29 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/17435/21 пров. № А/857/7804/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Большакової О.О., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року (ухвалене головуючою-суддею Кедик М.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), які полягають у зменшенні йому відсоткової складової суддівської винагороди, що враховується при перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання, та у виключенні зі стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та періоду проходження строкової військової служби, зазначених у розрахунку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.09.2016, зарахувати йому до стажу роботи, що дає судді право на відставку, половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І.Франка з 01.09.1982 по 15.06.1984, що становить 11 місяців 01 день та з 28.06.1986 по 29.06.1989, що становить 1 рік 6 місяців і календарного періоду проходження строкової військової служби в Збройних силах з 16.06.1984 по 27.06.1986, що становить 2 роки 11 днів, здійснити судді у відставці - перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням загального стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, 28 років 01 місяць 04 дні, без обмеження граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум, зобов'язати ГУ ПФУ виплатити йому різницю між виплаченим та перерахованим розміром щомісячного довічного грошового утримання, зобов'язати відповідача утриматися від виключення із стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та період проходження строкової військової служби, зазначених у розрахунку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.09.2016 та стягнути з ГУ ПФУ на його користь 15000 грн завданої моральної шкоди. Встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ, які полягають у зменшенні ОСОБА_1 відсоткової складової суддівської винагороди, що враховується при перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання, та у виключенні зі стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та періоду проходження строкової військової служби, зазначених у розрахунку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.09.2016, зобов'язано ГУ ПФУ зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає судді право на відставку половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І.Франка (з 01.09.1982 по 15.06.1984, що становить 11 місяців 01 день та з 28.06.1986 по 29.06.1989, що становить 1 рік 6 місяців) і календарного періоду проходження строкової військової служби в Збройних силах (з 16.06.1984 по 27.06.1986, що становить 2 роки 11 днів), здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням загального стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання 28 років 01 місяць 04 дні, без обмеження граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що статтею 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII) (із внесеними змінами і доповненнями) встановлено перелік посад, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді, а саме : суддів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення судді на посаду. Вказує, що зазначеним переліком не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання та період проходження строкової військової служби. Цей перелік є вичерпним. Вважає, що відсутні підстави для зарахування позивачу до стажу роботи на посаді судді, для обчислення щомісячного довічного утримання, періоду військової служби та половини періоду навчання у вищому навчальному закладі.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З урахуванням положень ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції надає правову оцінку висновкам суду першої інстанції в частині, що оскаржується та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
З матеріалів справи видно, що постановою Верховної Ради України №809-ІV від 15.05.2003 ОСОБА_1 обрано суддею Дрогобицького міського суду Львівської області безстроково.
Відповідно до Указу Президента України №358/2004 від 23.03.2004 «Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов'язки голів цих судів» ОСОБА_1 призначено суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
Постановою Верховної Ради України №1515-VІІІ від 08.09.2016 «Про звільнення суддів», ОСОБА_1 вирішено звільнити з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України.
Наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №147-к від 27.09.2016 ОСОБА_1 відраховано зі штату Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
Згідно виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28.09.2016 стаж позивача як судді становить 28 років 01 місяць 04 дні.
12.02.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою, у якій просив повідомити причини зменшення довічного грошового утримання судді у відставці з 90% на 86% та провести донарахування недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Листом №13378-12845/Б-52/8-1300/21 від 11.03.2021 пенсійний орган повідомив позивача, що Законом №1402-VIII не передбачено зарахування половини періодів навчання та військової служби до стажу судді. Матеріали пенсійної справи переглянуто та приведено у відповідність до чинного законодавства, в результаті чого стаж судді обчислений з урахуванням періоду перебування на посаді судді, заступника голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, який становить 23 роки 07 місяців 23 дні (з 06.02.1993 по 28.09.2016).
