Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
місто Київ
справа № 274/7378/20
провадження № 61-19164св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати припиненими зобов'язання за кредитним договором від 14 квітня 2008 року № 0504/0408/55-006, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 , право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс»
(далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), а зобов'язання за яким перейшли після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування до ОСОБА_1 ;
- визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 14 квітня 2008 року № 0504/0408/55-006-Z-1, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а зобов'язання за яким перейшли після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування до ОСОБА_1 ;
- зняти заборону на відчуження зазначеної квартири.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 14 квітня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 150 000, 00 грн строком до 14 квітня 2013 року, зі сплатою 13, 9 % річних за користування кредитними коштами.
З метою забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань сторони також уклали іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті спадщину прийняла його баба ОСОБА_3 , яка не оформила свої спадкові права.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач зазначив, що, будучи сином померлої, він прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину на зазначену квартиру, яка перебуває в іпотеці відповідача, до якого перейшло право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.
Посилаючись на ту обставину, що у передбачений статтею 1281 ЦК України строк кредитор не пред'явив вимоги до спадкоємців боржника, позивач просив визнати припиненим зобов'язання за кредитним договором, укладеним 14 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 , а також визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки, укладеним 14 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 , та зняти заборону на відчуження переданої в іпотеку квартири.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що ОСОБА_1 вже було відмовлено у задоволенні позову з аналогічних підстав, правомірних підстав для припинення цих зобов'язань не існує, ОСОБА_1 пропустив позовну давність, яку відповідач просив застосувати до спірних відносин.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 27 травня 2021 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області позов ОСОБА_1 задовольнив.
Суд визнав припиненими зобов'язання за кредитним договором від 14 квітня 2008 року № 0504/0408/55-006, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 , право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а зобов'язання за яким перейшли після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування до ОСОБА_1 .
Визнав припиненою іпотеку за договором іпотеки від 14 квітня 2008 року № 0504/0408/55-006-Z-1, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а зобов'язання за яким перейшли після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування до ОСОБА_1 .
Зняв заборону на відчуження зазначеної квартири. Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що незважаючи на наявність рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 квітня 2012 року, яким задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк) та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2008 року № 0504/0408/55-006 в сумі 162 219, 43 грн, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» повинно було виконати вимоги статті 1281 ЦК України та протягом шести місяців, не пізніше 28 серпня 2015 року, пред'явити свої вимоги за кредитним договором № 0504/0408/55-006 та договором іпотеки № 0504/0408/55-006-Z-1, укладеними 14 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 як до спадкоємця ОСОБА_3 . Пред'явлення такої вимоги могло відбутися шляхом, зокрема звернення ТОВ «ФК «Вектор Плюс» безпосередньо до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження.
У зв'язку з наведеним суд першої інстанції дійшов висновків, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» з 01 березня 2017 року позбавлене права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0504/0408/55-006 та договором іпотеки № 0504/0408/55-006-Z-1, укладеними 14 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є ОСОБА_3 , тобто зобов'язання ОСОБА_1 , у тому числі іпотека, за зазначеними договорами припинилися, а відтак немає підстав для існування заборони на відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка накладена на підставі договору іпотеки.
Посилання товариства на те, що ОСОБА_1 вже було відмовлено у задоволенні позову з аналогічних підстав, суд відхилив, оскільки позов з таким самим предметом, з яким звертався ОСОБА_1 , було подано з інших підстав, зокрема у ньому ОСОБА_1 не посилався на правила статті 1281 ЦК України.
Твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 пропустив позовну давність суд вважав безпідставним, оскільки позовна давність до спірних правовідносини не застосовується, бо існування зобов'язань та заборони на відчуження квартири, які стосуються предмета спору, мають триваючий характер, а тому ОСОБА_1 може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права весь час, поки триває порушення.
Постановою від 28 вересня 2021 року Житомирський апеляційний суд скасував рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2021 року, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що заборгованість за кредитним договором була стягнута на підставі рішення суду. Доказів того, що це судове рішення виконане до суду не надано, тобто боргові зобов'язання за кредитним договором від 14 квітня 2008 року
№ 0504/0408/55-006 не припинилися.
