Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 208/3651/18
провадження № 61-6964св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Кам'янська міська рада Дніпропетровської області,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товарна біржа «Дніпродзержинська», Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кам'янської міської ради, Управління містобудування та архітектури Кам'янської міської ради, приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Кір'як Катерина Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Єлізаренко І. А., Лаченкової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Кам'янська міська рада Дніпропетровської області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товарна біржа «Дніпродзержинська», Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кам'янської міської ради (далі - Управління ДАБК), Управління містобудування та архітектури Кам'янської міської ради, приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Кір'як К. А., про визнання свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна та договорів недійсними, знесення самочинного будівництва.
Позов мотивований тим, що внаслідок самовільного захоплення відповідачами земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Кам'янського, останні без належних дозвільних документів та без прийняття в експлуатацію здійснили самочинне будівництво об'єкта нерухомого майна - підприємства громадського харчування типу «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літнім майданчиком, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне майно).
Укладені між відповідачами правочини вчиненні на підставі свідоцтва про право власності на спірне майно від 05 лютого 1995 року, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Дніпродзержинська в реєстровій книзі № 1, реєстровий № 10 (далі - свідоцтво про право власності), яке Фондом комунального майна не видавалось. Спірне майно є самочинним будівництвом, що порушує права територіальної громади м. Кам'янського.
З урахуванням уточненої позовної заяви, просила: визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне майно; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного майна, зареєстрований 11 листопада 1998 року на Товарній біржі «Дніпродзержинська», із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне майно; визнати недійсним договір дарування 1/2 частини спірного майна, укладений 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно; визнати недійсним договір дарування 1/2 частини спірного майна, укладений 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно; знести спірне майно.
Короткий зміст рішення першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року в позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що надана позивачем на підтвердження позовних вимог довідка Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради від 12 червня 2018 року (далі - довідка), у якій зазначено, що свідоцтво про право власності не оформлювалось та не видавалось, не є належним та допустимим доказом у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання свідоцтва про право власності недійсним.
Оскільки відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності, позов, в частині визнання недійсними інших правочинів, суд не задовольнив.
Кам'янська міська рада Дніпропетровської області відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не наділена повноваженнями ініціювати питання про знесення самочинного будівництва.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу Кам'янської міської ради Дніпропетровської області задоволено, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року скасовано, позов задоволено. Визнано недійсними: свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу спірного майна, зареєстрований 11 листопада 1998 року на Товарній біржі «Дніпродзержинська», із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне майно, договір дарування 1/2 частини спірного майна, укладений 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно, договір дарування 1/2 частини спірного майна, укладений 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно, ухвалено рішення знести спірне майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що довідка видана департаментом, який наділений повноваженнями щодо підтвердження або спростування наявності видачі свідоцтв про право власності. Вказаний доказ має безпосереднє відношення до справи, яка переглядається, оскільки підтверджує, що свідоцтво про право власності не оформлялось та не видавалось.
Суд дійшов висновку, що свідоцтво про право власності Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська не видавалося, недійсне, а спірні правочини суперечать положенням цивільного законодавства.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які зареєстровані за однією адресою проживання, є чоловіком та дружиною, і документи щодо прав власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 з'явились 17 жовтня 2017 року та 18 жовтня 2017 року, одразу після набрання законної сили рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року у справі № 904/8390/14 (залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2017 року), яким зобов'язано ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,210 га, яку вона використовує як фізична особа-підприємець, повернути вказану земельну ділянку Дніпродзержинській міській раді Дніпропетровської області у придатний для використання стан шляхом демонтажу одноповерхової будівлі із цегли з літнім майданчиком та тентового намету за рахунок ОСОБА_4 .
Суд встановив, що у рішеннях господарських судів у справі № 904/8390/14 та у справі, яка переглядається, йдеться про одну й ту ж саму будівлю, що підтверджується також фотознімками, які є додатками до Актів перевірки використання земельної ділянки Кам'янської міської ради, що містяться у матеріалах справи та не досліджувались судом першої інстанції.
Суд врахував преюдиціальні факти, встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі № 0440/6292/18 щодо заборони експлуатації спірного майна, як такого, що не введено в експлуатацію.