Вважаючи дії пенсійного органу щодо неврахуванням при розрахунку спеціального стажу, що дає право на щомісячне грошове утримання, половини строку навчання за денною формою навчання та періоду проходження строкової військової служби протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить 28 років 01 місяць 04 дні (при достатніх 10 роках), отже відповідачем протиправно та безпідставно не враховано позивачу до стажу роботи на посаді судді половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І.Франка (з 01.09.1982 по 15.06.1984, що становить 11 місяців 01 день та із 28.06.1986 по 29.06.1989, що становить 1 рік 6 місяців) і календарного періоду проходження строкової військової служби в Збройних силах (з 16.06.1984 по 27.06.1986, що становить 2 роки 11 днів) та дає йому право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовідносини, пов'язані з виходом судді у відставку та призначенням йому щомісячного довічного грошового утримання, регулюються Законом №1402-VIІІ.
Згідно ч.1 ст.137 Закону №1402-VIІІ, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
На підставі положень абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Таким чином, за змістом наведеної вище норми, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.
На момент виходу позивача у відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07.07.2010 (далі - Закон №2453-VІ).
Згідно ст.131 Закону №2453-VІ, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.
Відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VІ, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону №2453-VІ зазначені правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» №2862-ХІ від 15.12.1992 (далі - Закон №2862-ХІ).
Як видно з матеріалів справи, позивач обраний на посаду судді 06.02.1993, тобто Закон №2862-ХІ у цьому випадку є тим законом, який діяв до набрання чинності Закону №2453-VІ і одночасно законом, який діяв на день обрання позивача суддею, у зв'язку чим його норми підлягають застосуванню при обчисленні стажу роботи позивача на посаді судді.
Відповідно до ч.1 ст.43 Закону №2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
На час набрання чинності Законом №2453-VІ діяла постанова Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», відповідно до абз.2 п.31 якої (діяла одночасно із Законом №2862-ХІІ та втратила чинність 01.01.2012), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України №545 від 11.06.2008, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України №584/95 від 10.07.1995 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що законодавством, яке підлягає застосуванню для обрахунку стажу позивача на посаді судді, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, було передбачено зарахування до стажу судді половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби, а також на посадах прокурорів.
Як правильно встановлено судом, у період з 01.09.1982 по 15.06.1984 позивач навчався у Львівському державному університеті ім. І.Франка (11 місяців 01 день), з 16.06.1984 по 27.06.1986 проходив службу в Збройних силах СРСР (2 роки 00 місяців 11 днів), з 28.06.1986 по 29.06.1989 навчався у Львівському державному університеті ім. І.Франка (1 рік 06 місяців), з 06.02.1993 по 23.03.2004 суддя Дрогобицького міського суду Львівської області (11 років 01 місяць), з 24.03.2004 по 28.09.2016 суддя, заступник голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області (12 років 06 місяців), а всього стаж роботи станом на 28.09.2016 складає 28 років 01 місяць 04 дні.
Згідно перерахунку пенсії пенсійним органом здійснено позивачу розрахунок загального стажу, який складає 33 роки 7 місяців 7 днів та стажу роботи на посаді судді 23 роки 7 місяців 23 дні, проте без врахування періодів навчання за денною формою на юридичному факультеті вищого навчального закладу та проходження строкової військової служби.
Таким чином, відповідачем протиправно та безпідставно не враховано ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І.Франка у період з 01.09.1982 по 15.06.1984, що становить 11 місяців 01 день та з 28.06.1986 по 29.06.1989, що становить 1 рік 6 місяців, а також календарного періоду проходження строкової військової служби у Збройних силах у період з 16.06.1984 по 27.06.1986, що становить 2 роки 11 днів.
Отже, трудовий стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача становить 28 років 01 місяць 04 дні та дає йому право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладена у постановах від 01.11.2018 по справі №9901/548/18, від 03.04.2019 по справі №461/2128/17, від 20.12.2018 по справі №482/2128/17, від 20.11.2018 по справі №686/23450/16-а, від 19.06.2018 по справі №243/4458/17, від 18.06.2020 по справі №498/337/17, від 14.12.2020 по справі №592/4591/17.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року по справі №380/17435/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді О. О. Большакова
С. П. Нос