Справа № 953/24435/21
н/п 2/953/2034/22
21 липня 2022 року м.Харків
Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючої судді - Лисиченко С.М.,
за участю: секретаря судових засідань - Кот Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Харківського національного педагогічного університету імені Сковороди Г.С. про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 ( далі- позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду із вказаним позовом до Харківського національного педагогічного університету імені Сковороди Г.С. (далі-відповідач, Університет, ХНПУ імені Г.С. Сковороди), у якому прохає: визнати незаконним та скасувати наказ №167 від 10.11.2021 про відсторонення її від роботи та поновити її на роботі; зобов'язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона працює у Харківському педагогічному університеті імені Сковороди Г.С. з 2001 року на посаді старшого лаборанта кафедри теорії та методики викладання філологічних дисциплін у дошкільній, початковій та спеціальній освіті, має функціональні обов'язки, а також приєднана до колективного договору. У листопаді 2021 вона зіткнулася із грубим порушенням її конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що у неї постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від короновірусної хвороби COVID-19, а також почали обмеження працівника щодо повноцінної роботи.
Так, 23.11.2021 їй відповідачем було вручено витяг з наказу №167 від 10.11.2021 (далі - спірний Наказ) про відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від короновірусної хвороби COVID-19. Спірний наказ виданий на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 та наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій,виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням». Позивачка зазначає, що ні в посадовій інструкції, ні в колективному договорі, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, не передбачено повноваження останнього на її відсторонення з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.
Крім того, позивачка зазначає, що діюче законодавство України передбачає обов'язкове профілактичне щеплення поти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту,правця, туберкульозу. Разом з цим, щеплення від COVID-19 не встановлена, як обов'язкова, а тому відсторонення працівника з підстав частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Позивачка вважає, що положення статті 43 КЗпП України не передбачають такої правової підстави для відсторонення працівника від роботи, як відмова працівника від вакцинації, оскільки така відмова не може вважатися порушенням трудової дисципліни.
Також позивачка зазначає, що оскільки в Україні на час видачі спірного Наказу не введено воєнного чи надзвичайного стану, пункт 41- 6 Постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020, який покладає на керівника (роботодавця) обов'язок забезпечити відсторонення особи, яка не є щепленою від COVID-19, суперечить положенням статей 8,19,43,64 Конституції України.
З огляду на зазначене, а також те, що пункт 41- 6 Постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 не підлягає застосуванню, позивачка вважає спірний Наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
02.02.2022 до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач вважає позовні вимоги позивачки безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що конституційне право на працю позивачки не було порушено, оскільки остання з роботи звільнена не була, та має право повернутись до праці за умовами проходження курсу вакцинації проти COVID-19, від якого позивачка ухиляється. На брифінгу від 04.11.2021, за словами Головного санітарного лікаря Ігоря Кузіна, COVID-19 є особливо небезпечна інфекційна хвороба, яка передається від людини до людини крапельним або контактним шляхом. З позивачкою відповідними посадовими особами відповідача неодноразово було проведено індивідуальні бесіди щодо необхідності щеплень проти COVID-19, як для здоров'я позивачки, так для здоров'я і безпеки студентів Університету. Позивачка відмовлялася, посилаючись на небезпеку щеплень проти COVID-19 для її здоров'я.
Крім того, відповідач зазначив, що позивачці було роз'яснено про можливі наслідки її відмови, зважаючи на прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови КМУ від 09.12.2020 №1236», що стосується відсторонення від роботи працівників, що відмовляється або ухиляється від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Не зважаючи на зазначене, позивачка подала відповідачу письмове попередження про порушення її конституційних прав та Законів України. На момент подання позивачкою такого письмового попередження, із 972 працівників Університету відповідний документ про вакцинації надали 769 осіб, із них щеплено 2 дозою- 649, щеплено 1 дозою - 170 осіб, в той час, як позивачка ухилялася від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та була відсторонена.
