Ухвала
28 липня 2022 року
м. Київ
справа № 579/1100/20
провадження № 61-6904ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 , подані нею особисто та через її представника ОСОБА_2 , на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 12 січня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні присадибною земельною ділянкою,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , просила усунути перешкоди в користуванні присадибною земельною ділянкою, що на АДРЕСА_1 , зобов'язати ОСОБА_3 знести паркан, який розподіляє їх земельні ділянки, побудований на її земельній ділянці та перенести його на дійсну межу присадибних ділянок.
Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 12 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Сумського апеляційного суду від 23 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 12 січня 2022 року - без змін.
У липні 2022 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційними скаргами, які подані нею особисто та через її представника ОСОБА_2 , на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 12 січня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 червня 2022 року.
Касаційні скарги не можуть бути прийняті до розгляду та підлягають поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У поданих касаційних скаргах заявники хоча і посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не навели підстав та випадків касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявники не виконали вимог процесуального закону при поданні касаційних скарг щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, такі скарги підлягають поверненню заявникам.
Керуючись статтями 185, 389, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційні скарги ОСОБА_1 , які подані нею особисто та через її представника ОСОБА_2 , на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 12 січня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 червня 2022 року вважати неподаними та повернути заявниці.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особам, які подали касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Яремко