Ухвала
29 липня 2022 року
місто Київ
справа № 186/92/21
провадження № 61-6982ск22
Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2022 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна колишнього подружжя,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_3 у січні 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Кредитна спілка «Самара», у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти у розмірі 1/2 частини від суми знятих депозитів та нарахованих за ними відсотків, що складає 100 241, 85 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 02 грудня 2021 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 .
Постановою від 23 червня 2022 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2021 року скасував, постановив нове рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_3 .
Суд визнав спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 200 000, 00 грн, що перебували на депозитних рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_2 згідно з договорами про внесення (внеску) члена Кредитної спілки «Самара» на депозитний рахунок: від 11 лютого 2020 року № 46-1/20 на суму 50 000, 00 грн; від 12 лютого 2020 року № 48-1/20 на суму 50 000, 00 грн; від 09 липня 2020 року № 139-1/20 на суму 50 000, 00 грн; від 10 липня 2020 року № 140-1/20 на суму 50 000, 00 грн, а також отримані відсотки за цими договорами у сумі 483, 70 грн, разом 200 483, 70 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 1/2 частини від суми отриманих сум депозитів та нарахованих за ними відсотків, що складає 100 241, 85 грн.
Здійснив розподіл судових витрат.
ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
ОСОБА_1 21 липня 2022 року із застосуванням поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2021 року залишити в силі.
ОСОБА_2 22 липня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2021 року залишити в силі.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вивчив касаційні скарги, додані до них документи, зробив висновок про існування підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки ці скарги подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Щодо оцінки судового рішення, яке оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Касаційному оскарженню не підлягають судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною дев'ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня 2022 року - 2 481, 00 грн.
Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про поділ грошових коштів.
Ціна позову у справі складає 100 241, 85 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481, 00 грн х 100 = 248 100, 00 грн).
Урахувавши, що ціна позову у цій справі складає 100 241, 85 грн, судові рішення, ухвалені у ній, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
ОСОБА_4 у касаційній скарзі зазначила, що судове рішення може бути оскаржене у касаційному порядку, оскільки особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, а також справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для неї.
Доводи заявника про неможливість у майбутньому спростувати обставини, встановлені оскарженим рішенням, наявність значного суспільного інтересу, а також виняткового значення для ОСОБА_4 належно не обґрунтовані та не доведені, а тому Верховним Судом відхиляються. Суд виходить з того, що заявниця не була учасником розгляду цієї справи та не існує процесуальних перешкод для спростування таких обставин в іншому провадженні.
За наведених обставини, непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
ОСОБА_2 у касаційній скарзі зазначила, що судове рішення може бути оскаржене у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у ній, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Верховний Суд констатує, що заявник не визначила, у чому саме полягає потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України; не навела норми права, при застосуванні яких існує потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики та які носять характер фундаментального значення для права.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що зазначена справа має виняткове значення для неї, оскільки рішення суду апеляційної інстанції суперечить очевидним обставинам справи, а також зашкодить її добробуту, адже вона є безробітною і стягнення з неї такої суми буде надмірним тягарем для неї, відхиляються Верховним Судом, оскільки непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані, Судом під час вивчення касаційної скарги такі винятки не встановлені.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.
Цьому конституційному принципу відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).
Саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).
ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі «Азюковська проти України», у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.
Тож за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Оскільки оскаржуване заявниками судове рішення ухвалене у малозначній справі, тому не підлягає касаційному оскарженню, отже у відкритті касаційного провадження у справі потрібно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна колишнього подружжя, за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак