Справа № 761/18966/21
Провадження № 2/761/4504/2022
11 квітня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого:судді - Притули Н.Г.
при секретар: Бондар О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит Капітал» про визнання недійсним кредитного договору,-
24 травня 2021 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
В позовних вимогах позивач просить: визнати договір від 09.10.2019 року таким, що неукладений.
Вимоги обґрунтовані тим, що 09.10.2019 року позивач намагалась укласти договір позики на сайті відповідача. Але після заповнення всіх необхідних форм їй надійшла відмова в наданні позики. З того часу позивач вважала, що після отримання відмови, відносини між сторонами припинені, а договір позики неукладений. Приблизно через пів року позивач дізналась що від її імені хтось отримав кошти та на її домашню адресу почали приходити вимоги про сплату боргу. Почали телефонувати та погрожувати. Як зазначає позивач, вона коштів не отримувала, договір після надходження відмови не погоджувала, жодних дій на отримання коштів не здійснювала.
24.12.2021 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в яких представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог на тій підставі, що договір є підписаний позивачем у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію» - позивач підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором після чого укладений кредитний договір розміщено в особистому кабінеті позивача, в подальшому були перераховані грошові кошти на картку позивача. Кредитний договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Також представник зазначає, що позивач не скористалася своїм правом, передбаченим діючим законодавством на відмову від отриманого кредиту протягом 14 днів. Представник зазначає, що умови договору містять положення про розмір відсотків, комісії, пені та сукупну вартість кредиту, отже вся інформація, що складає істотні умови Кредитного договору була надана Товариством на ознайомлення позивачу до укладення правочину. Для надання кредиту Товариство використовує карту, яку Позичальник помітив як основну - оскільки позивач зазначила основну карту НОМЕР_1 , тому на неї були перераховані кошти. Крім того, позивач в анкеті зазначила ОСОБА_2 в якості родича. Також при оформленні зазначеної заявки на кредит Позивач загрузила до ІТС відповідача своє фото з паспортом в руках. Згодом 22.11.2019 року позивачка звернулась до відповідача з електронним листом в якому вказувала що готова сплачувати кредит, однак через скрутне матеріальне становище просила надати їй відстрочку по оплаті. Представник відповідача зазначає, що вказаний позов поданий позивачем задля уникнення виконання зобов'язань за договором, надані позивачем докази не спростовують факт отримання кредиту.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
В судове засідання позивач не з'явилась, звернулась до суду із заявою про слухання справи в її відсутність.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, що не з'явились в судове засідання.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Дослідивши надані суду докази, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Як встановлено судом, 09.10.2019 року між ТОВ «Мілоан» (далі - Позикодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) укладено кредитний договір №6695512, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній п. 1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2 Договору сума кредиту становить 3 000,00 грн. у валюті: українській гривні.
Відповідно до п. 1.3, 1.4 Договору кредит надається строком на 17 днів з 09.10.2019 року, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 26.10.2019 року.
Як передбачено п.2.1 Договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти Позичальника, зареєстрованої Позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.
Згідно п. 6.1. Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті товариства miloan.ua.
Відповідно до п. 6.2. Договору, розміщені в особистому кабінеті Позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер Позичальника або передається іншим чином засобами зв'язку вказаними Позичальником під час реєстрації Особистого кабінету, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в Особистому кабінеті на сайті Товариства. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті Позичальника.
Зі змісту п. 6.3. Договору вбачається, що приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у тому числі правилами та графіком розрахунків) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщений на веб-сайті товариства та є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.6.4 Договору, укладення Товариством кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника. У зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Зі змісту п.6.5 Договору вбачається, що цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» - електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Нормою ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Також, приписами ст.12 цього Закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування повинен бути компроміс, волевиявлення учасників, яке збігається; для договору повинна бути домовленість двох чи більше осіб, що означає, що з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір.
Відсутність волевиявлення означає, що сторона не мала на меті укладати відповідний договір та не укладала його.
Згідно із цитованою вище статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тобто, в даному випадку є заінтересовані (внутрішня воля) в укладенні договору суб"єкти, які для мети завершення укладення договору повинні досягти згоди (зовнішній прояв волі) з усіх істотних умов, а також у визначених законом випадках здійснити реєстрацію договору. Отже в обставинах, коли договір не було укладено, наявний такий елемент як відсутність волевиявлення на вчинення правочину.
Різновидом договору є кредитний договір, який укладається в письмові формі ст.ст.1054, 1055 ЦК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як вбачається із наданої роздруківки з електронного файлу з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 підписала кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Після підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті позивача та перераховані кошти в сумі 3 000,00 грн., відповідно до умов договору на її картку, яка зазначена в Анкеті-заяві на кредит, а саме: НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 1966698 від 09.10.2019 року. Факт отримання грошових коштів позивач заперечує.
В той же час позивач зазначає, що вона звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Як вбачається, в заяві вона зазначила, що ОСОБА_2 створив повторний запит на кредит, підмінив її фінансові дані своїми та отримав гроші на свою платіжну картку без відома ОСОБА_1 .
Щодо вказаного факту 16.09.2020 року була внесена інформація до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочате кримінальне провадження №12020055230000203 за ч.1 ст190 КК України.
Крім того, позивач надала суду інформацію з АТ «Приватбанк» з якої вбачається, що на прізвище позивача відкрита картка НОМЕР_2 , картка НОМЕР_1 на її ім'я не відкривалась та зарахувань на рахунки ОСОБА_1 за 09.10.2019 року і взагалі за весь час - не знайдено.
В той же час, з анкети-заяви на кредит№6695512 від 09.10.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 вказала платіжну картку на яку має бути перерахована сума кредиту - НОМЕР_1. Крім того, ОСОБА_2 позивач в анкеті вказала як родича та вказала його номер телефону.
Позивач не спростувала суду що на вказаний в анкету-заяві картковий рахунок не були зараховані кошти.
Нормою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції. У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
ЄСПЛ, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набрало статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).
Вказане узгоджується із висновками викладеними у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) та постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 686/936/19 (провадження № 61-14894св19).
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 907/804/17 вказано, що по суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом відсутності факту укладення договору може мати місце лише під час розгляду іншого спору.
У постанові від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив такі висновки: критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов'язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов'язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитним договором, зобов'язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов'язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов'язку іншого суб'єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.
З урахуванням викладеного суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання факту неукладення кредитного договору, є неефективним, оскільки сам по собі не сприяє відновленню прав, які ОСОБА_1 вважає порушеними, а тому приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Аналогічні висновки зазначені у рішеннях Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеними у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17 (провадження № 14-571цс19), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Таким чином, враховуючи що позивач обрала неефективний спосіб захисту, вказаний спосіб захисту не призведе до відновлення її прав, судом встановлено, що кошти на виконання умов договору були перераховані на картковий рахунок, тому суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76- 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит Капітал» про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва впродовж тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г.Притула