28 липня 2022 року
м. Київ
справа №473/322/22
адміністративне провадження № К/990/17937/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
перевірив касаційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 лютого 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року у справі за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області до громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,
У січні 2022 року Центральне міжрегіональне управління Державної Міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - Центральне МРУ ДМС у м. Києві та Київській області) звернулося до суду з позовом до громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року, позов задоволено. Продовжино строк затримання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на строк, необхідний для його ідентифікації та забезпечення примусового видворення, але не більше, ніж на шість місяців, тобто до 02 серпня 2022 року.
13 липня 2022 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 лютого 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в позові.
Предметом спору у цій справі є правомірність продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом пункту 11 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Підстав, за яких судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, судом касаційної інстанції не встановлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 послався на те, що відповідач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, так як він намагався звернутися із заявою про надання йому статусу біженця, проте його звернення не було належним чином розглянуте. Крім того, заявник зазначив, що справа має для нього виняткове значення, так як він може стати жертвою переслідувань в країні походження та перебуває у небезпеці через загрозу його життю та здоров'ю.
Верховний Суд відхиляє такі доводи заявника, оскільки, як зазначено в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції відповідачем ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані в ході апеляційного розгляду справи, не підтверджено факт звернення його до уповноважених органів із заявою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні. Крім того, апеляційний суд зазначив, що у межах цієї справи предметом дослідження є питання наявності підстав саме для продовження строку затримання особи з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Водночас питання неналежного розгляду звернення відповідача про надання йому статусу біженця також не є предметом спору у цій справі, а представником заявника не наведено об'єктивних мотивів, які саме обставини, установлені судами у цій справі можуть вплинути на розгляд іншої справи.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи зводяться до переоцінки доказів, суб'єктивних припущень, що не знайшли підтвердження під час розгляду цієї справи, та неповного з'ясування обставин справи судами, що виключає можливість перегляду судових рішень з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
З огляду на відхилення Верховним Судом, зазначених заявником виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, які заявник не зазначив, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
1. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 лютого 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року у справі за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення відмовити.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська