29 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/6938/21 пров. № А/857/5639/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Кушнерика М.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Григоруком О.Б. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач) щодо неврахування до його страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 16.07.1992 по 31.12.1999, з 01.01.2004 по 30.11.2009, з 06.12.2009 по 31.12.2009, з 05.01.2010 по 30.06.2010 та з 01.01.2015 по 31.12.2015 при призначенні йому пенсії за віком з 26.04.2019 згідно заяви від 27.05.2019 та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому пенсії за віком з урахуванням до страхового стажу цих періодів здійснення підприємницької діяльності.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком з 26.04.2019 періодів здійснення підприємницької діяльності з 16.07.1992 по 31.12.1999, з липня по грудень 2004 року, з липня по грудень 2007 року, з січня по грудень 2008 року, з січня по грудень 2009 року, з січня по червень 2010 року та зобов'язано здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком з 26.04.2019 з урахуванням до страхового стажу вищевказаних періодів здійснення підприємницької діяльності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на момент призначення пенсії позивачем не було надано підтверджуючих документів про сплату внесків до пенсійного фонду. Вказує, що періоди здійснення підприємницької діяльності, вказані в п.п.1 п.31 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV), враховуються для визначення права на призначення пенсії, а не зараховуються до загального страхового стажу при призначенні пенсії. Також зазначає, що визначальним фактором у зарахуванні періоду до страхового стажу для позивача є підтвердження сплати ним страхових внесків, а в частині визначення права на пенсію та розрахунку страхового стажу за період з 09.11.1994 по 30.06.2000 - довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності. Крім наведеного зазначає, що позивачем при призначенні пенсії надавались Індивідуальні відомості про застраховану особу ОК-5, де вказано періоди, за які сплачено страхові внески та відповідно врахування до страхового стажу. За 2002, 2004, 2005, 2006 та 2015 роки відсутні відомості про застраховану особу, що свідчить про неподання страхувальником звітності, яка використовується в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування до органу пенсійного фонду. За роки 2004, 2007, 2008, 2009 та частково 2010 відсутня сплата внесків до пенсійного фонду, а за 2017 рік внески сплачені не у повному обсязі (50% мінімальної заробітної плати - 1600) та відповідно страховий стаж враховано пропорційно сплаченим страховим внескам - по 15 днів щомісячно.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та з 26.04.2019 отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
16.06.2021 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, в якій просив надати рішення про призначення йому пенсії за віком, з розрахунком стажу та заробітної плати, яка врахована при її призначенні. Також, просив, у випадку не врахування при призначені пенсії всіх періодів трудової діяльності чи зайняття підприємницькою діяльністю з 1992 року (по період за якого проводиться відповідне зарахування), провести перерахунок пенсії з урахуванням всіх зазначених періодів, які не увійшли до розрахунку його страхового стажу.
29.06.2021 відповідач відповіддю №0900-0202-8/22421 повідомив, що ОСОБА_1 з 26.04.2019 отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, з урахуванням страхового стажу 27 років 5 місяців (коефіцієнт страхового стажу - 0,27417) та заробітної плати за період з 01.08.1983 по 31.07.1988 (згідно з довідкою), 01.07.2000 по 31.12.2018 (згідно з даними реєстру застрахованих осіб), коефіцієнт заробітку - 0,62558. Зазначено, що стаж обчислюється за періоди : до 01.01.2004 - на підставі документів і в порядку, визначеному законодавством, яке діяло до набрання чинності цим Законом; після 01.01.2004 - за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, що створена з липня 2000 року, в якій накопичується інформація щодо нарахованої заробітної плати і сплати страхових та єдиного внесків. Для обчислення стажу, необхідного для призначення позивачу пенсії зараховано всі періоди роботи згідно з трудовою книжкою, період навчання та військової служби. Також зазначено, що при призначенні пенсії позивач надав Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, в якому вказана дата проведення державної реєстрації - з 16.07.1992. Згідно Порядку подання та оформлення документів за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків до трудового стажу зараховується час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю. На запит Головного управління про сплату позивачем страхових внесків, надійшла відповідь, що за період з 01.01.1992 по 30.09.1996 - дані не збережено, з 01.10.1996 по 30.06.2000 - не проводилось нарахування та сплата внесків, з 01.07.2000 по 30.04.2019 - дані відображено в індивідуальних відомостях ОК-5. Згідно з листом Державної фіскальної служби України позивач сплатив єдиний податок за 2000 рік (в сумі 360 грн), 2001 рік (в сумі 480 грн), 2002 рік (в сумі 480 грн) та 2003 рік (в сумі 495,20 грн). Тому, позивачу зараховано період зайняття підприємницькою діяльністю з 01.01.2000 по 31.12.2003, а з 01.01.2004 по 31.12.2018 за даними персоніфікованого обліку.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо неврахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності за вищевказані періоди, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ), Законом №1058-ІV та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1).