З огляду на зазначене, відповідач вважає, що він, видаючи спірний Наказ, діяв відповідно до норм чинного законодавства, адже відповідно до статті 117 Конституції України постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання. Спростовуючи твердження позивачки відповідач вказав, що абзац 2 розділу 6 Посадової інструкції ОСОБА_1 визначено, що при невиконанні своїх функціональних обов'язків, цієї інструкції, інструктажу з охорони праці, техніки безпеки при виконанні окремих робіт, з пожежної безпеки і нормативних актів, позивачка несе відповідальність згідно з чинним законодавством. До того ж, підпункт 5 пункту 15ю3 Статуту Харківського національного педагогічного університету імені Сковороди Г.С. від 13.06.2017 передбачає, що науково-педагогічні, наукові й педагогічні працівники Університету зобов'язані дотримуватися Статуту, законів, інших нормативно-правових актів України. Пунктом 3.1. та 3.13 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Університету на 2021 -2025 роки передбачено, зокрема, обов'язок членів трудового колективу належним чином виконувати трудові обов'язки та дбати про своє здоров'я і здоров'я оточуючих.
Також відповідач зазначив, що відсторонення відповідачки від роботи було вимушеним заходом, оскільки вчинення вказаних дій зобов'язували відповідача положення вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України. За порушення або невиконання правил щодо карантину, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», керівнику Університету, як посадовій особі, загрожує адміністративне стягнення у вигляді штрафу від 34 000,00 грн. до 170 000,0 грн.
17.02.2022 позивачка подала до суду відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що остання вважає твердження відповідача такими, що не спростовують позовні вимоги та не доводять жодними допустимими доказами з огляду на те, що на даний час не встановлено окремого порядку, не прийнято окремого закону, про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19. ПостановоюКабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 було введено карантин, термін дії якого закінчився 28.12.2021 і в подальшому жодних постанов Кабінету Міністрів України, яким би встановлювався карантин на інший період не приймалось. Внесення змін до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 є неприйнятним з точки закону, оскільки Кабінет Міністрів України вправі, відповідно до вимог частини 1 статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлювати та відміняти карантин, а повноважень продовжувати його дію, шляхом внесення змін до відповідних пунктів постанови, якою встановлювався карантин та визначався період його дії не наділений. Крім того, позивачка вважає, що Наказ МОЗ №2153 від 04.10.2021 був прийнятий з численними процесуальними порушенням. Таким чином, у відповідача на момент видачі спірного Наказу підстав для її відсторонення не було.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, по час, день та місце судового засідання повідомлена у встановленому законом порядку. Через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та прохає їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки не відомі. 12.07.2022 поштовим зв'язком подав клопотання про доручення до матеріалів справи наказ ХНПУ імені Г.С. Сковороди «Про кадрові питання» від 25.02.2022 №31 про припинення дії спірного Наказу. Інших заяв, клопотань не подавав.
Згідно частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
З огляду на те, що неявка в судове засідання учасників справи, які належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу по суті на підставі наявних в справі доказів.
Фіксація судового розгляду справи технічними засобами не проводилась, згідно частини 2 статті 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові заяви по суті справи, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до наказу №172 від 02.11.2010 ОСОБА_1 переведена на посаду старшого лаборанта кафедри теорії та методики викладання філологічних дисциплін у дошкільній, початковій та спеціальній освіті Харківського національного педагогічного університету імені ОСОБА_2 .
Зазначений факт, підтверджуються відомостями, що містяться у трудовій книжці серія НОМЕР_1 .
Як вбуло встановлено судом та не заперечувалось сторонами 12.11.2021 згідно з наказом керівника відповідача №211-од від 05.11.2021 позивачка отримала усне повідомлення про те, що їй необхідно здійснити в обов'язковому порядку щеплення від COVID-19 та надати на підтвердження відповідний документ. Позивачка була повідомлена, що у разі не надання відомостей про щеплення,її буде відсторонено від роботи.
У відповідь на зазначені дії відповідача позивачка, заперечуючи проти вимоги щодо надання відповідного документу щодо щеплення від COVID-19, подала на ім'я ректора Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди письмове попередження про порушення відповідачем Конституції України та Законів України.
