28 липня 2022 року Київ № 320/5965/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, про визнання незаконною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому позивач просив суд визнати незаконною і скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 65604606 від 24.06.2022, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць І.М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 320/5296/20, виданого 16.02.2021 Київським окружним адміністративним судом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, безпідставно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки під час її винесення державним виконавцем не дотримано засад виконавчого провадження щодо обов'язковості виконання рішень, справедливості, неупередженості та об'єктивності, розумності строків виконавчого провадження, а також не дотримано вимоги статей 18, 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд ухвалою від 18.07.2022 відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області. Від відповідача було витребувано матеріали спірного виконавчого провадження.
Копії ухвали отримані всіма учасниками справи засобами електронної пошти, про що свідчать звіти про успішну доставку.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, вимоги ухвали суду від 18.07.2022 в частині подання витребуваних матеріалів спірного виконавчого провадження не виконав та про причини їх неподання суд не повідомив.
Від третьої особи будь-яких пояснень, заяви чи клопотань до суду не надійшло.
У силу вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 та є суддею у відставці Апеляційного суду Київської області, про що свідчить копія посвідчення № НОМЕР_2 .
З матеріалів справи слідує, що на примусовому виконанні у Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебував виконавчий документ - виконавчий лист № 320/5296/20, виданий 16.02.2021 Київським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області від 18.02.2020 року № 05/29/32, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха О.Я. (далі - державний виконавець) від 08.06.2021 відкрито виконавче провадження ВП № 65604606 з виконання вказаного виконавчого документа.
Відповідно до постанови державного виконавця від 29.07.2021 про передачу виконавчого провадження, виконавчий документ передано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на підставі частини четвертої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», у строк до 29.07.2021.
На адресу старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць І.М. від третьої особи надійшов лист (зареєстрований за вх. № 4516 від 02.05.2022) на вимогу державного виконавця, відповідно до змісту якого на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі № 320/5296/20, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області від 18.02.2020 № 05/29/32 з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.
Зазначено, що вказане рішення суду обліковується в реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, за № 84601 як таке, що надійшло до боржника 04.12.2020.
Додатково повідомлено, що на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду у 2020 році бюджетом Пенсійного фонду України було передбачено 200 млн. грн., які використано в повному обсязі.
Враховуючи викладене, погашення заборгованості, обчисленої на виконання судових рішень, буде здійснено в межах відповідних бюджетних асигнувань виділених на цю мету.
Зазначено, що Головним управлінням вчинено всі можливі та залежні від нього дії задля виконання зазначеного рішення суду.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області із посиланням на те, що ним було виконано судове рішення до відкриття виконавчого провадження № 65604606 в межах його повноважень, на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» просило закінчити виконавче провадження та звільнити Головне управління від сплати виконавчого збору.
24.06.2022 державним виконавцем у межах виконавчого провадження ВП № 65604606 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
У цій постанові зазначено, що в ході примусового виконання зазначеного виконавчого документа, у зв'язку з невиконання боржником рішення суду, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанови від 10.02.2022 та від 03.06.2022 про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100, 00 грн. та 10200, 00 грн. Оскільки рішення суду згідно виконавчого документа без участі боржника виконати неможливо, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем на адресу Головного управління Національної поліції у Київській області направлено повідомлення від 03.06.2022 про вчинення посадовими особами Головного управління ПФУ у Київській області кримінального правопорушення. Враховуючи викладене державним виконавцем вчинено всі дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження» на виконання цього рішення суду.
Не погоджуючись із постановою відповідача про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Частиною першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
У силу вимог частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ, у редакції, чинній на момент винесення спірної постанови від 07.09.2021), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 3 Закону № 1404-VІІІ визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до частини шостої статті 26 Закону № 1404-VІІІ, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
За приписами частини першої статті 41 Закону № 1404-VІІІ, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону № 1404-VІІІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
З викладеного слідує, що перед винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець повинен здійснити всі заходи, передбачені Законом № 1404-VІІІ, необхідні для своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Спір у цій справі стосується повноти заходів, вжитих державним виконавцем задля примусового виконання рішення суду на користь позивача, а також правомірності постанови про закінчення виконавчого провадження, у тому числі й відповідності її змісту вимогам Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/05 від 02.04.2012 та вимогам Закону.
Із автоматизованої системи виконавчих проваджень за ВП № 65604606 з використанням ідентифікатора доступу встановлено, що старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Гречухом О.Я. 08.06.2021 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та постанову про стягнення виконавчого збору.
29.07.2021 старшим державним виконавцем Гречухом О.Я. винесено постанову про передачу виконавчого документа/провадження до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у строк до 29.07.2021.
09.09.2021 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць І.М. винесено постанову про прийняття до виконання ВП № 65604606.
13.09.2021 старшим державним виконавцем Коломієць І.М. винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних.
29.09.2021 старшим державним виконавцем Коломієць І.М. на виконання доручення щодо перенесення залишків виконавчих провадження до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про передачу виконавчого документа до Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у строк до 29.09.2021.
10.02.2022 старшим державним виконавцем Коломієць І.М. за невиконання рішення суду на боржника накладено штраф у сумі 5100, 00 грн.
03.06.2022 старшим державним виконавцем Коломієць І.М. за повторне невиконання рішення суду на боржника накладено штраф у сумі 10200, 00 грн.
