29 липня 2022 року
м. Київ
справа №1840/3551/18
касаційне провадження № К/9901/13594/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області
на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (головуючий суддя - Павлічек В.О.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Тацій Л.В.; судді: Григоров А.М., Подобайло З.Г.)
у справі № 1840/3551/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Електрифікатор»
до Головного управління ДФС у Сумській області
про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Електрифікатор» (далі - ТОВ «ВКК «Електрифікатор»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - ГУ ДФС у Сумській області; відповідач; контролюючий орган), в якому просило: визнати протиправною та скасувати вимогу від 05 вересня 2018 року № Ю-21953-17 про сплату боргу (недоїмки); зобов'язати ГУ ДФС у Сумській області відобразити в інтегрованій картці платника ТОВ «ВКК «Електрифікатор» суму сплаченого єдиного соціального внеску згідно з платіжним дорученням від 18 травня 2016 року № 247 в розмірі 225136,35 грн.
Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 15 листопада 2018 року адміністративний позов задовольнив.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 09 квітня 2019 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
ГУ ДФС у Сумській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство за наявності вини банку звільняє платника від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків, зборів та інших платежів до бюджетів і державних цільових фондів, включаючи санкції, а не від сплати самого платежу.
Верховний Суд ухвалою від 12 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Сумській області.
11 липня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що недоїмка в розмірі 201490,91 грн, у зв'язку з наявністю якої позивачу скеровано вимогу від 05 вересня 2018 року № Ю-21953-17, виникла внаслідок непроведення Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» переказу коштів на виконання платіжного доручення від 18 травня 2016 року № 247 на суму 225136,35 грн. Адже, 20 травня 2016 року стосовно Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» введено тимчасову адміністрацію, усі рахунки цієї банківської установи заблоковано і сума в розмірі 225136,35 грн відповідно до платіжного доручення від 18 травня 2016 року № 247 не надійшла за призначенням до бюджету.
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконання платником обов'язку з перерахування до бюджету суми обов'язкового платежу пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення та ініціювання переказу вважається остаточно завершеним, а за подальший переказ суми відповідальність несе банк.
Верховний Суд із наведеними твердженнями судів погодитися не може з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI) порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з частиною сьомою статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
За правилами частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Пунктом 1 частини десятої статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що днем сплати єдиного внеску вважається у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктами 36.1, 36.5 статті 36 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
За правилами статті 22 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2346-III) ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за платіжним дорученням. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту.
Пунктом 129.6 статті 129 ПК України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 804/4602/16, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов'язання не свідчить про звільнення від обов'язку виконати податкове зобов'язання.
За правилами статті 30 Закону № 2346-III переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов'язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.
З огляду на те, що оспорювана позивачем податкова вимога не є формою чи видом притягнення платника до відповідальності (не є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу та/або пені), а свідчить про необхідність погашення суми недоїмки, відтак немає підстав і для визнання її протиправною та скасування, оскільки єдиний внесок на момент прийняття контролюючим органом цієї вимоги належно сплачений не був.
Крім того, саме у платника, а не у відповідного державного органу, існували договірні відносини із банком, цей банк в даному випадку надавав платнику відповідні банківські послуги, як контрагент за господарським договором про банківське обслуговування. Позивач був вільний у виборі відповідного контрагента (банку) для здійснення зберігання та переказів його коштів, тому невиконання своїх обов'язків банком-контрагентом відноситься до комерційних ризиків позивача, і не може бути перекладено на державу.
Враховуючи на викладене, відсутні правові підстави для визнання протиправною та скасування вимоги від 05 вересня 2018 року № Ю-21953-17 про сплату боргу (недоїмки), а також зобов'язання ГУ ДФС у Сумській області відобразити в інтегрованій картці платника ТОВ «ВКК «Електрифікатор» суму сплаченого єдиного соціального внеску відповідно до платіжного доручення від 18 травня 2016 року № 247 в розмірі 225136,35 грн.
Згідно з частинами першою, третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова