Постанова від 29.06.2022 по справі 913/266/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 913/266/20(913/379/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. - головуючого, Огородніка К. М., Пєскова В. Г.,

за участю секретаря судового засідання Громак В. О.

за участю представника ТОВ "Чернівецький домобудівний комбінат" - адвоката Ілащука І. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2021

у справі № 913/266/20(913/379/20)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецький домобудівний комбінат"

до Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"

третя особа, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК"

про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно

в межах справи №913/266/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС-Металл"

до Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Луганської області в межах справи про банкрутство ПАТ "Українська інноваційна компанія" перебувала справа за позовом ТОВ "Чернівецький домобудівний комбінат" до ПАТ "Українська інноваційна компанія" скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги ТОВ "Чернівецький домобудівний комбінат" були обґрунтовані тим, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" безпідставно зареєструвало за собою право власності на об'єкт іпотеки, оскільки не є ані іпотекодержателем за іпотечним договором, ані його правонаступником.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 08.02.2021 у справі №913/266/20 (913/379/20) (суддя Масловський С. В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 (колегія суддів: Россолов В. В. - головуючий, Склярук О. І., Слободін М. М.) рішення Господарського суду Луганської області від 08.02.2021 у справі №913/266/20 (913/379/20) скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н. В. про державну реєстрацію за ПАТ "Українська інноваційна компанія" права власності на будівлю адміністративно-побутового корпусу літ. А, загальною площею 1700,7 кв. м, яка знаходиться в м. Чернівці по вул. Миколаївській, буд. 36В.

У касаційній скарзі ПАТ "Українська інноваційна компанія" просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі №913/266/20 (913/379/20) скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Луганської області від 08.02.2021.

Підставами касаційного оскарження вказано п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

В обґрунтування наведених підстав оскарження ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначає, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 905/1328/17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №192/309/18 та від 18.09.2019 у справі №303/4128/17, постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 812/10224/13-а та від 07.03.2018 у справі № К/9901/10396/18 щодо того, що зміна найменування товариства не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи, сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна назви акціонерного товариства не є його реорганізацією;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №904/5857/17, зокрема щодо застосування ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", яка визначає спростовувану презумпцію відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №922/2144/16, від 25.11.2020 у справі № 922/2144/16, у яких касаційний суд відхилив доводи скаржників на посилання приписи ч. 3 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 з підстав різних фактичних обставин не остаточності формування правового висновку у такій справі.

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц щодо того, що суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права;

- у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 18.11.2020 у справі №154/883/19, в якій Верховним Судом визначено, що 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваного рішення, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а серед іншого обов'язково зазначив, що навіть скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Заявник касаційної скарги вважає також необґрунтованим посилання суду апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16 з огляду на не тотожність суб'єктного складу у справі №925/698/16 із справою, яка розглядається, що виключає преюдицію. Крім того, на думку ПАТ "Українська інноваційна компанія", Велика Палата Верховного Суду у справі №925/698/16 не сформувала чітких та однозначних висновків щодо застосування норм права, а саме: ст. 104 та глави 50 ЦК України, ст. ст. 2, 15, 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

У відзиві ТОВ "Чернівецький домобудівний комбінат" просить касаційну скаргу ПАТ "Українська інноваційна компанія" залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги та повністю погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.10.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Українська інноваційна компанія" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі №913/266/20 (913/379/20).

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2021 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Українська інноваційна компанія" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі №913/266/20 (913/379/20) до оприлюднення судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №910/4475/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2022 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Українська інноваційна компанія" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі №913/266/20 (913/379/20); розгляд справи призначено на 29.06.2022.

28.06.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ПАТ "Українська інноваційна компанія" про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю явки в судове засідання представників боржника, які перебувають за межами міста Києва, у зв'язку із гострим дефіцитом пального та окрім того, неможливістю узгодити правову позиції у справі, оскільки керівні органи ПАТ "Українська інноваційна компанія" перебувають на території міста Сєверодонецьк, де ведуться активні бойові дії.

Колегія суддів розглянувши вказане клопотання дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч.2 ст. 202 цього Кодексу.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Учасники справи не обмежені законом в кількості уповноважених осіб для представництва їх інтересів у тому числі і в суді касаційної інстанції.

Відповідно до п. 7 ч.1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Як вбачається із матеріалів справи, учасники справи належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, виходячи зі змісту ст. ст. 202, 216 ГПК України.

Явка представників сторін у судове засідання Касаційного господарського суду обов'язковою не визнавалась, вимоги та доводи ПАТ "Українська інноваційна компанія" викладені у касаційній скарзі.

