ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2022Справа № 910/4163/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
про стягнення заборгованості в розмірі 40 938,61 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення заборгованості в розмірі 40 938,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії № 1532985-01 від 27.01.2021, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
29.06.2022 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_1 до підприємства не передавався, не обліковувався на балансі, не перебував у повному господарському віданні, а відтак не мав та не має правової причетності до відповідача. Відповідач зазначає, що у облікових картках з жовтня 2018 року по грудень 2021 року з обліковим записом № 1532985-01 не ідентифіковано об'єкт, якому надавалась послуга з теплопостачання, не вказана його опалювальна площа, його місцезнаходження, адреса тощо, а також не надавались відповідачу.
07.07.2022 представником позивача подано відповідь на відзив.
Також 20.07.2022 подано письмові пояснення, у яких позивач зазначив, що відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовували теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Отже, підставою для виникнення у відповідача зобов'язань з оплати за отриману теплову енергію без укладення договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг/постачання товарної продукції, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним. Матеріали справи підтверджують, що у спірний період, позивач поставив відповідачу теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ), що підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон, актами приймання передавання товарної продукції щомісячно за спірний період.
21.07.2022 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач вказав, що матеріали справи не містять жодного документа, складеного позивачем, який би підтверджував обсяг і якість спожитої відповідачем у спірний період, тобто з жовтня 2018 року по грудень 2021 року теплової енергії, а також її вартість, оскільки корінці нарядів на включення та відключення опалення у будинку у період 2018-20212 років, такими документами не є. Позивачем не доведено перебування на балансі або використання саме відповідачем нежитлового приміщення площею 48,9 кв. м. у будинку АДРЕСА_1. В той же час корінці нарядів, доданих до позову вказують, що споживачами в будинку АДРЕСА_1 є КП «ЦОС Шевченківського району».
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (далі - позивач).
Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з п. 2.2.1 цього статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО", позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1.
01 лютого 2021 року Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" супровідним листом від 28.01.2021 № 3015/3/1350 направлено на адресу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" пропозицію про укладення договору № 1532985-01 на постачання теплової енергії від 27.01.2021 з проєктом договору на постачання теплової енергії від 27.01.2021 № 1532985-01 з додатками на 10 арк. в двох примірниках, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах передбачених цим договором.
При виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі - Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1 Договору).
Згідно з пп. 2.2.1 п. 2.2 Договору енергопостачальна організація зобов'язується: постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
Підпунктами 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 Договору на споживача покладено обов'язок: додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені у додатку № 4 до договору.
Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2021. Сторони дійшли згоди, що у відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.05.2018 (пункт 8.1 Договору).
Додатком № 1 до договору передбачено, що постачальник відпускає споживачу теплову енергію в гарячій воді у межах Q рік = 8,03 Гкал/рік з приєднаним тепловим навантаженням EQ = 0,041 Гкал/годину, в тому числі: на опалення Qо = 0,041 Гкал/годину (пп. 1.1 п. 1).
Згідно з п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку, для КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» для опалення - 1 351,62 грн/Гкал.
Додатком № 4 до Договору визначено:
- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількість теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України «Про заставу» як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2);
- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська,42: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 3);
- абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) теплопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше обумовленої чинним законодавством України (пункт 7).
Додатком № 7 до договору визначено «Умови припинення постачання теплової енергії».
В супровідному листі від 21.01.2021 позивачем зазначено, що у разі не підписання та/або не повернення договору у встановлений ст. 181 ГК України строк, пропозиція позивача буде вважатись прийнятою в силу положень ч. 2 ст. 642 ЦК України.
На доказ направлення відповідачу проєкту договору на постачання теплової енергії від 27.01.2021 № 1532985-01 з додатками на 10 арк. позивачем долучено до матеріалів справи фіскальний чек з описом вкладення у цінний лист з відбитком штампу АТ «Укрпошта» про прийняття відправлення від 01.02.2021 та накладною № 0103275496522.
Відповідач в свою чергу, на означений лист надав Відповідь № 676/3 від 03.03.2021 у якому зазначив, що оскільки зазначене нежитлове приміщення не перебуває в оперативному управлінні підприємства, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м Києва» повертає Договір на постачання теплової енергії для об'єкту за адресою: АДРЕСА_1, без підписання.
