28 липня 2022 року м. Дніпросправа № 340/276/21
(суддя Кравчук О.В., м. Кропивницький)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі №340/276/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 29 січня 2021 року звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1, згідно з яким, просить:
- визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо виключення позивача з 10 листопада 2020 року із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення протиправними.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 внести зміни до наказу командира військової частини А НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30 грудня 2020 року № 342, зазначивши « ОСОБА_1 з 30.12.2020 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 10 листопада 2020 року по 30 грудня 2020 року згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належить до видачі;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Позов обґрунтовано тим, що позивача передчасно виключено зі списків особового складу частини, адже за вимогами законодавства такому виключенню має передувати проведення з нею повного розрахунку. Крім того, позивач наголошує, що бажає отримати грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, про що повідомила відповідача при звільненні, однак, відповідач до тепер не видав довідки про вартість такого майна, що є необхідною умовою для отримання відповідної компенсації.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправними дії відповідача щодо виключення позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 10 листопада 2020 року.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 грудня 2020 року № 342 в частині дати виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення, зазначивши « ОСОБА_1 з 30 грудня 2020 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення».
Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 .
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що всупереч вимогам пункту 242 Положення №1153/2008, відповідач при прийнятті зазначеного наказу в частині виключення позивачки зі списків особового складу частини з 10 листопада 2020 року, відповідачем не врахована відсутність повного розрахунку із ОСОБА_1 по грошовому забезпеченню, а також ненадання позивачкою згоди про виключення її із списків особового складу до проведення з нею усіх необхідних розрахунків. Також, суд першої інстанції зазначив, що обов'язок відповідача вжити решту заходів, пов'язаних зі зміною дати виключення позивачки зі списків особового складу частини (виплатити позивачу грошове забезпечення з 10 листопада 2020 року по 30 грудня 2020 року) обумовлений діючим законодавством, і відповідно не потребує додаткового спонукання відповідача до вчинення законних та обґрунтованих дій, оскільки відсутні об'єктивні підстави вважати, що після зміни дати виключення позивача зі списків особового складу будуть порушені її права. Крім цього, суд першої інстанції зробив висновок про передчасність вимог позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити позивачці виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки наявність відповідного рапорту позивача є підставою для виплати їй такої компенсації лише за умови виготовлення відповідачем довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, що і є предметом спору у цій справі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, оскаржив його до апеляційного суду.
Просить частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно є такі обов'язкові дві умови як звільнення з військової служби та подання відповідного рапорту, які позивачем виконані. Зазначає про поверховість підходу суду першої інстанції до розгляду цієї справи, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що наказом № 70-РС від 18.03.2019 року військової частини НОМЕР_1 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1.
18 квітня 2019 року позивачку визнано непридатною до військової служби в мирний час та обмежено придатною до військової служби у військовий час, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії № 4/1433 ВЛК від 16.05.2019 року (т.1 а.с.15).
Із 25 березня 2020 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов'язані із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААБ № 570400 (т.1 а.с.14).
10 листопада 2020 року Шостим апеляційним адміністративним судом винесено постанову справі № 320/1964/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1, якою позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку задоволено частково (т.1 а.с.31-40).
Зазначеною постановою визнано протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення зі списків особового складу, визнано протиправним та скасовано наказ № 70-РС від 18.03.2019 року військової частини НОМЕР_1 в частині звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
31 грудня 2020 року позивачка подала відповідачу рапорт від 30.12.2020 року, в якому просила виключити її зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 за пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
Крім того, 31.12.2020 року позивач направила на адресу відповідача (т.1 а.с.22):
- заяву від 30.12.2020 року у якій просила нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення (т.1 а.с.28, 29);
- рапорт від 30. 12.2020 року в якому просила виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні відпустки згідно ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (т.1 а.с.23);
- рапорт від 30.12.2020 року про видачу довідки про вартість речового майна, яке належало позивачу до видачі за 2018, 2019, 2020 роки (т.1 а.с.27);
- рапорт від 30.12.2020 року про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (т.1 а.с.24, 25, 26);
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2020 року № 342 позивача з 10.11.2020 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (т.1 а.с.20).
В свою чергу наказом військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2020 року № 308-РС позивача звільнено з військової служби за підпунктом «б» частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 10.11.2020 року (т.1 а.с.13).
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що позивачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, а саме щодо вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 10 листопада 2020 року по 30 грудня 2020 року та грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах цих доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року зобов'язано військову частину НОМЕР_1 внести зміни до наказу від 30 грудня 2020 року № 342 в частині дати виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення з 10.11.2020 року на 30.12.2020 року.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно зі статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Тобто, підставою для відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 10 листопада 2020 року по 30 грудня 2020 року слугує рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року, яке повинно набрати законної сили.
Отже, у відповідача після отримання копії рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року, яке набрало законної сили з'явиться обов'язок його виконати, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок відповідача вжити решту заходів, пов'язаних зі зміною дати виключення позивачки зі списків особового складу частини (виплатити позивачу грошове забезпечення з 10 листопада 2020 року по 30 грудня 2020 року) обумовлений діючим законодавством, і відповідно не потребує додаткового спонукання відповідача до вчинення таких дій.
Між тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що положеннями ст. 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, яка настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із положеннями статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Тобто, гарантоване статті 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а, яка враховуючи положення частини 5 статті 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі №340/276/21 змінено дату виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення з 10.11.2020 року на 30.12.2020 року, та відповідачем не вирішувалося питання щодо повного розрахунку з позивачем з урахуванням такої дати, суд апеляційної інстанції зробив висновок про передчасність вимог позивача в частині вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 10 листопада 2020 року по 30 грудня 2020 року та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, як наслідок такі вимоги задоволенню не підлягають.
Між тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивачем не оскаржується наказ відповідача від 30 грудня 2020 року № 308-РС, яким позивача звільнено з військової служби з 10.11.2020 року (т.1 а.с.13).
Відповідно до частини 5 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Оскільки позивачем не оскаржувався наказ № 308-РС, яким позивача звільнено з військової служби з 10.11.2020 року, суд апеляційної інстанції вважає, що ця обставина є окремою підставою для відмови позивачу у задоволенні позову в частині вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 10 листопада 2020 року по 30 грудня 2020 року, так як за умовами цього наказу позивач з 10.11.2020 року не перебуває у трудових відносинах з відповідачем.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду в частині, що оскаржується позивачем не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі №340/276/21 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 28 липня 2022 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.М. Іванов