29 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/17653/21 пров. № А/857/7262/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Большакової О.О., Кушнерика М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною та нечинною ухвали, -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Клименко О.М.,
час ухвалення рішення - 12:08:11,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 21 квітня 2022 року,
13 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Львівської міської ради, в якому просив визнати протиправним та нечинним п. 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради № 1081 від 08 липня 2021 року «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08 липня 2021 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», пунктом 1 якої затверджено Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради згідно з додатком. Відповідно до пункту 36 розділу ІІ Положення до повноважень виконавчого комітету Львівської міської ради віднесено: « 36. Надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проєктування об'єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об'єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м. Львова». Вважає зазначений пункт 36 розділу ІІ Положення незаконним з огляду на те, що в розумінні статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність», частини 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підпункту 9 пункту «а» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок належить не будь-якому виконавчому органу місцевого самоврядування, а виключно виконавчому органу з питань архітектури, керівником якого за посадою є головний архітектор відповідної територіальної одиниці. Також зазначає, що існують очевидні ознаки протиправності пункту 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради № 1081 від 08 липня 2021 року «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», тому він як депутат Львівської міської ради має обов'язок оскаржити в суді пункт 36 розділу ІІ Положення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач під час розгляду справи жодними належними та допустимими доказами не довів перед судом ту обставину, що він є особою щодо якого застосовано оскаржуваний пункт 36 розділу ІІ Положення чи є суб'єктом правовідносин, у яких зазначений пункт Положення буде застосований. Суд першої інстанції критично оцінив твердження позивача у позовній заяві про його обов'язок як депутата Львівської міської ради оскаржити у судовому порядку пункт 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що у позовній заяві ним було обгрунтовано свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Вказує, що він зобов'язаний дотримуватись імперативних норм локального нормативно-правового акту - Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, в тому числі оскаржуваного п. 36 розділу ІІ. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції неправильно встановив, що позивачем подано позовну заяву в порядку представництва територіальної громади. Зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надано оцінку аргументу позивача про те, що в розумінні статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність», частини 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підпункту 9 пункту «а» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок належить не будь-якому виконавчому органу місцевого самоврядування, а виключно виконавчому органу з питань архітектури, керівником якого за посадою є головний архітектор відповідної територіальної одиниці.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що частиною третьою статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад. Щодо повноважень виконавчого комітету Львівської міської ради затверджувати містобудівні умови та обмеження вказує, що ухвалою Львівської міської ради від 26 травня 2016 року № 507 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень» визначено виконавчий комітет Львівської міської ради спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень. Зазначена ухвала є чинною, ніким не оскаржена, а тому є обов'язковою до виконання. З огляду на це, при прийнятті ухвали від 08 липня 2021 року № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» було враховано також положення, закріплені в ухвалі від 26 травня 2016 року № 507 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень».
У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є депутатом Львівської міської ради, що підтверджується копією посвідчення депутата міської ради № 33 (а.с.59).
08 липня 2021 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», пунктом 1 якої затверджено Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради згідно з додатком (а.с.5).
Відповідно до пункту 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради до повноважень виконавчого комітету Львівської міської ради віднесено: « 36. Надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проєктування об'єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об'єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м. Львова» (а.с.7, зворот).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначенні статтею 264 КАС України.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Частинами другою-третьою статті 264 КАС України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Згідно зі статтею 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 25 Закону № 280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
За змістом підпункту 9 пункту «а» частини першої статті 31 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.
Частинами першою, третьою статті 52 Закону № 280/97-ВР визначено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.
Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.
Згідно з частиною 10 статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради визначає Закон України від 11 липня 2002 року № 93-IV «Про статус депутатів місцевих рад» (далі Закон № 93-IV).
Статтею 2 Закону № 93-IV передбачено, що депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.
Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 11 Закону № 93-IV у виборчому окрузі депутат місцевої ради має право: 1) офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня; 2) брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення, що проводяться в межах території його виборчого округу; 3) порушувати перед органами і організаціями, передбаченими пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення; 4) доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому відповідною радою; 5) вносити на розгляд органів і організацій, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді.
