Ухвала
Іменем України
28 липня 2022 року
м. Київ
справа № 943/1236/20
провадження № 61-4518ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 01 липня 2021 року у складі судді Кос І. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , просив розподілити спадкове майно після смерті матері ОСОБА_4 , виділивши йому 100 відсотків частки у спадковому майні, а відповідачу - нуль відсотків частки у спадковому майні.
На обґрунтування позову посилався на таке.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 . Крім нього, спадкоємцями першої черги за законом є його сестра ОСОБА_5 , яка з 1998 року постійно проживає за кордоном разом зі своєю сім'єю і яка за рішенням Буського районного суду Львівської області від 20 травня 2019 року усунута від права на спадкування за законом після смерті матері.
Також іншим спадкоємцем першої черги за законом є син його померлого брата ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , 2009 року народження.
Померлий брат ОСОБА_6 за життя не цікавився долею матері, самоусунувся від обов'язку дорослих дітей допомагати своїм хворим батькам похилого віку, що підтверджується рішеннями Залізничного районного суду м. Львова від 03 серпня 2010 року та від 05 липня 2013 року про стягнення аліментів із ОСОБА_6 на користь матері ОСОБА_6 .
З 1998 року лише він (позивач) турбувався долею матері, був її представником в судах, турбувався про її стан здоров'я, забезпечував продуктами харчування, готував їжу.
Після смерті ОСОБА_6 залишилось два спадкоємці: син ОСОБА_2 та мати ОСОБА_6 , якій за законом належала 1/2 частки від усієї спадщини.
Законний представник відповідача ОСОБА_3 отримала від Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс» (далі - ПАТ «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс») компенсацію у зв'язку зі смертю ОСОБА_6 у розмірі 60 200,00 дол. США. Вона брала на себе зобов'язання самостійно врегулювати питання вимог (претензій) з іншими спадкоємцями, однак поступила непорядно та жодної компенсації не виплатила, за життя до померлої матері не приходила, умисно переховується за кордоном разом із дитиною.
Вважав, що спадкування відповідачем тієї частки у спадщині, яка б належала за законом його батьку, якби він був би живий на час відкриття спадщини, не може бути застосовано, оскільки померлий ОСОБА_6 , як син, ухилявся від виконання обов'язку щодо утримання матері, що підтверджується розрахунком боргу зі сплати аліментів у розмірі 6 500,00 грн.
З урахуванням наведеного вважав, що спадкове майно після смерті ОСОБА_6 має бути розподілене йому у розмір ста відсотків частки у спадковому майні, а відповідачу - нуль відсотків частки.
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 01 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що частки у спадщині кожного зі спадкоємців є рівними та можуть бути змінені виключно за угодою між ними, проте такої угоди між сторонами немає, а заявлений порядок розподілу часток у спадщині шляхом визнання за ним ста відсотків по суті є вимогою про усунення відповідача від права на спадкування з підстав, які вже були предметом судового розгляду та в задоволенні яких позивачу було відмовлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Буського районного суду Львівської області від 01 липня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що при постановленні рішення, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги обставини, які були встановлені у попередніх рішеннях суду, які набрали законної сили та мають преюдиційний характер.
Звертає увагу, що судами попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статтю 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухиляються від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18, від 22 січня 2020 року у справі № 243/6275/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 644/5164/16-ц.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК Україниу разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 .
Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 є позивач ОСОБА_1 - син померлої, відповідач ОСОБА_2 - внук померлої, та дочка ОСОБА_5 .
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 20 травня 2019 року ОСОБА_5 усунуто від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 . Рішення набрало законної сили.
ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 прийняли у шестимісячний строк спадщину за законом після смерті померлої ОСОБА_6 , що підтверджується копією заяви позивача від 17 жовтня 2018 року № 744 та копією заяви відповідача від 02 листопада 2018 року № 802.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що частки у спадщині кожного зі спадкоємців є рівними та можуть бути змінені виключно за угодою між ними, проте такої угоди між сторонами не має, а заявлений порядок розподілу часток у спадщині про визначення йому сто відсотків, а відповідачу - нуль відсотків, по суті є вимогою про усунення відповідача від права на спадкування з підстав, які вже були предметом судового розгляду та в задоволенні яких позивачу було відмовлено рішенням суду, яке набрало законної сили. Крім того, законодавством України не передбачено можливості зміни часток у спадковому майні спадкоємцями, які прийняли спадщину, з фактичним позбавленням відповідача права на спадщину.
З таким висновком судів попередніх інстанцій погоджується й Верховний Суд.
Відповідно до частини першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частиною першою статті 1266 ЦК України передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом (частина третя статті 1224 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 02 серпня 2019 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, позивачу ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , законного представника ОСОБА_3 , про усунення від права на спадкування за законом.
Зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено відсутність законних підстав для усунення від права на спадкування відповідача.
З урахування обставин, встановлених рішенням Буського районного суду Львівської області від 02 серпня 2019 року у справі № 462/8025/18, немає підстав вважати дії ОСОБА_6 щодо ухилення від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця.
Звернення ОСОБА_6 до суду з позовами про стягнення аліментів на її утримання свідчить лише про реалізацію спадкодавиці свого права відповідно до вимог Сімейного кодексу України щодо звернення з таким позовом до сина ОСОБА_6 .
Посилання заявника про те, що йому мають належати сто відсотків частки у спадковому майні, а відповідачу нуль відсотків частки, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них (частини перша, третя статті 1267 ЦК України).
Аналіз наведеної норми матеріального права свідчить про те, що частки у спадщині кожного зі спадкоємців є рівними та можуть бути змінені лише за угодою між ними. Однак такої угоди між сторонами не має.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача змінити розподіл часток у спадщині, визначивши йому сто відсотків частки, а відповідачу - нуль відсотків, не узгоджується із вищенаведеними нормами права та є фактично вимогою усунути відповідача від права на спадкування з підстав, які вже були предметом судового розгляду та в задоволенні яких позивачу було відмовлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Крім того, у випадку здійснення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця особа не позбавлена права звернутися до суду з позовом до інших спадкоємців про їх відшкодування. Чинне законодавство не передбачає можливості зміни розміру часток у спадщині з вищенаведених підстав.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 березня 2019 року в справі № 379/439/17.
Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав щодо зміну розподілу часток у спадковому майні, оскільки законодавством України не передбачено можливості зміни часток у спадковому майні спадкоємцями, які прийняли спадщину, з фактичним позбавленням відповідача права на спадщину.
З огляду на викладене, суди, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшли обґрунтованого висновку відсутність правових підстав щодо зміну розподілу часток у спадковому майні, оскільки законодавством України не передбачено можливості зміни часток у спадковому майні спадкоємцями, які прийняли спадщину, що є фактичним позбавленням відповідача права на спадщину.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 626/1700/20-ц.
Заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18, від 22 січня 2020 року у справі № 243/6275/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 644/5164/16-ц.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18, від 22 січня 2020 року у справі № 243/6275/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 644/5164/16-ц, оскільки висновки, викладені у зазначених постановах, не є подібними.
Так, у справі № 243/6275/16-ц Верховний Суд переглядав рішення судів першої та апеляційної інстанції за позовом про поділ житлового будинку, земельної ділянки, вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном.
У справі № 464/1663/18 Верховний Суд у касаційному порядку переглядав рішення судів першої та апеляційної інстанції за позовом про визначення (виділ) частки майна, належної померлому на праві спільної власності.
У справі № 644/5164/16-ц Верховний Суд переглядав рішення судів першої та апеляційної інстанції за позовом про усунення від права на спадкування з підстав частини другої, п'ятої статті 1224 ЦК України.
Отже, у зазначених справах наявні інші предмет та підстави позову, а також встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, про перегляд рішень у якій подано касаційну скаргу.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 01 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 про зміну розподілу часток у спадковому майні відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
Г. І. Усик