Наказом керівника Харківського національного педагогічного університету імені Сковороди Г.С. № 167 від 10.11.2021 ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади старшого лаборанта кафедри теорії та методики викладання філологічних дисциплін у дошкільній, початковій та спеціальній освіті, як таку, яка відмовилася або ухилилася від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. Правова підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 та наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Зазначений факт підтверджується Витягом з наказу Харківського національного педагогічного університету імені Сковороди Г.С. № 167 від 10.11.2021.
Положенням пунктів а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено обов'язки громадян, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Відповідно до частини 1статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмова або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших, передбачених законодавством випадків, належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Згідно статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153. Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, у тому числі, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Міністерство юстиції України надало висновок про те, що наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини та зареєструвало цей наказ.
Пунктом 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08.11.2021, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи ( виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID19, виданий закладом охорони здоров'я;
а також:
3) взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Відповідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом встановлено, що позивачка, є працівником закладу освіти, на підставі вказаних нормативно-правових актів підлягає обов'язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби.
На роботодавця покладено обов'язок забезпечити контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень та відсторонити працівника, який відмовився або ухилився від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім працівника, який має абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID19 та надав медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID19, виданий закладом охорони здоров'я.
У рішенні від 15 березня 2012 року у справі “Соломахін проти України” (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов'язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.
Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.
Держава, встановивши заборону працювати особам, які не мають профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх працівників закладу освіти, а також учнів та їх батьків, в тому числі і самого невакцинованого працівника закладу освіти.
Доводи позивачки, що спірний Наказ суперечить вимогам статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України зводяться до довільного тлумачення наведених норм закону на власну користь.
Суд зазначає, що трудові правовідносини з позивачкою не були припинені. На період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, а тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, установлених законодавством, є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
В межах розгляду даної справи встановлено, оскільки не заперечується сторонами, що до відома позивачки завчасно було доведено зміст наказу МОЗУ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професії, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та постанови КМУ від 20.10.2021 року №1096. Тобто, позивачка була проінформована про те, що, будучи працівником закладу освіти, вона підлягає обов'язковій вакцинації проти COVID-19 відповідно до наказу МОЗ від 04.10.2021.
Зі змісту наданих позивачкою заяв по суті вбачається, що позивачка вважає щеплення проти COVID-19 не обов'язковим та не має наміру вакцинуватися, вважаючи положення наказу МОЗ від 04.10.2021 незаконними, такими, що суперечать Конституції України та нормам міжнародного права. Враховуючи, що вимога закону щодо контролю щеплень на адміністрацію учбового закладу покладено з 08.11.2021, відповідач обґрунтовано видав спірний Наказ від 10.11.2021 про відсторонення позивачки від роботи, як працівника, яка відмовилась (ухиляється) від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
Суд зазначає, що протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19. У матеріалах справи відсутні докази про те, що позивачка має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Разом з цим, позивачка не надала відповідачу, як роботодавцю довідки/медичного висновку про наявність у неї протипоказів до вакцинації, у зв'язку з чим відповідач був зобов'язаний відсторонити позивачку від роботи без збереження заробітної плати, що відповідає вимогам наказу.
Враховуючи законодавче врегулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв'язку із відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд вважає, що вимога про обов'язкову вакцинацію працівників окремих професій, зокрема закладів освіти, проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, є виправданою та також, що не порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи.
Згідно позиції Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №682/1692/17 індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення протиставляються загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема, перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти.
Унаслідок встановлення такого балансу досягається мета - реалізація права на безпеку та охорону здоров'я, що гарантоване статтями 3,27,49 Конституції України. При цьому вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України не можна визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я й безпеки колективу навчального закладу та здобувачів освіти над тимчасовими обмеженнями на право на працю конкретного працівника.
З огляду на зазначене, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних.
Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263, 264-265, 280-284, 289, 351, 352, 354,355 ЦПК України суд,-,
Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відомості щодо учасників справи:
позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Харківський національний педагогічний університету імені Г.С. Сковороди , код ЄДРПОУ:02125585, адреса: вул.. Алчевських,29, м.Харків.
.
Суддя С.М. Лисиченко