Як зазначає позивач, ним проводилося постачання теплової енергії до житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується корінцями нарядів на включення/відключення будинку в опалюваній період; актами приймання-передавання товарної продукції за період жовтень 2018 року - грудень 2021 року відомостями обліку за вказаною адресою.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" належним чином поставлялась відповідачу теплова енергія за Договором, однак відповідач своєчасно не вносило плату за поставлену теплову енергію, в результаті чого за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року включно утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позовної заяви становить 34 007,66 грн.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з належної та своєчасної оплати на поставлену теплову енергію позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1 954,85 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4 976,10 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Згідно з частинами першою, другою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов'язанні.
Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.
Разом з тим, згідно зі статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Виходячи з тлумачення пункту 2 статті 205 ЦК України і пункту 2 статті 642 ЦК України, можна зробити висновок, що укладення договору шляхом вчинення виключно конклюдентних дій або мовчання можливе, якщо для певного договору не передбачена обов'язкова письмова форма або якщо таке укладення договору передбачено законом.
Таким чином, договір на постачання теплової енергії є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення у договорі або законі не висловив заперечень проти договору (мовчання).
Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про житлово-комунальні послуги»
Цим законом зокрема, передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина 2 пункт 1 та 5 статті 7).
Такі положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов'язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.
Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.
Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Системне тлумачення вказаних норм свідчить, що на споживачів покладено законодавчий обов'язок укласти договір та вносити плату за постачання теплової енергії; а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору на постачання теплової енергії або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проєкту договору однією із сторін.
01 лютого 2021 року Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" супровідним листом від 28.01.2021 № 3015/3/1350 направлено на адресу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" пропозицію про укладення договору № 1532985-01 на постачання теплової енергії від 27.01.2021 з проєктом договору на постачання теплової енергії від 27.01.2021 № 1532985-01 з додатками на 10 арк. в двох примірниках, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах передбачених цим договором.
На доказ направлення відповідачу проєкту договору на постачання теплової енергії від 27.01.2021 № 1532985-01 з додатками на 10 арк. позивачем долучено до матеріалів справи фіскальний чек з описом вкладення у цінний лист з відбитком штампу АТ «Укрпошта» про прийняття відправлення від 01.02.2021 та накладною № 0103275496522.
Відповідач в свою чергу, на означений лист надав Відповідь № 676/3 від 03.03.2021 у якому зазначив, що оскільки зазначене нежитлове приміщення не перебуває в оперативному управлінні підприємства, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м Києва» повертає Договір на постачання теплової енергії для об'єкту за адресою: АДРЕСА_1, без підписання.
Відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (надалі - Правила).
Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Таким чином, з наведеного вище у сукупності вбачається, що обов'язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи.
Разом з тим, як вбачається з сформованих позивачем облікових карток, адресою споживання Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" зазначено - АДРЕСА_1, без визначення конкретного об'єкту нерухомого майна.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_1 до підприємства не передавався, не обліковувався на балансі, не перебував у повному господарському віданні, а відтак не мав та не має правової причетності до відповідача. Відповідач зазначає, що у облікових картках з жовтня 2018 року по грудень 2021 року з обліковим записом № 1532985-01 не ідентифіковано об'єкт, якому надавалась послуга з теплопостачання, не вказана його опалювальна площа, його місцезнаходження, адреса тощо, а також не надавались відповідачу.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Стаття 76 ГПК України визначає, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Однак, в підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем не додано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував як належність Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" приміщень за адресою: АДРЕСА_1, так і жодних доказів, які б свідчили, що саме відповідач є споживачем теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл.
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З урахуванням вищевикладеного, встановлення судом факту відсутності жодних доказів споживання відповідачем теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 у період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року свідчить про відсутність у відповідача обов'язку зі сплати вартості спожитої за цією адресою теплової енергії та як наслідок про відсутність заборгованості та відповідно про відсутність порушеного права позивача, яке підлягає захисту, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 34 007,66 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
В свою чергу, оскільки вимоги про стягнення заборгованості, на яку позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, похідні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також задоволенню не підлягають.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 29.07.2022.
Суддя О.А. Грєхова