29 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/7377/21 пров. № А/857/6344/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Курильця А.Р., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Дору Ю.Ю. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення,
У грудні 2021 року Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальника ВДК за безпекою на транспорті у Закарпатській області про застосування адміністративно-господарського штрафу AO № 323292 від 23.11.2021.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що він не здійснював перевезення вантажів та не надавав послуг з перевезення, відповідно, не є суб'єктом відповідальності згідно Закону України «Про автомобільний транспорт», щодо перевезень, перевірка яких здійснена за Актом відповідача №310474. Вказує, що за договором оренди від 15.10.2021 та акту прийому-передачі транспортного засобу передав ТзОВ «Закарпатбудпостач» у користування транспортний засіб MAN TGX 18.440. 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та за договором оренди від 08.06.2021 та акту прийому-передачі напівпричіп WIELTON NW33ST, реєстраційний номер НОМЕР_2 . 18.10.2021 штатний працівник TзOB «Закарпатбудпостач», водій ОСОБА_2 на вказаному транспортному засобі, з використанням напівпричепу, за маршрутом с. Тростянець Миколаївський район Львівська область - м. Ужгород, здійснив перевезення придбаного ТзОВ «Закарпатбудпостач» для власних потреб від ПП «Торговий дім «Будпромтрейдинг» за видатковою накладною 41092 від 18.10.2021 та товарно-транспортною накладною №154 23,2 т піску сіяного.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою повністю задовольнити адміністративний позов, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ФОП ОСОБА_1 є власником транспортного засобу MAN TGX 18.440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 та напівпричепу WIELTON NW33ST спеціалізований н/пр.-самосвал ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ,свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 .
18.10.2021 посадовими особами Західного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки керуючись Законом України «Про автомобільний транспорт», Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, у відповідності до завдання на перевірку від 18.10.2021 № 011531, в а/д М-06 «Київ-Чоп» 538 км + 200 м проводилась рейдова перевірка, в тому числі габаритно-ваговий контроль. Під час перевірки головним спеціалістом відділу державного контролю на автомобільному транспорті Департаменту державного контролю на транспорті Віктором Онсовичем було зупинено транспортний засіб MAN TGX 18.440, реєстраційний номер НОМЕР_8 з напівпричепом WIELTON NW33ST, реєстраційний номер НОМЕР_9 та запропоновано водію надати документи, передбачені ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та пройти габаритно-ваговий контроль. Водій ОСОБА_3 надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу тягача та напівричепа, посвідчення водія, видаткову накладну №41092 від 18.10.2021. Під час проходження габаритно-вагового контролю було встановлено, що водій ОСОБА_4 здійснював перевезення вантажу з перевищенням допустимих вагових параметрів а саме: загальна маса вантажу склала 40,820 т при допустимих 40 т, передбачених п.22.5 Правил дорожнього руху (перевищення 0,820 т від нормативу, що складає 2,1%), навантаження на строєну вісь 23,20 т при допустимих 22 т, передбачених п.22.5 Правил дорожнього руху (перевищення 1,20 т від нормативу, що складає 5,5%).
За результатами проведення перевірки було складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 18.10.2021 №047828 та довідку від 18.10.2021 про результати здійснення габаритно-вагового контролю за №032828.
За результатами перевірки 18.10.2021 був складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт № 310474, в якому зафіксовані виявлені порушення, а саме: частина 1 абзац 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 5%, але не більше 10 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу) та частина 1 абзац 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Не погодившись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не спростував відсутність законодавчих підстав для його відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі абзацу третього та чотирнадцятого частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», достовірними та допустимими доказами.
Проте, колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, до яких суд прийшов з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ) державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до статті 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Статтею 48 Закону №2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що суб'єктом відповідальності за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм є саме автомобільний перевізник.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №2344-ІІІ, автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону №2344-ІІІ).
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363).
Згідно з положеннями цих Правил, перевізник це фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Апелянт зазначає, що він не був автомобільним перевізником в розумінні положень Закону №2344-ІІІ, оскільки наявний договір оренди транспортного засобу та акт прийому-передачі.
Абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ передбачена відповідальність за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, у вигляді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів зазначає, що відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього, відповідно до ст.1 Правил дорожнього руху України.
Таким чином, вирішальним при розгляді даної справи є встановлення факту чи ФОП ОСОБА_1 є автомобільним перевізником в розумінні Закону №2344-ІІІ.
Відповідно до ст.ст.908, 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Крім того, ст. 50 Закону №2344-ІІІ передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявна копія товарно-транспортної накладної №154 від 18.10.2021, в якій автомобільним перевізником зазначено ТОВ «Закарпатбудпостач», водієм ОСОБА_2 .
Разом з тим, згідно договору оренди №4 від 15.10.2021 транспортний засіб MAN TGX 18.440 реєстраційний номер НОМЕР_8 переданий в оренду фізичною особою ОСОБА_1 - ТОВ «Закарпатбудпостач».
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки перевезення вантажу здійснював водій ОСОБА_2 за замовленням ТОВ «Закарпатбудпостач», тому позивач у спірних правовідносинах не має статусу автомобільного перевізника та не є суб'єктом відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
При цьому, колегія суддів зазначає, що недотримання позивачем обов'язкової форми нотаріально посвідченого договору з урахуванням положень ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не може бути підставою для застосування до нього штрафних санкцій передбачених цим законом, оскільки такі обставини не можуть розглядатися у площині застосування положень цього Закону в контексті відповідальності.
Отже, суд першої інстанції в цій частині дійшов помилкового висновку про те, що відсутність нотаріального посвідчення договору є підставою вважати договір оренди нікчемним і, як наслідок, наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності як перевізника.
Додатково слід зазначити що відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, суд першої інстанції, в контексті спірних правовідносин мав би дослідити інші докази, зокрема товарно-транспорту накладну та видаткову накладу, а не лише на одному договорі рунтувати свої висновки.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям постанови про задоволення адміністративного позову.
Згідно ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року по справі №260/7377/21 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальника ВДК за безпекою на транспорті у Закарпатській області про застосування адміністративно-господарського штрафу AO №323292 від 23 листопада 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді А. Р. Курилець
С. П. Нос