Апеляційний суд врахував, що зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Сплив цих строків позбавляє кредитора права вимоги (припинення його цивільного права). Однак, оскільки основне зобов'язання за кредитним договором не виконане, апеляційний суд дійшов висновку, що немає передбачених законом підстав для припинення зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 19 листопада 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, залишити в силі рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2021 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цього судового рішення те, що:
- суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження
№ 14-49цс19), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 639/2371/18 (провадження № 61-5180св19, від 31 жовтня 2019 року у справі № 522/17658/17 (провадження № 61-2787св19), від 09 березня 2021 року у справі № 450/2021/15-ц (провадження № 61-18902св19), відповідно до яких сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
Щодо заяви позивача про застосування позовної давності, то, на переконання ОСОБА_1 , позовна давність до спірних правовідносин не застосовується, оскільки поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а тому позов може бути заявлений протягом всього часу тривання відповідного правопорушення.
Щодо наявності рішення суду про стягнення заборгованості, то заявник стверджує, що існування такого рішення не звільняє кредитора від обов'язку пред'явити вимогу відповідно до правил статті 1281 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у січні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.
Відповідач зазначив, що сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги, а не припинення зобов'язання. Сплив строку, передбаченого частиною другою статті 1281 ЦК України, сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. На переконання відповідача, правові висновки, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не стосуються інших фактичних та правових обставин і вимог, а саме вимог кредитора до спадкоємців про захист порушеного права.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 23 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 18 липня 2022 рокупризначив справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд дослідив підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду, наведені заявником у касаційній скарзі, перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 14 квітня 2008 року ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 0504/0408/55-006, за умовами якого ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 150 000, 00 грн строком до 14 квітня 2013 року, зі сплатою 13, 9 % річних за користування кредитними коштами.
З метою забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань банк та ОСОБА_2 уклали іпотечний договір № 05004/0408/55-006-Z-1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням від 13 квітня 2012 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області стягнув із ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 162 219, 43 грн.
Право вимоги за кредитним договором, а також за договором іпотеки перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі договору факторингу, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» 28 листопада 2012 року.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час його смерті разом зі спадкодавцем постійно проживала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняв її син ОСОБА_1 , який 03 листопада 2020 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції встановив, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» дізналося про смерть боржника ОСОБА_2 та його спадкоємця ОСОБА_3 , а також про те, що спадкоємцем останньої є ОСОБА_1 , одночасно, а саме після подання 10 червня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 позову до ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», у якому ОСОБА_1 та ОСОБА_4 посилалися на ці обставини як на підстави позову.
За наявними матеріалами справи суд був позбавлений можливості встановити точну дату, коли саме ТОВ «ФК «Вектор Плюс» дізналося про смерть ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також про те, що спадкоємцем останньої є ОСОБА_1 , проте заперечення на позов були складені ТОВ «ФК «Вектор Плюс» 28 серпня 2015 року, що за висновками суду першої інстанції свідчить, що це товариство дізналося про зазначені обставини у період між 10 червня 2015 року і 28 серпня 2015 року.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Щодо існування права вимоги у кредитора до спадкоємця боржника
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За частиною першою статті 575 ЦК України та частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України). Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджував, що зобов'язання за договором кредиту та договором іпотеки припинилися, оскільки кредитор у строки, визначені статтею 1281 ЦК України, не пред'явив вимоги до спадкоємця боржника.
За правилами статті 1281 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги (частина перша статті). Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (частина друга статті). Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частина третя статті). Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта статті).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) зазначила, що оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою (пункт 39).
Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не є тотожним поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 40).
Відтак визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними (відмінними) строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість сплив позовної давності не виключає наявності у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін (пункт 41).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань (пункт 44).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду підтримала у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження
№ 14-49цс19) (пункт 69.5), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) (пункт 39), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) (пункт 27), від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) (пункт 99).
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд врахував наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, проте зазначив, що оскільки основне зобов'язання за кредитним договором не виконане, немає передбачених законом підстав для припинення зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки.
Наведені висновки суду апеляційної інстанції Верховний Суд визнає помилковими з огляду на таке.
У пунктах 115-117 постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:
«115. Водночас стаття 1281 Цивільного кодексу України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц).
116. Рішення суду про стягнення збитків підтверджує існуюче грошове зобов'язання, адже характер та обсяг прав і обов'язків його сторін залишається незмінним, додається лише безпосередня можливість примусового виконання зобов'язання. До моменту здійснення такого виконання відповідне зобов'язання продовжує існувати.
117. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема, із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження слід розглядати як пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України».