На земельній ділянці на АДРЕСА_1 , яка є власністю територіальної громади, розташована будівля, яка є об'єктом самочинного будівництва, тому вона підлягає знесенню відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.
Короткий зміст касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_2 направив поштовим зв'язком до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували, що спірне майноскладається з двох частин: власність ОСОБА_3 , який 11 листопада 1998 року через Товарну біржу «Дніпродзержинська» продав її ОСОБА_1 , та власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфо-сервіс СТК», яке 14 травня 2003 року відчужило її ОСОБА_1 .
У період з 1998 року до жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримував дозвільну документацію, зокрема, дозвіл на будівництво об'єкта, введення його в експлуатацію, укладав з міською радою договір оренди земельної ділянки, виготовляв технічний паспорт на спірне майно.
Посилання позивача на те, що про факт незаконного володіння та користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 та порушення прав територіальної громади він дізнався лише 05 червня 2018 року, тобто на момент обстеження об'єкту, не відповідає дійсності та спростовується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року у справі за позовом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Позивач пропустив строки позовної давності.
До участі у справі не залучено ОСОБА_4 , яку згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року зобов'язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції не з'ясував чи є правонаступники у померлого ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції не встановив, який саме об'єкт знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції не врахував, що свідоцтво про право власності не породжує право власності, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною якого вона не є.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не поданий.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
22 липня 2021 року ОСОБА_2 направив на адресу Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди першої інстанції встановив, що відповідно до біржової угоди, укладеної та зареєстрованої 11 листопада 1998 року № 17/025, ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 спірне майно, яке належало продавцю на підставі свідоцтва про право власності.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до свідоцтва про смерть від 22 жовтня 2018 року Серія НОМЕР_1 .
17 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування 1/2 частини спірного майна, посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу Кір'як К. А.
18 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування 1/2 частини спірного майна, посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу Кір'як К. А.
Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року, яке залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2017 року, задоволено позов Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,210 га, яку використовує фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , та повернути її Дніпродзержинській міській раді Дніпропетровської області за актом приймання-передачі, привівши вказану земельну ділянку в придатний для використання стан шляхом демонтажу одноповерхової будівлі з цегли з літнім майданчиком та тентового намету за рахунок боржника.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі № 0440/6292/18 заборонено експлуатацію спірного майна, як такого, що не введене в експлуатацію.
Відповідно до довідки, свідоцтво про право власності, не оформлювалось та не видавалось.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає: суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19. Суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша-четверта статті 376 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Кам'янська міська рада Дніпропетровської області, зокрема, посилалась на те, що спірне майно є самочинним будівництвом, що порушує права територіальної громади м. Кам'янського.
Встановивши, що на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , яка є власністю територіальної громади, розташована будівля, що є об'єктом самочинного будівництва, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині знесення підприємства громадського харчування типу «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літнім майданчиком згідно з частиною четвертою статті 376 ЦК України у зв'язку з порушенням права територіальної громади, зокрема, з огляду на преюдиціальні обставини.
Доводи заявника, що свідоцтво про право власності не породжує право власності, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною якого вона не є, Верховний Суд вважає безпідставними, виходячи з такого.
Підставою для видачі свідоцтва про право власності, виходячи з відомостей вказаних у ньому, стало рішення Дніпродзержинської міської ради від 22 січня 1995 року № 14.
Згідно з листом начальника Архівного управління Кам'янської міської ради від 13 грудня 2018 року рішення Дніпродзержинської міської ради від 22 січня 1995 року № 14 про надання права власності на спірне майно не зареєстроване за вказаною у свідоцтві про право власності датою і номером реєстрації, а рішення міської ради № 14 було прийняте 27 вересня 1995 року та має іншу назву - «Про ліквідацію газети «Думка».
Відповідно до листа від 24 травня 2018 року, за підписом начальника управління містобудування та архітектури міської ради - головного архітектора міста Саєнко Ю. В., рішенням Виконавчого комітету Кам'янської міської ради від 22 жовтня 2014 року «Про затвердження адрес трансформаторним підстанціям» трансформаторній підстанції було надано ту ж адресу за якою знаходиться спірне майно.
