26 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/5534/22 пров. № А/857/8696/22
Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Матковської З.М., Улицького В.З.,
за участю секретаря Пославського Д.Б.
апелянта ОСОБА_1 ,
представника відповідача Вороновська М.А
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року (ухвалене головуючим - суддею Комшелюк В.В. у м. Рівне) у справі № 460/5534/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про зобов'язання вчинення певних дій,
Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити їй середній заробіток в сумі 279260, 80 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що рішенням суду 23.09.2021 зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 16010 грн 86 коп. відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 . Таку допомогу позивач отримала лише 27.01.2022. 02.02.2022 позивач подала заяву до відповідача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, відповідач проігнорував вказану заяву та не виплатив середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.05.2022 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відсутність вини відповідача у невиплаті позивачу вихідної допомоги під час розрахунку при звільненні, є підставою для звільнення його від відповідальності, встановленої ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апелянт в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та надала пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В судовому засіданні представник відповідача заперечила проти задоволення апеляційної скарги та надала пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, апелянта та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що позивач 24.12.2019 наказом № 920/03/к (з наступними змінами) була звільнена з посади головного спеціаліста відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації ГТУЮ у Рівненській області.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 по справі № 460/8633/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції внести зміни у п.1 наказу від 24.12.2019 №920/03/к «Про звільнення ОСОБА_1 » вказавши підставу формулювання звільнення - відповідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, замість пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»; зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції внести зміни до запису №22 від 26.12.2019 трудової книжки ОСОБА_1 , де замінити підставу звільнення на п. 1 ст. 40 КЗпП України, замість пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»; зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 16010, 86 грн; зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 по справі № 460/8633/20 скасовано та прийнято постанову якою позовну заяву задоволено частково, а саме: зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) внести зміни у пункт 1 наказу № 920/03/к від 24.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », вказавши підставу формулювання звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, замість п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 ; зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) внести зміни до запису № 22 від 26.12.2019 трудової книжки ОСОБА_1 , замінивши підставу звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 , замість п.1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 ; зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 16010 грн 86 коп. відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, відповідачем 27.01.2022 перераховано позивачу вихідну допомогу, з урахуванням податків та обов'язкових платежів, в сумі 12888, 75 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку про зарахування коштів.
02.02.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: починаючи з 24.12.2019 по 27.01.2022.
04.03.2022 відповідачем на наведену заяву надано відповідь № 1019/1830/0/09-09, якою відмовлено у виплаті таких коштів з посиланням на те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021 встановлено право позивача на вихідну допомогу, але не встановлено вини відповідача у її невиплаті. Крім того, вказаною постановою позивачу відмовлено в задоволенні позову в частині виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Тому правових підстави для виплати таких коштів немає.
Позивач вважаючи не виплату середнього заробітку за весь час затримки протиправною, звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 по справі № 825/598/17.
У постанові від 15.09.2015 справа № 21-1765а15 Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже з урахуванням наведеного, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 по справі № 460/8633/20 скасовано та прийнято постанову якою позовну заяву задоволено частково, а саме: зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) внести зміни у пункт 1 наказу № 920/03/к від 24.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », вказавши підставу формулювання звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, замість п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 ; зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) внести зміни до запису № 22 від 26.12.2019 трудової книжки ОСОБА_1 , замінивши підставу звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 , замість п.1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 ; зобов'язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 16010 грн 86 коп. відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Згідно із ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, відповідачем 27.01.2022 перераховано позивачу вихідну допомогу, з урахуванням податків та обов'язкових платежів, в сумі 12888, 75 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку про зарахування коштів.
Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, що позивачу не було виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: починаючи з 24.12.2019 по 27.01.202202.02.2022, у зв'язку з чим останній звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Як згадувалось вище, 04.03.2022 відповідачем на наведену заяву надано відповідь № 1019/1830/0/09-09, якою відмовлено у виплаті таких коштів з посиланням на те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021 встановлено право позивача на вихідну допомогу, але не встановлено вини відповідача у її невиплаті. Крім того вказав, що вказаною постановою позивачу відмовлено в задоволенні позову в частині виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Тому правових підстави для виплати таких коштів немає.
З такою позицію погодився суд першої інстанції, що на переконання апеляційного суду є помилковим, оскільки саме постаново Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021 у справі № 460/8633/20 встановлено, що відповідачем неправильно сформульовано причину звільнення позивачу та протиправно не здійснено виплату вихідної допомоги. Тобто не вірне формулювання причини звільнення позивача мало результатом вину відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 в справі № 21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція підтримана Верховним Судом.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави виплати позивачу його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки саме з вини відповідача такий не було проведено вчасно.
Правова позиція щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, викладена у постанові Верховного Суду, зокрема від 29.07.2020 в справі №1.380.2019.003696.
Суд враховує, що середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі - Порядок №100).
Так, відповідно до п. 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП.
Колегія суддів встановила, що згідно довідки від 01.04.2022 № 119 розмір грошового забезпечення позивача за два місяці до звільнення становив: у жовтні 2019 року - 7397,96 грн та у листопаді 2019 року - 8176,09 грн, звідси середньоденна заробітна плата позивача становить 537,04 грн. (15574,09 / 29 календарний день).
Щодо періоду оскарження за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 27.12.2019 по 27.01.2022 (включно), що становить 520 днів. Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 279260, 80 грн. (537,04 х 520).
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 279260,20/16010,86 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку/вихідна допомога) = 17,44.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 279260,80 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) / 520 (дні затримки розрахунку) х 17, 44 = 9356, 98 грн.
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 9356, 98 грн.
Разом з цим, враховуючи визначення судом істотність частки складових заробітної плати, на переконання суду належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде саме стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 9356 грн 98 коп.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року у справі № 460/5534/22 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (79000, Львівська область, м. Львів, площа Шашкевича, 1, ЄДРПОУ 43317547) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 9356 (дев'ять тисяч п'ятдесят шість) гривень 98 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді З. М. Матковська
В. З. Улицький
Повне судове рішення складено 28 липня 2022 року