28 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 447/844/22 пров. № А/857/9080/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Заверухи О.Б.,
з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 31 травня 2022 року (постановлена головуючою-суддею Друзюк М.М., час проголошення ухвали 16 год 17 хв, у м. Миколаєві, дата складання повного тексту судового рішення 02 червня 2022 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
26.04.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати постанову старшого державного виконавця Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Біляк Наталії Миколаївни (далі - Миколаївський РВДВС, відповідач) у ВП №56890697 від 16.11.2018 про закінчення виконавчого провадження та зобов'язати відповідача усунути порушення (поновити порушене право) шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання виконавчого листа №447/2211/17, виданого 27.07.2018 Миколаївським районним судом Львівської області про зобов'язання Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області повторно розглянути його клопотання від 02.03.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, площею 0,12 га в с. Тростянець та від 02.03.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1 га в с. Тростянець навпроти заправки «Формула», з прийняттям обґрунтованих та законних рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 21.05.2022 позовну заяву було залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неповне їх з'ясування, просить її скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що постанову про відкриття виконавчого провадження №56890697 від 01.08.2018 та оспорювану постанову йому було надіслано одночасно простою поштовою кореспонденцією, які ним були отримані 21.04.2022. Зазначає, що реєстр рекомендованих відправлень, які суд першої інстанції взяв до уваги при постановленні оскаржуваної ухвали, не є належним та допустимим доказом надіслання йому вищевказаних рішень державного виконавця, оскільки такий є внутрішнім документом відповідача, який самостійно вносить до нього відомості та будь-які правки. При цьому, належним та допустимим доказом відправлення відповіді є список зґрупованих поштових відправлень з відміткою працівника зв'язку про його прийняття, опис вкладення у цінний лист, зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, докази направлення електронною поштою або розписка про отримання у разі вручення заявнику особисто. Додатково зазначає, що суд першої інстанції не навів відповідних мотивів відхилення його доводів про отримання спірної постанови 21.04.2022.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. На адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду 27.07.2022 надійшов лист Миколаївського РВДВС про скерування копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів на адресу відповідача. Разом з тим, в матеріалах справи наявні довідки Восьмого апеляційного адміністративного суду, з яких видно, що апеляційна скарга доставлена до електронного кабінету Миколаївського РВДВС 10.06.2022 та ухвала про відкриття доставлена 29.06.2022.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 56890697 від 16.11.2018 була надіслана на його адресу 20.12.2018, що підтверджується реєстром рекомендованих листів №146 від 20.12.2018, на якому проставлений поштовий штемпель датований 20.12.2018, а з позовом позивач звернувся лише 26.04.2022.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
При цьому, вважає доповнити мотивувальну частину своїми висновками.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність акцентувати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Питання залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом.
Так, відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно усталеної судової практики, поважними причинами пропуску строку звернення з позовом до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Як видно з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є постанова державного виконавця у ВП № 56890697 від 16.11.2018 про закінчення виконавчого провадження.
Судом встановлено, що відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» було закінчено виконавче провадження з примусового виконання рішення виконавчого листа №447/2211/17, виданого 27.07.2018 про зобов'язання Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,12 га в с. Тростянець та від 02.03.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1 га в с. Тростянець навпроти заправки «Формула», з прийняттям обґрунтованих та законних рішень.
Оспорювана постанова була скерована позивачу 20.12.2018 за адресою : АДРЕСА_1 , що підтверджується реєстром рекомендованих листів, надісланих 20.12.2018.
Разом з цим, з обставин справи вбачається, що позивач звернувся з позовними вимогами до суду лише 26.04.2022, тобто після спливу майже 4 років, після винесення постанови про закінчення ВП №56890697 від 16.11.2018, що свідчить про пропущення значного строку звернення до суду, згідно вимог зазначених вище.
При цьому, жодних доказів отримання оспорюваної постанови про закінчення ВП №56890697 саме 21.04.2022 позивачем не надано.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності третіх осіб. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду, крім того, що він отримав оспорювану постанову 21.04.2002, відтак, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення поданої апеляційної скарги.
Додатково слід зазначити, що предметом виконавчого провадження було рішення суду, яким Тростянецьку сільську раду було зобов'язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,12 га в с. Тростянець та від 02.03.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1 га в с. Тростянець навпроти заправки «Формула», з прийняттям обґрунтованих та законних рішень.
Тобто, у межах вищевказаного виконавчого провадження, позивач мав статус стягувача. Разом з тим, починаючи з моменту пред'явлення виконавчого листа до виконання з 2018 року і до моменту обізнаності про наявність оспорюваної постанови (майже чотири роки), він не цікавився питанням, яке було предметом спору.
Відтак, колегія суддів вважає, що такими діями позивач продемонстрував, що він втратив інтерес до того питання, за вирішенням якого він звернувся до суду.
Конкретно визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
При цьому, вищевказані доповнення судом апеляційної інстанції мотивувальної частини не є підставою для зміни оскаржуваного судового рішення.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 31 травня 2022 року по справі №447/844/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
О. Б. Заверуха
Повне судове рішення складено 29.07.2022