Згідно з довідкоюсвідоцтво про право власності ОСОБА_3 . Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська, останнім правонаступником якого є Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, не оформлювалось та не видавалось.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що свідоцтво про право власності виготовлено особою, яка не має відношення до державних органів влади уповноважених на видачу такого свідоцтва, воно створено без законних на це підстав (тобто штучно) для особи, яка укладала договір купівлі-продажу спірного майна на товарній біржі.
Існування рішення Дніпродзержинської міської ради від 22 січня 1995 року № 14 про надання права власності на спірне майно ОСОБА_3 відповідачами не доведено, а судами встановлено, що рішення Дніпродзержинської міської ради під № 14 не стосується спірного майна.
ОСОБА_2 посилається на те, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є документом, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Таке свідоцтво не породжує виникнення у суб'єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Правовстановлюючим документом у цьому випадку є рішення органу, на підставі якого видане відповідне свідоцтво.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, провадження № 14-188цс20.
З огляду на те, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача, враховуючи обставини справи, що рішення органом місцевого самоврядування про виділення у власність ОСОБА_3 спірного майна не приймалось, свідоцтво видано без законних підстав, на підставі якого в подальшому укладено оскаржувані договори Верховний Суд вважає обраний позивачем спосіб захисту ефективним у справі, що переглядається.
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що суди не врахували, що спірне майноскладається з двох частин: власність ОСОБА_3 , який 11 листопада 1998 року через Товарну біржу «Дніпродзержинська» продав її ОСОБА_1 , та власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфо-сервіс СТК», яке 14 травня 2003 року відчужило її ОСОБА_1 .
Суди встановили, що згідно з договорами дарування від 17 жовтня 2017 року та 18 жовтня 2017 року обидві частини спірного майна, які подаровані ОСОБА_2 ОСОБА_1 належать дарувальнику відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , виданого товарною біржею «Дніпродзержинська» від 11 листопада 1998 року № 17/025, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20 вересня 2017 року, номер запису про право власності 22473597 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1359392712104).
Верховний Суд не бере до уваги доводи заявника про пропуск позивачем строків позовної давності, з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Вказані норми встановлюють виключну залежність застосування позовної давності від ініціативи сторони у спорі, яка має проявити її у чітко визначених часових рамках в суді першої інстанції, а саме, подати заяву до ухвалення ним рішення по суті. Вказане дає підстави для висновку, що за відсутності заяви сторони у спорі позовну давність суд не застосовує.
Аналогічні висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 907/574/16, провадження № 12-87гс18.
Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що ні позивач, ні суд не з'ясували чи наявні правонаступники померлого ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції ухвалою від 29 вересня 2019 року звернувся до Першої кам'янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області для встановлення правонаступника померлого ОСОБА_3 . Згідно з листом останньої спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заведена. Правонаступників не виявлено. Суди рішення про права та обов'язки померлого не ухвалювали.
Отже, лише посилання ОСОБА_5 на таку обставину без викладення відповідних аргументів не впливає на визначений позивачем спосіб захисту його прав.
Доводи заявника, що у період з 1998 року до жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримував дозвільну документацію, зокрема, дозвіл на будівництво об'єкта, введення його в експлуатацію, укладав з міською радою договір оренди земельної ділянки, виготовляв технічний паспорт на спірне майно спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами, встановленими судами.
Суди встановили, що дозвільних документів на спірне майно не отримав жодний суб'єкт, а рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі № 0440/6292/18 заборонено експлуатацію спірного майна, як такого, що не введене в експлуатацію.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції не з'ясував, який саме об'єкт знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та не залучив ОСОБА_4 , права якої порушено ухваленим рішенням є необґрунтованими, виходячи з такого.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Судовими рішеннями господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року та Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2017 року у справі № 904/8390/14 встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 17 квітня 2010 року, зареєстрованого Дніпродзержинським відділом Української Товарної біржі за № 901942, ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 металевий кіоск, розташований за адресою: АДРЕСА_4.
Зобов'язуючи ОСОБА_4 здійснити демонтаж одноповерхової будівлі із цегли з літнім майданчиком та тентового намету, суди виходи з того, що фактично на земельній ділянці площею 0,0210 га за адресою: АДРЕСА_3 навпроти кінотеатру ім. Т. Г. Шевченка розміщена одноповерхова капітальна будівля із цегли з літнім майданчиком та тентовий намет для провадження підприємницької діяльності (кафе).
Відповідно до актів обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 23 липня 2014 року та від 23 грудня 2014 року, складених відділом самоврядування контролю департаменту комунальної власності та земельних відносин Дніпродзержинської міської ради, встановлено, що фактично на земельній ділянці площею 0,0210 га за адресою: АДРЕСА_3 навпроти кінотеатру ім. Т. Г. Шевченка розміщена одноповерхова капітальна будівля із цегли з літнім майданчиком та тентовий намет для провадження підприємницької діяльності (кафе). Документи ОСОБА_4 на користування земельною ділянкою на момент обстеження не оформлені.
Згідно з актом обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 05 червня 2018 року, складеним відділом земельних відносин та самоврядного контролю департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпродзержинської міської ради, документи на користування земельною ділянкою на АДРЕСА_4 , яка фактично належить ОСОБА_4 , та земельною ділянкою на АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_2 , не оформлені.
У рішеннях господарських судів у справі № 904/8390/14 та у справі, яка переглядається, йдеться про одну й ту ж саму будівлю, що підтверджується фотознімками, які є додатками до актів перевірки використання земельної ділянки Кам'янської міської ради, які містяться у матеріалах справи.
Відповідно до матеріалів справи Управління ДАБК долучило копію рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі № 0440/6292/18 щодо заборони експлуатації об'єкта не введеного в експлуатацію за адресою: АДРЕСА_1 .
У вказаній адміністративній справі суд встановив, що відповідно до направлення № 33 ПЗ від 21 травня 2018 року посадовими особами Управління ДАБК була проведена перевірка щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт, за результатами якої складено акт №00000000029 від 05 червня 2018 року.
Рішенням суду ОСОБА_2 зобов'язано виконати припис та з 05 червня 2018 року зупинити експлуатацію підприємства громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літнім майданчиком та вивіскою «Барракуда», яке не прийняте в експлуатацію, до реєстрації або отримання відповідного документу, який дає право експлуатувати об'єкт будівництва відповідно до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13 квітня 2011 року.
Управлінням ДАБК також зазначено, що жодні особи не подавали документи для введення зазначеного спірного об'єкта в експлуатацію, відповідно до вимог містобудівного законодавства.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що під час вирішення спору суд апеляційної інстанції не з'ясував, який саме об'єкт знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та хто має права на нього, не підтверджені.
Суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення взяв до уваги преюдиціальні факти, встановлені у справах № 0440/6292/18 та № 904/8390/14, відомості, надані Управлінням ДАБК, Департаментом комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, та дійшов обґрунтованого висновку, що спірне майно є об'єктом самочинного будівництва, яке незаконно зведене на земельній ділянці, прав на яку ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_4 не оформили.
ОСОБА_2 не довів, що права ОСОБА_4 будуть порушені знесенням спірного майна, враховуючи, що аналогічне рішення щодо неї було ухвалено господарськими судами у справі № 904/8390/14.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.
Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17 Верховний Суд сформулював висновки, що наявність свідоцтва про право власності, в якому вказано, що спірна будівля знаходиться в оперативному управлінні позивача, не може змінювати волю власника майна, який такого рішення не приймав та спірне майно в оперативне управління позивачу не передавав. Судом встановлено, що рішенням власника майна спірне майно передано іншій особі. Фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у вказаній справі та у справі, що переглядається.
Правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, щодо неправомірної реєстрації іпотеки та обтяжень, скасування договорів іпотеки та кредиту нерелевантний та не застосовний до правовідносин у справі, що переглядається.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо доповнення до касаційної скарги, то Верховний Суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року ОСОБА_2 отримав 15 березня 2021 року. Касаційну скаргу подав 21 квітня 2020 року. 22 липня 2021 року ОСОБА_2 направив на адресу Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим законом.
Можливість поновлення пропущеного строку на подання доповнення на касаційну скаргу ЦПК України не передбачена.
Оскільки доповнення до касаційної скарги подано до суду касаційної інстанції поза межами строку на касаційне оскарження, тому підлягає залишенню без розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко