Постанова
Іменем України
29 липня 2022 року
м. Київ
справа № 334/3179/21-ц
провадження № 61-5808св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк»,
третя особа - державний реєстратор Виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради Запорізької області Зінченко Юрій Олексійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2021 року у складі судді Добрєва М. В. на постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ), третя особа - державний реєстратор Виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради Запорізької області Зінченко Юрій Олексійович (далі - державний реєстратор Зінченко Ю. О.), про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, поновлення права власності.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 03 червня 2003 року, реєстровий № 1328, вона набула право власності на 3/5 частини квартири АДРЕСА_1 . 29 серпня 2007 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В. М., реєстровий № 2051, вона придбала інші 2/5 частини квартири. Для придбання цієї частки квартири 29 серпня 2007 року між нею та ЗАТ «ПУМБ» (правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ») укладений кредитний договір № 5613181, за умовами якого банк надав позивачу кредитні кошти в сумі 27 000,00 дол. США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29 серпня 2007 року між сторонами укладений іпотечний договір № 5613214, за умовами якого вона передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору банк наклав стягнення на квартиру шляхом реєстрації за собою права власності в позасудовому порядку. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 420210098, від 12 липня 2018 року, прийняте державним реєстратором Зінченком Ю. О.
Вважає рішення державного реєстратора протиправним, оскільки на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, вона не отримувала вимогу про усунення порушень, а реєстратор вчинив спірну дію без наявності документа, що підтверджує вміст відправлення, а також при вчиненні оспорюваної реєстрації не була проведена оцінка суб'єктом оціночної діяльності.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 420210098 від 12 липня 2018 року, прийняте державним реєстратором Зінченком Ю. О., щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «ПУМБ»; поновити за ОСОБА_1 право власності на квартиру.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 420210098 від 12 липня 2018 року, прийняте державним реєстратором Зінченком Ю. О., щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «ПУМБ». Поновлено за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1596649323101) на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2003 року № 1328 та договору купівлі-продажу від 29 серпня 2007 року № 2051. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 січня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10 400,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що надані відповідачем докази не містять підтвердження особистого вручення ОСОБА_1 повідомлення про усунення порушень та звернення стягнення на предмет іпотеки (конверти цінних листів, що повернулися не врученими ОСОБА_1 із відміткою поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача). На підтвердження направлення позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки надано копію вимоги від 05 вересня 2016 року за вих.2715. Водночас ця вимога не містить повного опису відправлення, відсутні будь-які відбитки штампів або печаток, які б могли свідчити про прийняття поштового відправлення поштовою установою.
Також до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірна квартира передана в іпотеку банку в забезпечення споживчого кредиту у розмірі 27 000,00 дол. США для придбання нерухомості у вигляді цієї ж квартири, загальна площа квартири становить 51,89 кв. м, і вона використовується ОСОБА_1 як постійне місце проживання.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до суду надані:договір про надання правової допомоги від 27 квітня 2021 року; акт приймання-передачі за договором про надання професійної правничої допомоги від 27 квітня 2021 року б/н; рахунок від 15 грудня 2021 року № 34 на суму 10 400,00 грн.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 420210098 від 12 липня 2018 року, прийняте державним реєстратором Зінченком Ю. О., щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «ПУМБ». Поновлено за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1596649323101) на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2003 року № 1328 та договору купівлі-продажу від 29 серпня 2007 року № 2051. Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10 400,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції порушено вимоги пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України - суд розглянув справу за відсутністю представника позивача, який не повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, що є обов'язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Враховуючи відсутність згоди позивача як іпотекодавця, апеляційний суд дійшов висновку про протиправність дій банку та державного реєстратора при зверненні стягнення на предмет іпотеки без урахування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо заборони примусового стягнення (відчуження без згоди власника) предмета іпотеки.
Стягуючи на користь позивача 10 400,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходив із того, що надані ОСОБА_1 документи підтверджують заявлений нею розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У червні 2022 року АТ «ПУМБ» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/52808/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
29 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ПУМБ» укладений кредитний договір № 5613181, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 27 000,00 дол. США строком до 29 серпня 2027 року зі сплатою 11,50 % річних для придбання квартири АДРЕСА_2 .
29 серпня 2007 року між тими ж сторонами укладений договір іпотеки № 5613214, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В. М., реєстровий № 2053, відповідно до умов якого в заставу надано квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2015 року у справі № 334/1955/15-ц із на користь відповідача стягнута заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 694,42 дол. США. Судове рішення не виконане.
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору банк шляхом реєстрації за собою права власності в позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 420210098 від 12 липня 2018 року, прийняте державним реєстратором Зінченком Ю. О.
Щодо порушення статті 35 Закону України «Про іпотеку»
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У частині першій статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).
Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно з пунктом 61 Порядку у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов'язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц).
У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.
Наведені норми права спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Аналогічний висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц.
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Отже, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення зобов'язання не отримала, тому іпотекодержатель не набув права на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності.
За таких обставин, встановивши, що іпотекодержателем не надано належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» так іПорядку № 1127 щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов'язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі й шляхом набуття права власності, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена всупереч норм чинного законодавства.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 правильно виходив із того, що процедура звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем порушена, оскільки іпотекодавець не отримувала повідомлення банку про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання.
Зазначений висновок відповідає висновкам, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц.
Порушеннявимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем.
Щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»
07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його положень.
Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. До прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Отже, на квартиру АДРЕСА_2 , яка використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв'язку із дією Закону № 1304-VII.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані твердження заявника про те, що на здійснене у позасудовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
З цих же підстав не є застосовними і висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/52808/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц.
Незазначення про відступ від правових висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/52808/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц, не свідчить про їх актуальність. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17), незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 сформульовано висновки про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
АТ «ПУМБ» стверджує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги тієї обставини, що до заяви про ухвалення додаткового рішення не додано жодного доказу (документів на підтвердження відповідного факту), що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо.
Наголошуючи на тому, що за змістом статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.Тому відмова у розподілі витрат на правову допомогу з підстав надання неналежного доказу фактичної оплати, є необґрунтованою. Сторона яка заявляє про відшкодування їх понесених судових витрат, зобов'язана довести розмір таких витрат, його дійсність, необхідність, розумність.
Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний