Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 372/2442/21
провадження № 61-16406св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, малолітня ОСОБА_2 в особі матері ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду
від 19 січня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Мельника Я. С., Верланова С. М.,
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та судових рішень судів попередніх інстанцій
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, малолітньої
ОСОБА_2 в особі матері ОСОБА_3 , про скасування записів про державну реєстрацію прав, у якому просила скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, внесені державним реєстратором Обухівської районної державної адміністрації Київської області Тимченком А. С.: 39519998, 39519628, 39516691, 39516218, 39560197, 39561567, 39561235, 39557710, 39558754, 395559918, 39559918, 39558083, 39558498, 39559187, 39517850.
З метою забезпечення позову просила накласти арешт на спірне нерухоме майно. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтовувала тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 лютого
2020 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, витребування майна, поділ спільного сумісного майна подружжя відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено.
Визнано за ОСОБА_5 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , право особистої приватної власності на:
- квартиру АДРЕСА_1 ;
- апартаменти
АДРЕСА_2 , загальною площею 91,8 кв. м;
- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 222,6 кв. м;
земельні ділянки:
- площею 0,137 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,2500 га, кадастровий номер: 3223151000:01:026:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,3500 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0032, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,2579 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0069, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,1669 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0070, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,0750 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0071, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,0750 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0072, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 1,6432 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0073, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 1,000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , НОМЕР_3,
АДРЕСА_5 .
- площею 0,3600 га, кадастровий номер: 3223151000:01:026:0015, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,5493 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0028, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль марки LEXUS LS 460, шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
- 1/6 частину будівель першої черги «Риболовно-спортивної бази», розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Вирішено питання про скасування заходів забезпечення позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 лютого 2020 року змінено. Доповнено перший, другий та третій абзаци резолютивної частини рішення після слів « ОСОБА_5 » словами «правонаступником якого є малолітня ОСОБА_2 ».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У подальшому за зверненням ОСОБА_2 , в особі її законного представника ОСОБА_3 , 03 грудня 2020 року державний реєстратор Обухівської районної державної адміністрації Тимченко А. С. прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за ОСОБА_2 .
Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року змінено. Викладено абзаци перший-третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в новій редакції:
У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_5 , правонаступником якого у розглядуваній справі (процесуальним правонаступником) є ОСОБА_2 , задоволено.
Визнано, що квартира
АДРЕСА_1 ; апартамент АДРЕСА_2 ,
загальною площею 91,8 кв. м; житловий будинок, розташований за адресою:
АДРЕСА_3 , загальною
площею 222,6 кв. м;
земельні ділянки:
- площею 0,137 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,2500 га, кадастровий номер: 3223151000:01:026:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,3500 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0032, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,2579 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0069, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,1669 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0070, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,0750 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0071, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,0750 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0072, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 1,6432 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0073, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 1,000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , НОМЕР_3,
АДРЕСА_5 .
- площею 0,3600 га, кадастровий номер: 3223151000:01:026:0015, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- площею 0,5493 га, кадастровий номер: 3223151000:01:009:0028, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль марки LEXUS LS 460, шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
- 1/6 частину будівель першої черги «Риболовно-спортивної бази» розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , є особистою приватною власністю ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області
від 04 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 12 листопада 2020 року залишено без змін.
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року закрито.
Змінюючи судові рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходив з того, що ОСОБА_5 помер, вимоги щодо спадкового майна у справі не заявлялися і не вирішувалися, а тому суди попередніх інстанцій мали лише констатувати, що спірне майно є особистою приватною власністю ОСОБА_5 , а не визнавати за ним або за одним із його спадкоємців право власності на це майно.
Посилаючись на те, що у неї є обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_3 , як законний представник ОСОБА_2 , може відчужити спірне нерухоме майно до вирішення справи, що в майбутньому може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ОСОБА_1 просила забезпечити позов у спосіб накладення арешту на земельні ділянки, кадастрові номери: 3223151000:01:026:0014, 3223151000:01:026:0032, 3223155400:03:024:0637, 3223155400:03:024:0638, 3223151000:01:026:0015, 3223151000:01:009:0028, 3223151000:01:009:0069, 3223151000:01:009:0070, 3223151000:01:009:0072, 3223151000:01:009:0073, 3223151000:01:009:0032, 3223151000:01:009:0071, будівлі першої черги «Риболовно-спортивної бази», реєстрацій номер об'єкта нерухомого майна: 1284168732231, адреса:
АДРЕСА_3 , житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 802782532231, адреса: АДРЕСА_3 , які належать ОСОБА_2 .
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на земельні ділянки, кадастрові номери: 3223151000:01:026:0014, 3223151000:01:026:0032, 3223155400:03:024:0637, 3223155400:03:024:0638, 3223151000:01:026:0015, 3223151000:01:009:0028, 3223151000:01:009:0069, 3223151000:01:009:0070, 3223151000:01:009:0072, 3223151000:01:009:0073, 3223151000:01:009:0032, 3223151000:01:009:0071; будівлі першої черги «Риболовно-спортивної бази», реєстрацій номер об'єкта нерухомого майна: 1284168732231, адреса: АДРЕСА_3 ; житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 802782532231, адреса: АДРЕСА_3 , які належать ОСОБА_2 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду, оскільки існує реальна загроза його невиконання у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діяла від імені та в інтересах малолітньої
ОСОБА_2 , задоволено. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 05 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в порядку забезпечення позову допускається накладення арешту на майно осіб, яким таке майно належить на праві власності, лише в тому разі коли такі особи відповідають за зобов'язаннями, що виникають зі спірних правовідносин, тоді як
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, посилаючись на протиправність рішень державного реєстратора. Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 є немайновими, вимог про визнання за нею права власності на нерухоме майно вона не заявляла, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що незабезпечення позову в обраний позивачем спосіб може ускладнити чи унеможливить виконання рішення суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У квітні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 січня
2022 року, в якій вона просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу Обухівського районного суду Київської області
від 05 липня 2021 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що в провадженні Обухівського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 367/1458/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 в особі її законного представника ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Гринько А. П. про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, та № 372/932/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 в особі її законного представника ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Гринько А. П. про визнання заповіту недійсним. Тобто існує спір щодо спадкового майна, оскільки ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 оспорює складений ним заповіт.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що одноосібна реєстрація права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 порушує майнові права
ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і до вирішення спору нерухоме майно може бути відчужене відповідачем, що утруднить чи зробить неможливим виконання у майбутньому можливого судового рішення.
Сам по собі факт звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до відповідачів свідчить про наявність між ними спору щодо спірного нерухомого майна, а тому забезпечення позову у спосіб накладення арешту на майно є співмірним із заявленими позовними вимогами.
Накладення арешту на спірне майно та заборона проведення реєстраційних дій суб'єктами державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спрямовані на збереження правового режиму нерухомого майна до вирішення спору по суті.
Суд апеляційної інстанції не урахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18, від 18 травня
2021 року у справі № 914/1570/20, від 13 серпня 2021 року у справі
№ 904/4982/21, від 12 листопада 2021 року у справі № 202/12824/14-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У травні 2022 року від адвоката Тригуба А. Ю., що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що наведені у касаційній скарзі, як приклад неоднакового застосування норм права, постанови Верховного Суду ухвалені не в подібних правовідносинах, а тому неврахування апеляційним судом викладених у них висновків суду касаційної інстанції, не призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Суд апеляційної інстанції правильно врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24 лютого 2021 року в справі № 755/5333/20 та від 21 квітня 2022 року в справі № 755/5300/21.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 , а тому оспорюваними записами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушуються її права є безпідставними. Так, ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 від першого шлюбу, а ОСОБА_2 є його дочкою від другого шлюбу, яка прийняла спадщину після смерті батька та 28 серпня 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким вона є
єдиним спадкоємцем всього майна, що належало на праві власності
ОСОБА_5 .
Твердження ОСОБА_1 про те, що на розгляді у Обухівському районному суді Київської області перебуває справа № 367/1458/20 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та справа № 372/932/20 про визнання недійсним заповіту не відповідають дійсності, оскільки у справі № 367/1458/20 рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, а у справі
№ 372/932/20 позовну заяву залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому його виконанні.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Задовольняючи заяву про забезпечення позову у спосіб накладення арешту на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що існує реальна загроза невиконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог, запропонований позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила скасувати записи про право власності ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. У випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов'язального характеру.
Урахувавши предмет та підстави позову, а також характер спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 не відповідає змісту порушеного права позивача, та не є співмірним із заявленими вимогами у справі, яка переглядається.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18, від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20,
від 13 серпня 2021 року у справі № 904/4982/21, від 12 листопада 2021 року у справі № 202/12824/14-ц є необґрунтованими з огляду на таке.
У справі № 909/835/18 Верховний Суд зазначив, що «…повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».
У справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «за змістом статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов, зокрема, забезпечується в тому числі забороною відповідачу вчиняти певні дії, зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності».
При цьому, зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення».
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2021 року у справі № 904/4982/21.
У справі № 202/12824/14 предметом касаційного перегляду були судові рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у спорі, пов'язаному з вирішенням питання щодо права власності на нерухоме майно, тоді як у справі, що переглядається, позивач не заявляла вимогу про визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно, а просила скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за відповідачем, посилаючись на протиправність рішень державного реєстратора.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду на які посилався заявник у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статей 149, 150 ЦПК України з урахуванням встановлених у справі обставин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги
ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко