ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.07.2022Справа № 910/13261/21
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД-АЛЬЯНС ГРУП"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК "МІРА"
про стягнення 158 963,64 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД-АЛЬЯНС ГРУП" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК "МІРА" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 158 963,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині здійснення повної та своєчасної поставки товару за рахунком № 1347 від 07.06.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 позовну заяву залишено без руху.
13.09.2021 до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
06.10.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов та клопотання про розгляд справи в порядку (за правилами) загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.11.2021.
18.10.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про витребування у відповідача оригіналів письмових доказів.
11.11.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 16.12.2021.
Представник відповідача в судове засідання 16.12.2021 не з'явився.
У судовому засіданні 16.12.2021 представник позивача підтримав подане ним клопотання про витребування у відповідача оригіналів письмових доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2021 витребувано у відповідача оригінали письмових доказів та відкладено розгляд справи на 27.01.2022.
Представник відповідача в судове засідання 27.01.2022 не з'явився.
У судовому засіданні 27.01.2022 представник позивача не заперечив проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 01.03.2022.
Судове засідання, призначене на 01.03.2022, не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2022 учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/13261/21 призначено на 16.06.2022.
У судове засідання 16.06.2022 представники сторін не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомленні належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2022, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/13261/21 призначено на 21.07.2022.
18.07.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.
У судовому засіданні 21.07.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд
У червні 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД-АЛЬЯНС ГРУП" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК "МІРА" (далі - відповідач, постачальник) була досягнута усна домовленість, за якою позивач зобов'язався оплатити товар, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався передати позивачу обумовлений сторонами товар.
За твердженнями позивача, ним було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 158 963,64 грн. в якості передоплати товару, що підтверджується наявним у матеріалах справи рахунком на оплату № 1347 від 07.06.2021 та платіжним дорученням № 184 від 07.06.2021.
Натомість, як зазначає позивач, відповідач, у порушення досягнутої сторонами домовленості, взяті на себе зобов'язання не виконав, оплачений позивачем товар вартістю 158 963,64 грн. не поставив.
У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач звернувся до відповідача з листом від 29.06.2021 в якому вимагав повернути кошти у зв'язку із не поставкою товару за рахунком.
27.07.2021 від відповідача на електрону адресу позивача надійшов Лист-відповідь №27-07/21, в якому відповідач визнав факт укладення договору в усній формі, факт отримання оплати за рахунком № 1347 від 07.06.2021.
При цьому, за твердженнями відповідача, на підставі Довіреності № 6 від 07.06.2021 представник позивача оглянув товар та прийняв його без зауважень щодо кількості та якості, про що свідчить підписана обома сторонами видаткова накладна № 128 від 11.06.2021.
У свою чергу, як зазначає позивач, оплачений ним товар відповідачем не поставлено, видаткова накладна № 128 від 11.06.2021 не підписувалась ані директором позивача, ані будь-якою іншою уповноваженою особою позивача.
З огляду на те, що зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару не виконано, суму попередньої оплати вартості товару відповідачем не повернуто, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 158 963,64 грн.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом, відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, згідно з ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Згідно з ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Враховуючи зазначене, суд встановив, що сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт перерахування позивачем в якості передоплати товару на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 158 963,64 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 184 від 07.06.2021, з призначенням платежу: Оплата за товар зг. рах. № 1347 від 07.06.2021 у сумі 158 963,64 грн., ПДВ - 20 % 16 493,94 грн., що не заперечується відповідачем.
Спір у цій справі виник внаслідок того, що, за доводами позивача, відповідачем не було поставлено оплачений ним товар, а також не підписувалась видаткова накладна № 128 від 11.06.2021 будь-якою уповноваженою особою позивача, натомість, відповідач стверджує, що ним було виконано зобов'язання з поставки товару та передано замовлений та оплачений позивачем товар, що стверджується пiдписом на видатковiй накладнiй, який збiгається з пiдписом уповноваженої особи на пiдставi довiреностi, що свiдчить про отримання товару.
Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Приписами ст. 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Отже, документом, який підтверджує як виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, так і виникнення у позивача зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна, яка є первинним бухгалтерським документом та засвідчує факт здійснення сторонами господарської операції.
Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 та в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.
Згідно з ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За доводами позивача, відповідачем не було здійснено поставку обумовленого сторонами та оплаченого ним товару, так як у видатковій накладній № 128 від 11.06.2021 відсутня печатка і підпис уповноваженої особи позивача, а підпис, що міститься у вказаній видатковій накладній виконано не директором позивача Огневим О.В., а іншою особою.
Натомість, як зазначає відповідач у відзиві, товар було отримано позивачем, про що свідчить підпис директора позивача - Огневого О.В. у видатковій накладній № 128 від 11.06.2021.
З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем не було отримано видаткову накладну № 128 від 11.06.2021, проте додана до відзиву відповідачем копія видаткової накладної № 128 від 11.06.2021 в графі "отримав(ла)" якої міститься відтворення підпису особи, який, як зазначає відповідач, належить директору ТОВ "БУД-АЛЬЯНС ГРУП" - Огневому О.В., також у вказаній накладній міститься відтиск печатки відповідача та підпис директора відповідача - Кірєєвої Н.В.
Як було вказано вище, ухвалою суду від 16.12.2021 витребувано у відповідача оригінал видаткової накладної № 128 від 11.06.2021.
Доводи відповідача стосовно того, що директор позивача поставив підпис у видатковій накладній № 128 від 11.06.2021 є безпідставними, оскільки відповідач так і не надав оригінал видаткової накладної № 128 від 11.06.2021.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що надана відповідачем копія видаткової накладної № 128 від 11.06.2021 не відповідає приписам статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".
Згідно з ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Враховуючи ту обставину, що у суду наявні сумніви щодо відповідності наданої відповідачем копії видаткової накладної № 128 від 11.06.2021 її оригіналу, з огляду на ненадання відповідачем оригіналу вказаної накладної, суд не бере до уваги вказану накладну як доказ на підтвердження здійснення поставки товару відповідачем та його прийняття позивачем.
Відтак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження здійснення відповідачем поставки позивачу товару загальною вартістю 158 963,64 грн.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, посилаючись на нездійснення відповідачем поставки оплаченого на умовах передоплати товару, просить суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 158 963,64 грн.
До спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, припис ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 8 лютого 2019 у справі № 909/524/18.
Як встановлено судом, листом від 29.06.2021 позивач вимагав повернути кошти у зв'язку із не поставкою товару за рахунком, проте, повернення коштів відповідачем не було здійснено.
Суд звертає увагу, що положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, як і будь-які інші правові норми, що регулюють спірні правовідносини, не передбачають обов'язку покупця додатково погоджувати строк повернення суми попередньої оплати за товар, натомість саме недотримання строку поставки товару є підставою виникнення у покупця права вимагати у постачальника передання товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, оскільки невиконання відповідачем зобов'язання з поставки товару підтверджується матеріалами справи, доказів повернення суми попередньої оплати відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 158 963,64 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 158 963,64 грн. заборгованості.
Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД-АЛЬЯНС ГРУП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК "МІРА" про стягнення 158 963,64 грн. - задовольнити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Міра" (02092, місто Київ, вул. Бориспільська, будинок 7, ідентифікаційний код 43452599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД-АЛЬЯНС ГРУП" (02232, місто Київ, вулиця Закревського, будинок 71, квартира 168, ідентифікаційний код 41710793) 158 963 (сто п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн. 64 коп. за оплачений товар та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 384 (дві тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 45 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 29.07.2022.
Суддя С. В. Стасюк