Заперечуючи проти позову, Товариство не надало доказів, що пред'явило у один із згаданих способів вимогу спадкоємцю боржника, суди першої та апеляційної інстанцій таких обставин не встановили, матеріали справи не містять доказів, що стягувач звертався до суду із заявою про заміну сторони боржника у виконавчому листі з виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк», а тому невиконання рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про припинення зобов'язань за договором кредиту та договором іпотеки, оскільки кредитор не вчинив необхідних дій з метою залучення правонаступника боржника та стягнення з нього суми заборгованості. Так само матеріали справи не містять доказів, що кредитор звертався до державного/приватного виконавця з метою примусового виконання цього рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 27 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) звернула увагу, що внаслідок певної дії чи події сторону у зобов'язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов'язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов'язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов'язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). Зобов'язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 ЦК України, сформульований у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 59-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 39)).
Підсумовуючи, оскільки кредитор не пред'явив вимогу спадкоємцю боржника у строки, визначені у статті 1281 ЦК України, не звертався до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні (у виконавчому листі), невиконання спадкоємцем рішення суду про стягнення заборгованості із спадкодавця не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про припинення зобов'язань відповідно до правила частини четвертої статті 1281 ЦК України.
Верховний Суд відхиляє доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що сплив строку, передбаченого частиною другою статті 1281 ЦК України, сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу, оскільки такі доводи суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування
статей 598, 1281 ЦК України.
Верховний Суд виходить з того, що, враховуючи конструкцію та зміст статей 1281-1282 ЦК України, перехід зобов'язань померлого спадкодавця до його правонаступників відбувається за умови своєчасного (протягом строків, визначених у статті 1281 цього Кодексу) звернення кредитора спадкодавця до його спадкоємців з відповідними вимогами.
Виходячи зі частини другої статті 1282 ЦК України спадкоємець померлого боржника, за загальним правилом, не є його універсальним та повним наступником у всіх зобов'язаннях, оскільки за будь-яких умов (навіть своєчасного пред'явлення вимоги кредитором до спадкоємців померлого боржника) спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Оцінюючи інші доводи, наведені у відзиві, що правові висновки, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються інших фактичних та правових обставин та вимог, а саме вимог кредитора до спадкоємців про захист порушеного права, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, Верховний Суд відхиляє їх.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 з метою конкретизації висновків, викладених, зокрема, у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, зазначила, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо ж правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Враховуючи, що у наведених заявником у касаційній скарзі постановах Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду виклали висновки щодо застосування правил статті 1281 ЦК України, які підлягають застосуванню і до спірних правовідносин, помилковими є доводи відповідача, що наведені у касаційній скарзі правові висновки суду касаційної інстанції є нерелевантними до спірних правовідносин.
Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушених прав
У постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження
№ 14-67цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України пред'явити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема, у таких випадках:
кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору сприятиме правовій визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що у кредитора відсутнє право вимоги.
Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, за життя боржника суд ухвалив рішення про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, яке не було виконане позичальником за життя. Про смерть боржника кредиторові стало відомо у 2015 році, що встановили суди першої та апеляційної інстанцій, проте на момент звернення спадкоємця боржника до суду з позовом відповідно до правил статті 1281 ЦК України кредитор так і не вчинив дій щодо заміни сторони виконавчого провадження, а тому спадкоємець боржника вправі звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора до нього з метою усунення правової невизначеності у спірних правовідносинах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд неправильно застосував правила статей 598, 1281 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку», не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), від 13 березня 2019 року
у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19), на які посилався заявник у касаційній скарзі. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов'язання за кредитним договором та іпотека припинилися у зв'язку з непред'явленням кредитором у строки, встановлені статтею 1281 ЦК України, вимоги до спадкоємця боржника.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Розподіл судових витрат
Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, тому судовий збір, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, оскільки заявник звільнений від сплати судового збору відповідно до закону. Судові витрати, понесені ТОВ «ФК «Вектор Плюс» під час апеляційного розгляду справи, покладаються на нього.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 звернувся до суду у 2020 році з позовом, який містить 3 вимоги немайнового характеру, а тому судовий збір який підлягав сплаті за подання касаційної скарги, становив 5 044, 80 грн ((2 102, 00 х 0, 4 х 3) х 200 %).
Керуючись статтями 141, 389, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року скасувати.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2021 року залишити в силі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на користь держави судові витрати за перегляд справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 5 044, 80 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик