунктом 13.11. договору сторони погодили, що строк позовної давності про стягнення кредиту, винагороди, процентів неустойки складає 5 років.
Банк свої зобов'язання за договором виконав, однак відповідач належним чином умови договору не виконував, з січня 2009 року не погашав кредит.
ОСОБА_1 надав до суду копію акту прийому в заклад ПриватБанку автомобіля Позичальника ОСОБА_1 по Кредитному договору №К2НСА800000382 від 07.03.2008 року за яким ОСОБА_1 передав співробітнику бізнесу «Авто в кредит» філії Розрахунковий Центр» ПриватБанку Тимошенко В.В. автомобіль «Опель Омега», державний номер НОМЕР_1 , 1999 року випуску.
Суду не надано доказів подальшої долі заставного автомобіля.
Як і не надано суду доказів, що Банк звертався до суду з позовом про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором чи просив звернути стягнення на заставне майно.
Отже, умовами договору передбачено право Банку застосувати одну із дій визначених пунктом 11.2.6 Кредитно-заставного договору, а не обов'язок. В той же час, Позичальник мав обов'язок повернути кредит в повному обсязі, однак зазначеного зобов'язання не виконав.
Таким чином, судом під час слухання справи не встановлено підстав за яких порука ОСОБА_3 припинилась, а тому заявлені вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо заявлених вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасувати пунктів 4.3, 5.2.3, 13.2, 13.9, 15.9, 16.1.7 Кредитно-заставного договору №К2НСА800000382 від 07.03.2008 року суд зазначає наступне.
Пункт 4.3 Договору визначає, що Позичальник сплачує Банку винагороди в розмірах й у строки, що зазначені пунктами 16.1.7 даного Договору.
Пунктом 5.2.3 Договору передбачено обов'язок Позичальника сплатити Банку винагороди, визначені статтями 15.9, 15.10, 16.1.7 Договору.
Згідно з положеннями п.13.2 Договору, у випадку порушення Позичальником зобов'язань, передбачених статтями 5.2.2 та 5.2.3 Договору, щодо сплати винагород та процентів, Позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривни за кожен день прострочки.
Пунктом 13.9 Договору передбачено, що при порушенні Позичальником будь-якого грошового зобов'язання за Договором понад 30 календарних днів, Банк має право нарахувати, а Позичальник зобов'язується сплати Банку штраф у розмірі 250 грн. плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання.
Пунктом 15.9 Договору передбачено, що при невиконання Позичальником умов, передбачених статтею 5.2.9 Договору, Банк зобов'язаний здійснити додатковий моніторинг погашення Кредиту по транзитному рахунку. При цьому Позичальник сплачує Банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими Позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими Банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривнях. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується і гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.
Пункт 16.1.7 Договору передбачає, сплату інших платежів на користь Банку, зокрема, а) винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 212,00 доларів США, що сплачується в момент видачі кредиту; б) винагорода за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісяця в період сплати у розмірі 0,60% від суми вданого кредиту; в) винагорода за проведення додаткового моніторингу, яка сплачується відповідно до статті 15,9.
При зверненні до суду з позовом, позивач зазначав, що вказані умови договору не відповідають вимогам справедливості та суперечать ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Частина 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Частина 2 зазначеної статті визначає, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Частина 3 зазначеної статті визначає, які умови договору є несправедливими, зокрема, умови договору про:
1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;
6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;
16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
ОСОБА_1 не вказав в позовній заяві якому саме пункту ч.3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» суперечать зазначені ним пункти договору. Так само ОСОБА_1 не надав суду доказів, що він сплачував винагороди які вказані в оскаржуваних пунктах.
А тому, враховуючи що на даний час сплив строк дії кредитного договору, Банк позбавлений можливості в подальшому нараховувати будь-які винагороди, пені та штрафи, ОСОБА_1 не надав суду доказів порушення власних прав, тому суд не вбачає підстав для задоволення заявлених ним вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -
вирішив:
В позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, зустрічному позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою та ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування пунктів кредитно - заставного договору - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г. Притула