Неявка представника ПАТ "Українська інноваційна компанія" в судове засідання 29.06.2022 не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника ПАТ "Українська інноваційна компанія" про відкладення розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представника позивача ТОВ "Чернівецький домобудівний комбінат", обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.05.2011 між ПАТ "Український інноваційний банк" та ТОВ "Чернівецький домобудівний комбінат" укладено кредитну угоду №1740, відповідно до якої банк надав позивачу кредит на умовах невідновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 3 800 000,00 грн у строк до 30.04.2014.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитною угодою, 31.05.2011 між сторонами укладено іпотечний договір, відповідно до якого позивач передав банку в іпотеку нерухоме майно - будівлю за №36В, загальною площею 1 700,7 кв. м, в м. Чернівці по вул. Миколаївській.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2019 №160941398 приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Козловою Н. В. 11.02.2019 на підставі кредитної угоди №1740 від 31.05.2011 та іпотечного договору від 31.05.2011 здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки за ПАТ "Українська інноваційна компанія".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації (ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, зокрема, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що:

- ПАТ "Український інноваційний банк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією юридичною особою, а відтак ПАТ "Українська інноваційна компанія" є належним кредитором та іпотекодержателем за кредитним договором. При цьому місцевий господарський суд вказав про відсутність підстав для врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16, оскільки: 1)відповідна постанова не є остаточною у вирішенні справи; 2)такі правові висновки не мають преюдиціального значення при розгляді даного спору.

-позивачем обрано спосіб захисту, який не узгоджується з приписами п. п. 1, 2, 3 ч.3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020), що свідчить про його неналежність.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що правом на реалізацію забезпечення виконання кредитного зобов'язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки наділений кредитор/іпотекодержатель, яким за умовами договору є ПАТ "Укрінбанк".

Східний апеляційний господарський суд зазначив, що зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно- правової форми, виключення з його назви слова "банк", виключення з видів його діяльності "діяльності комерційних банків" (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні ст. 108 ЦК України (ст. 87 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані виділом в розумінні ст. 109 ЦК України (ст. 86 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні ст. 106 ЦК України (ст. ст. 83 - 85 Закону України "Про акціонерні товариства").

Власники ПАТ "Український інноваційний банк", приймаючи рішення про відмову від "банківської діяльності", висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб'єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої ст. 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає ст. 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ, однак такого погодження апеляційним судом не встановлено.

Апеляційний суд виходив з того, що правочину між ПАТ "Український інноваційний банк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" щодо передачі прав та обов'язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої ст. 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Українська інноваційна компанія" не доведено.

Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства. Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду.

Враховуючи те, що ПАТ "Український інноваційний банк" не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ "Українська інноваційна компанія", апеляційний суд дійшов висновку, що останнє не набуло прав банку, а відтак не є належними кредитором та іпотекодержателем у спірних правовідносинах, а відтак не є належним позивачем у такому спорі, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Ухвалюючи вказану вище постанову, Східний апеляційний господарський суд керувався правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

Спростовуючи висновки місцевого господарського суду в частині неналежності обраного позивачем способу захисту, суд апеляційної інстанції зазначив, що предмет позову полягає у скасуванні рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Такий відповідає приписам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відтак обраний позивачем спосіб є адекватним правовідносинам сторін та здатний повністю усунути існуючу у відносинах сторін правову невизначеність. Він є спроможним забезпечити реальне, а не формальне поновлення порушених прав позивача. Використання саме такого способу може ефективно запобігти новим порушенням без необхідності повторного звернення до суду.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За приписами ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Враховуючи наведене, правом на реалізацію забезпечення виконання кредитного зобов'язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки наділений кредитор/іпотекодержатель, яким за умовами договору є ПАТ "Український інноваційний банк".

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що Правлінням Національного банку України було прийнято постанову 01.10.2015 №659/БТ "Про віднесення ПАТ "Укрінбанк" до категорії проблемних" строком на 180 днів.

Правлінням Національного банку України було прийнято постанову від 24.12.2015 №934 "Про віднесення ПАТ "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" та Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.12.2015 №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Згодом Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" прийнято постанову 22.03.2016 № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК", а Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".

13.07.2016 наглядовою радою ПАТ "Український інноваційний банк" ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "УКРІНКОМ", змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено "діяльність комерційних банків", за КВЕД: 64.19) та призначені голова правління і члени правління. Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія № 10741050132038947).