Згідно пункту «а» статті 3 Закону №1788-ХІІ, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ, до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
За змістом наведених вище правових норм, обов'язковою умовою набуття права на трудову пенсію є наявність стажу роботи у підприємствах та організаціях, за умови сплати останніми страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно дефініції, наведеної у ч.1 ст.1 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Отже, страховий стаж - це період роботи (за який сплачувалися відповідні страхові внески), який обчислюється органами Пенсійного фонду при призначенні особі пенсії, з метою визначення її розміру. Разом з тим, визначальною умовою для зарахування особі періоду зайняття підприємницькою діяльністю до страхового стажу є сплата нею страхових внесків в Пенсійний фонд.
Згідно п.2.1 Порядку №22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01.07.2000 підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно пункту першого якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно п.5 Положення №794, персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (уповноважений орган).
Пунктом 6 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови.
Згідно п.7 Положення №794, уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.
Пунктами 9.1-9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №16-6 від 19.10.2001, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.11.2001 за №998/6189 (далі - Інструкція) визначено поняття організації персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи). Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України. Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.
Судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач з 16.07.1992 зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Колегія суддів враховує, що згідно витребовуваних судом першої інстанції доказів від 27.01.2022 ГУ ДПС в Івано-Франківській області листом №1649/6/09-19-12-03-12 від 04.02.2022 повідомило про те, що згідно інформації з Реєстру самозайнятих осіб позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в Долинській державній податковій інспекції (дата державної реєстрації 16.07.1992, дата взяття на облік 16.07.1995, дата взяття на облік як платника єдиного внеску 20.07.2002).
Також повідомлено, що відповідно до Переліку, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012 термін зберігання особових рахунків платників податків і зборів (обов'язкових платежів), звітів платників єдиного податку та інших декларацій, які відображають звітність усіх платників податків становить 5 років. Відповідно до інформаційних баз даних, наявних у ГУ ДПС в Івано-Франківській області позивач з 01.01.2012 по даний час здійснює діяльність на спрощеній системі оподаткування.
Також, 16.02.2022 ГУ ПФУ листом №0900-0903-7/6490 на виконання ухвали суду про витребування доказів від 27.01.2022, надало суду копії довідки форми ОК-5 з відомостями про сплату позивачем страхових внесків та довідку про те, що він з 20.07.1992 перебуває на обліку в органах ПФУ в області. За період з 20.07.1992 по 30.09.1996 документи про нарахування внесків/збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не збереглися. За період з 01.10.1996 про 31.12.1999 не нараховував страхові внески/збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до абз.7 ч.2 указу Президента України №727/98 від 03.07.1998 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки, до пенсійного фонду - 42 відсотки, на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявні квитанції за період з 16.07.1992 по 31.12.1999 про сплату позивачем страхових внесків до пенсійного фонду, а тому відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності за вказаний період.
Стосовно періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 30.11.2009, з 06.12.2009 по 31.12.2009, з 05.01.2010 по 30.06.2010 та з 01.01.2015 по 31.12.2015, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до інформації, наданої на вимогу суду ГУ ДПС в Івано-Франківській області, позивач з 01.01.2012 по даний час здійснює діяльність на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до довідки з бази даних Реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5) за періоди з липня по грудень 2004 року; з липня по грудень 2007 року; з січня по грудень 2008 року; з січня по грудень 2009 року; з січня по червень 2010 року позивачем сплачено страхові внески.
Згідно п.п.1 п.31 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди : ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку : з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що враховуючи вимоги п.п.1 п.31 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, до страхового стажу позивача для визначення права на призначення пенсії згідно статті 26 цього Закону, повинні бути включені періоди ведення ним підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, оскільки відповідно до довідки з бази даних Реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5) за періоди з липня по грудень 2004 року, з липня по грудень 2007 року, з січня по грудень 2008 року, з січня по грудень 2009 року, з січня по червень 2010 року, позивачем частково сплачено страхові внески (єдиний внесок), і таке зарахування стажу здійснюється незалежно від розміру сплачених страхових внесків.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року по справі №300/6938/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді М. П. Кушнерик
Т. І. Шинкар