При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право: 1) на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання; 2) на невідкладний прийом; 3) вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку.
Депутат місцевої ради є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу і їм підзвітним. У своїй роботі у виборчому окрузі взаємодіє з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами самоорганізації населення, трудовими колективами, об'єднаннями громадян.
Статтею 15 Закону № 93-IV визначено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.
У разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право на депутатське звернення до керівників відповідних правоохоронних чи контролюючих органів.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об'єднання громадян, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а в разі необхідності - до притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата місцевої ради.
У разі невжиття відповідних заходів посадові особи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та керівники правоохоронних і контролюючих органів, до яких звернувся депутат місцевої ради, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законом.
З аналізу вищенаведених положень вказаних Законів слідує, що депутат місцевої ради має право реалізувати свої права щодо внесення пропозицій для розгляду їх радою та її органами, пропозицій і зауважень до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті, на розгляд ради та її органів пропозицій з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю.
Саме у такий спосіб депутат місцевої ради реалізує своє право на участь у діяльності ради та у прийнятті радою відповідних рішень.
Водночас депутат місцевої ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Саме відповідні ради, а не окремі депутати, згідно із статтею 10 Закону № 280/97-ВР є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом № 280/97-ВР та іншими законами, а отже, й наділені в силу закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.
Право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) у суді може бути реалізоване шляхом представництва. Водночас депутат місцевої ради не уповноважений представляти в судах інтереси такої ради або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 803/413/18, а також підтримана Верховним Судом у постанові від 26 лютого 2022 року у справі № 320/740/16-а.
Стосовно доводів апелянта про те, що ним подано позовну заяву як фізичною особою, а не в порядку представництва територіальної громади, колегія суддів зазначає наступне.
Зміст позову та підстави позову свідчать про те, що обгрунтовуючи у позовній заяві свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується чи буде застосовуватись пункт 36 Розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, позивач покликався на положення ч. 2 ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування», ч. 2 ст. 2, п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», які стосуються саме представництва депутатом інтересів територіальної громади.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем фактично подано позовну заяву в порядку представництва територіальної громади з метою реалізації його обов'язку як депутата Львівської міської ради оскаржити у судовому порядку пункт 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради (як він сам стверджує у позовній заяві (а.с.53)).
Стосовно належності позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується чи буде застосовано пункт 36 Розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право на оскарження нормативно-правового акта мають особи щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем у позовній заяві вказано, що він є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано пункт 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради. Покликався на те, що є громадянином України, зареєстрований та постійно проживає у місті Львові, що підтверджується паспортом громадянина України, тому зобов'язаний дотримуватись імперативних норм Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради до повноважень виконавчого комітетут Львівської міської ради, в тому числі оскаржуваного п. 36 розділу ІІ (а.с.51-53).
Проте, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у позовній заяві не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень на права, свободи чи інтереси позивача. Позивачем подано лише визначення понять «правові відносини» та «суб'єкти правовідносин» без конкретизації правовідносин, у яких буде застосований пункт 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач під час розгляду справи жодними належними та допустимими доказами не обгрунтував, що він є особою щодо якого застосовано оскаржуваний пункт 36 розділу ІІ Положення чи є суб'єктом правовідносин, у яких зазначений пункт Положення буде застосований.
Щодо повноважень виконавчого комітету у сфері архітектури колегія суддів зазначає наступне.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в розумінні статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність», частини третьої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підпункту 9 пункту «а» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок належить не будь-якому виконавчому органу місцевого самоврядування, а виключно виконавчому органу з питань архітектури, керівником якого за посадою є головний архітектор відповідної територіальної одиниці.
З матеріалів справи слідує, що ухвалою Львівської міської ради від 26 травня 2016 року № 507 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень» визначено виконавчий комітет Львівської міської ради спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень (а.с.74).
Зазначена ухвала є чинною, ніким не оскаржена, а тому є обов'язковою до виконання.
З огляду на це ухвала від 08 липня 2021 року № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» прийнята з урахуванням положень, закріплених в ухвалі від 26 травня 2016 року № 507 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень».
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позову.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року у справі № 380/17653/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. О. Большакова
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 29 липня 2022 року.