Відповідно до пункту 1.1 Статуту у редакції від 13.07.2016 ПАТ "УКРІНКОМ" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "УКРІНКОМ", яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016 у справі №826/5325/16 визнані протиправними та скасовані постанова Правління Національного банку України №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК" та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016 у справі №826/5325/16 залишена без змін.

Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "УКРІНКОМ" від 28.03.2017 змінено найменування акціонерного товариства на ПАТ "Українська інноваційна компанія", реєстрація здійснена 03.04.2017 (реєстраційна дія №10701200000007396).

Відповідно до п. 1.1 статуту у редакції від 18.03.2017 ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "УКРІНКОМ" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ "УКРІНКОМ" та ПАТ "Український інноваційний банк".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №826/14033/17 визнано незаконними та скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 09.08.2019 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №826/14033/17 залишено без змін.

За змістом ст. ст. 80, 83 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом. Положення глави 7 цього Кодексу застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

Згідно з ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги; банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (ч. 2 ст. 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Згідно з ч. ч. 1 і 7 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" реорганізація банку - це злиття, приєднання, виділення, поділ банку, зміна його організаційно-правової форми (перетворення), наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам. Ліквідація банку - це процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Главою 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено порядок реорганізації банку. За змістом ст. ст. 26, 27 цього Закону банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови надання попереднього дозволу Національного банку України на реорганізацію банку та затвердження Національним банком України плану реорганізації банку.

Банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ч. 1 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

За змістом ч. ч. 1, 2, 4 ст. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) статут банку складається з урахуванням положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону та інших законів України. Статут банку обов'язково має містити таку інформацію про банк: 1) найменування банку (повне та скорочене); 2) його місцезнаходження; 3) організаційно-правову форму; 4) види діяльності, які має намір здійснювати банк; 5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами; 6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; 7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону; 8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку; 9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; 10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків; 11) положення про аудиторську перевірку банку; 12) положення про органи внутрішнього аудиту банку. Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження Національним банком України.

Отже, як реорганізація, так і ліквідація банку з ініціативи власників, а також внесення змін до статуту банку відповідно до закону можливі лише після надання на це згоди Національним банком України.

Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова "банк", виключення з видів його діяльності "діяльності комерційних банків" (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні ст. 108 ЦК України (ст. 87 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані виділом в розумінні ст. 109 ЦК України (ст. 86 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні ст. 106 ЦК України (ст. ст. 83-85 Закону України "Про акціонерні товариства").

Сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 910/8117/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16.

Отже, правильними є висновки суду апеляційної інстанції, що в результаті організаційних змін банку від 13.07.2016 та від 28.03.2017 нова банківська установа відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не утворилась.

Власники ПАТ "Український інноваційний банк", приймаючи рішення про відмову від "банківської діяльності", висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб'єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої ст. 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає ст. 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження переходу до ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов'язків саме банківської установи - ПАТ "Український інноваційний банк" згідно із законодавчо встановленою процедурою.

Права банку щодо його боржників комплексно пов'язані з його зобов'язаннями перед кредиторами. У зв'язку з цим не може процес виконання зобов'язань проблемним банком здійснюватися в порядку ліквідації цього банку, а реалізація його прав бути відділеною від цього процесу. Зокрема, відповідно до банківського законодавства (ч. 6 ст. 38, ч. 1 та 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") Фонд гарантування вкладів фізичних осіб забезпечує вимоги кредиторів банку за рахунок реалізації вимог банку до боржників.

Реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов'язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов'язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин в законодавчому регулюванні - загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства.

Виведення банку з ринку шляхом виключення слова "банк" з його назви та "банківської діяльності" з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства.

Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 11.03.2020 у справі № 905/1342/17.

Отже, перехід прав та обов'язків від ПАТ "Український інноваційний банк" до ПАТ "Українська інноваційна компанія" не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова "банк" та виключення з видів своє діяльності "банківської діяльності" без дотримання вимог банківського законодавства.

Враховуючи те, що ПАТ "Український інноваційний банк" не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ "Українська інноваційна компанія", а відтак касаційний суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" не набуло прав банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 31.05.2011 на належне позивачу нерухоме майно.

Водночас колегія суддів відхиляє аргументи ПАТ "Український інноваційний банк" щодо обґрунтованості посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16, оскільки Східним апеляційним господарським судом враховані висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі не як преюдиція, а як правозастосування у подібних правовідносинах.

При цьому, у касаційній скарзі ПАТ "Українська інноваційна компанія" не обґрунтовано наявність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У касаційній скарзі ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначає, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 905/1328/17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №192/309/18 та від 18.09.2019 у справі №303/4128/17, постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 812/10224/13-а та від 07.03.2018 у справі № К/9901/10396/18; постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №904/5857/17; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №922/2144/16, від 25.11.2020 у справі № 922/2144/16.

