29 липня 2022 року
м. Київ
справа № 420/21868/21
адміністративне провадження № К/990/18318/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року у справі №420/21868/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання проведення розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації,
Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо розрахунку одноразової грошової допомоги при його звільненні без урахування індексації;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити йому суму одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації та раніше виплаченої суми.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з указаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України суддя-доповідач дійшов висновку, що скаргу необхідно повернути з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354) із вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у справі № 520/8887/2020 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи зазначену підставу скаржник апелює до того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував висновок Верховного Суду у справі № 520/8887/2020, однак, на його думку, застосуванню до спірних правовідносин підлягає висновок Верховного Суду у справі № 280/6154/19, де зазначено: «з урахуванням непостійного характеру виплати індексації заробітної плати, такі виплати не мають бути включені до місячного грошового забезпечення позивача та, відповідно, взяті при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні».
Перевіривши такі доводи скаржника, Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, провадження № 11-377апп18).
Суд відзначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Разом з тим, необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Між тим, касаційна скарга відповідача не містить належних обґрунтувань та доводів необхідності відступлення від висновків Верховного Суду.
Зокрема, скаржником не зазначено конкретної норми права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, виходячи з конструкції указаної норми можливо відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції слідує, що в ній відсутні посилання на висновок, викладений Верховним Судом у справі № 520/8887/2020.
До того ж, фактично скаржник обґрунтовує необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у справі № 520/8887/2020 наявністю іншого висновку Верховного Суду, що не може вважатися належним обґрунтуваннями необхідності такого відступлення.
Скаржник покликається на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосовані правові висновки Верховного Суду, що ухвалені за відмінними обставинами.
Вказане свідчить, що заявник помилково тлумачить пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, вірне застосування якого передбачає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні правильно застосовує висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду, однак особа, яка подає касаційну скаргу вважає, що наявні підстави для відступлення від цього висновку та вмотивовано обґрунтовує необхідність такого відступу.
У разі ж якщо, особа, яка подає касаційну скаргу вважає, що суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними (тобто такі висновки не підлягали застосуванню у розглядуваній справі), посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, є безпідставним.
Отже, посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України за наявності обов'язкової умови - подібність правовідносин у справах, яка заперечується самим скаржником.
До того ж Суд звертає увагу скаржника, що касаційна скарга в частині наведення обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження містить помилкове зазначення дати постанови Верховного Суду, від якої він просить відступити, прізвища позивача у цій справі та дати прийняття апеляційним судом оскаржуваного рішення.
Таким чином касаційна скарга відповідача не містить належних обґрунтувань та доводів необхідності відступлення від висновку Верховного Суду у справі № 520/8887/2020, а відтак, підстава для відкриття касаційного провадження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України є необґрунтованою.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року у справі № 420/21868/21 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддяВ.М. Соколов