03.06.2022 старшим державним виконавцем Коломієць І.М. складено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення з проханням компетентний орган розглянути питання щодо притягнення до відповідальності службових осіб Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за невиконання рішення суду.
24.06.2022 старшим державним виконавцем Коломієць І.М. винесено оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, як встановлено судом, у зв'язку з невиконанням судового рішення державний виконавець послідовно виніс дві постанови про накладення на боржника штрафів, попередив його про кримінальну відповідальність і надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Надалі через невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без його участі, виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження і, відповідно, більше не вживав заходів примусового виконання.
Суд зазначає, що у відповідності до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Суд констатує, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватись з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
У таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відтак виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження, є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
З аналізу наведених норм права суд доходить висновку, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме: накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в його постанові від 13.12.2021 у справі № 520/6495/2020, яка у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України врахована судом у спірних правовідносинах.
Отже, Законом № 1404-VІІІ на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
Разом із цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Суд зазначає, що незважаючи на вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання повідомлення про вчинення кримінального правопорушення), постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Щодо доводів позивача про недодержання державним виконавцем під час винесення оскаржуваної постанови пункту 22 Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/05 від 02.04.2012, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 22 Інструкції № 512/05, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
Дослідивши зміст оскаржуваної постанови на відповідність її вимогам Інструкції № 512/05 судом установлено, що вона не відповідає цим вимогам, оскільки в описовій та мотивувальній частинах відсутні дані про результати виконання та залишок нестягненої суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020 по 28.02.2021, як зазначено у заяві про пред'явлення виконавчого листа № 320/5296/20 до примусового виконання від 24.05.2021 та у виконавчому листі № 320/5296/20.
Зі змісту спірної постанови вбачається, що державний виконавець обмежився лише викладенням диспозиції статей 63 і 75 Закону № 1404-VІІІ та констатацією факту, що рішення суду згідно виконавчого документу без участі боржника виконати неможливо.
Так, у заяві про пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання від 24.05.2021, копія якого наявна в матеріалах справи, позивачем як стягувачем звернуто увагу державного виконавця на те, що примусовому виконання підлягає рішення суду лише в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити позивачу, як судді у відставці, виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області від 18.02.2020 № 05/29/32, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 до 28.02.2021 включно.
За час здійснення виконавчого провадження в період з 08.06.2021 по 24.06.2022 на вимогу державного виконавця були подані такі документи: лист-відповідь третьої особи на вимогу державного виконавця від 08.10.2021 № 1000-0905-8/101633 щодо виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/5296/20; протокол з підсистеми призначення і виплати пенсії органам ПФУ відносно позивача; службову записку начальника відділу перерахунку пенсій № 2 ГУ ПФУ у Київській області від 10.02.2021; лист-відповідь третьої особи на вимогу державного виконавця від 12.04.2022 щодо виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/5296/20; витяг з реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою програмою відносно позивача.
Разом із тим, подані боржником документи не містять даних про розмір невиплаченої позивачу заборгованості з виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 19.02.2020 по 28.02.2021 та причину невиконання судового рішення в цій частині.
Натомість державним виконавцем не було звернуто увагу на відповідність вимогам закону посилань боржника щодо причин невиконання судового рішення у листах-відповідях на вимогу державного виконавця від 08.10.2021 і від 12.04.2022.
Так, боржник посилався на постанову правління Пенсійного фонду України від 29.06.2018 № 20-1, якою затверджений Порядок ведення обліку рішень суду у Реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Проте державний виконавець залишив поза увагою той факт, що постанова правління Пенсійного фонду України від 29.06.2018 № 20-1 втратила чинність на підставі постанови правління Пенсійного фонду України від 23.03.2021 № 13-1, яка набрала чинності 23.04.2021.
Судом установлено та не спростовано відповідачем, що в порушення вимог статей 2, 18 Закону № 1404-VІІІ, державний виконавець не роз'яснив позивачеві як стягувачу право на звернення до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду та самостійно не скористався таким правом, що передбачено пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VІІІ; з метою захисту інтересів стягувача та встановлення розміру невиплаченої боржником заборгованості з виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 19.02.2020 по 28.02.2021 не витребував від боржника пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; не встановив рахунки боржника, наявність на них грошових коштів та можливість накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення з додержанням вимог пункту 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VІІІ; не скористався правом вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржника надання пояснень за фактами невиконання рішення або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
При цьому, при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець, зазначаючи підставу її винесення пункт 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону № 1404-VІІІ та застосувавши положення статей 63 та 75 Закону № 1404-VІІІ, у резолютивній частині постанови не вказав про надіслання виконавчого документу до суду, який його видав.
Ураховуючи наведене, доводи позивача знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
При цьому, відповідачем доводи позивача жодними належними та допустимими доказами не спростовані.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Так, у силу приписів статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 65604606 від 24.06.2022, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць І.М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 320/5296/20, виданого 16.02.2021 Київським окружним адміністративним судом.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність своєї постанови.
Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем.
У підсумку з урахування зазначеного у сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд виходив із такого.
Згідно з вимогами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 992, 40 грн. відповідно до квитанції № 3600-6369-1030-0478 від 11.07.2022.
Суд, керуючись частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачеві 992, 40 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 157, 159, 162, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 65604606 від 24.06.2022, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць І.М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 320/5296/20, виданого 16.02.2021 Київським окружним адміністративним судом.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992, 40 грн. (дев'ятсот дев'яноста дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 43315602; місцезнаходження: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 32).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.