Так, у справі №192/309/18 ПАТ "КБ "ПриватБанк", яке перейменовано на АТ "КБ "ПриватБанк" звернулося із позовом до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором. Предметом касаційного оскарження була ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги АТ "КБ "ПриватБанк", мотивована тим, що апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, оскільки до апеляційної скарги додано довіреність на ім'я особи, яка видана ПАТ "КБ "ПриватБанк", а не АТ "КБ "ПриватБанк". Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, Верховний Суд виходив з того, що зміна найменування юридичної особи (типу) не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи і, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи, дана обставина не віднесена законом до підстав припинення представництва за довіреністю.

У справі №303/4128/17 за позовом фізичних осіб до ЗАТ "КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ "КБ "ПриватБанк", Закарпатського регіонального управління АТ "КБ "ПриватБанк", ЗАТ "Страхова компанія "Інгосстрах", правонаступником якого є ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" про стягнення неправомірно отриманих коштів за кредитним договором, місцевим судом відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивачі не зверталися із відповідною заявою до ПрАТ "СК "Інгосстрах" про виплату страхового відшкодування. Суд апеляційної інстанції не погодився із висновками місцевого суду та зазначив, що позов пред'явлено до неналежних відповідачів. При цьому також вказав, що юридичних осіб в організаційно-правовій формі та із назвами ЗАТ "КБ "ПриватБанк" і ЗАТ СК "Інгосстрах" на відповідний час не існує. Касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що судом зроблено помилковий висновок про те, що дані відповідачі є неналежними, адже в даному випадку припинення юридичних осіб не відбулося, відбулася лише зміна типу акціонерних товариств.

У постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №812/10224/13-а та від 07.03.2018 у справі № К/9901/10396/18, містяться висновки щодо правонаступництва сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічного правонаступництва), яке відрізняється від правонаступництва осіб приватного права за нормами, що врегульовані актами цивільного законодавства.

У справі №904/5857/17 за позовом юридичної особи до державного реєстратора районної державної адміністрації про визнання дій останнього неправомірними та скасування реєстраційних записів, вчинених на підставі рішень загальних зборів, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що спір між учасниками юридичної особи або спір учасників юридичної особи з цією юридичною особою щодо скасування запису в Єдиному державному реєстрі є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства. Вимога про визнання неправомірними дій державного реєстратора з внесення в Єдиний державний реєстр відомостей, щодо достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту у ефективний спосіб.

У межах справи № 922/2144/16 про банкрутство юридичної особи (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2020) предметом спору була вимога фізичної особи-підприємця до ТОВ "Оптимум Фактор" та ПАТ "Укрінком" про визнання недійсними договору факторингу та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором. Судовими рішеннями у цій справі позивачу було відмовлено у задоволенні позову з підстав відсутності у нього права або законного інтересу, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того у справі №922/2144/16 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021) у межах справи про банкрутство вирішувався спір про визнання недійсними результатів торгів у формі аукціону з продажу майна банкрута.

Враховуючи, що у справі №913/266/20(911/3025/19) предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності ПАТ "Українська інноваційна компанія" набуття прав та обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк", правовідносини у наведених заявником касаційної скарги справах не є подібними із правовідносинами у даній справі, зважаючи на різні предмети спорів, підстави позовів, суб'єктний склад учасників відносин, встановлені судами фактичні обставини. Зазначене зумовлює різне нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у кожній із вказаних справ.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи ПАТ "Українська інноваційна компанія" про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім того, необґрунтованими є посилання ПАТ "Українська інноваційна компанія" на правові висновки Верховного Суду з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування, за змістом якої у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020 та на час прийняття оскаржуваного судового рішення) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), на відміну від положень ч. 2 ст.26 цього ж Закону України у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

В п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому, починаючи з 16.01.2020, цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, №922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19.

Враховуючи, що предметом спору у справі, яка розглядається, була вимога позивача про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а не запису, про що стверджує скаржник, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем обраний належний спосіб захисту.

Решта наведених у касаційній скарзі доводів фактично стосуються незгоди із встановленими апеляційним судом фактичними обставинами справи та зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про залишення касаційної скарги ПАТ "Українська інноваційна компанія" без задоволення, а постанови Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі №913/266/20(913/379/20) - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає витрати зі сплати судового збору, згідно з ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" - залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі №913/266/20(913/379/20) - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н. Г.

Судді Огороднік К. М.

Пєсков В. Г.