28 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/2543/21 пров. № СК-А/857/18499/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р.В., Курильця А.Р.;
за участю секретаря судового засідання - Кушик Ю. Т.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_2 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року про закриття провадження у справі №260/2543/21 (головуючий суддя - Рейті С.І., м. Ужгород) за позовом ОСОБА_3 в інтересах дитини ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в інтересах дитини ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 до Закарпатської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Закарпатська обласна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах дитини ОСОБА_2 до Закарпатської обласної ради, третя особа - Закарпатська обласна державна адміністрації, якою просить визнати протиправним та скасувати рішення Закарпатської обласної ради від 25.02.2021 року № 165 "Про ліквідацію Перехрестівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 року об'єднано в одне провадження адміністративні справи № № 260/2542/21, 260/2543/21, 260/2551/21, 260/2690/21, 260/2692/21, 260/2701/21, 260/2702/21, 260/2703/21, 260/2704/21, 260/2705/21, 260/2706/21, 260/2707/21, 260/2710/21 за позовами ОСОБА_3 в інтересах дитини ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в інтересах дитини ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 до Закарпатської обласної ради, третя особа - Закарпатська обласна державна адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення Закарпатської обласної ради від 25.02.2021 року № 165 "Про ліквідацію Перехрестівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради", з присвоєнням адміністративній справі № 260/2543/21.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року провадження в адміністративній справі закрито, та з врахуванням приписів Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснено, що справа відноситься до юрисдикції господарського суду.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачем - ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_2 було оскаржено його в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, висловлено прохання скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що спір в даній категорії справ повинен вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, так як у даних правовідносинах є наявним суб'єкт владних повноважень, який виконує владні управлінські функції.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав.
Встановлено, що позивачі звернулися до суду з позовом про визнання протиправним та нечинним рішення другої сесії VIІI скликання Закарпатської обласної ради від 25.02.2021 року № 165 "Про ліквідацію Перехрестівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради", прийнятим у відповідності до положень ст. ст. 104-105 ЦК України та ст. 59 Господарського кодексу України.
Згідно з пунктом 9.1 Статуту Перехрестівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради, рішення про реорганізацію або ліквідацію спецшколи-інтернату приймає Закарпатська обласна рада.
Згідно статті 4 частини 1 пункт 7 КАС України під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Так, згідно з статтею 19 частиною 1 пунктом 1 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, як вже зазначалося, не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Адміністративною справою у розумінні підпункту 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
За змістом ст. 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Згідно із ст. 59 ГК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (ч. 1 ст. 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (п. 27 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
За змістом ч.4 ст. 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Частиною 4 ст. 18 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 року за № 1060-XII (далі - Закон 1060) встановлено, що потреба в навчальних закладах, заснованих на комунальній власності, визначається місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 36 Закону 1060 створення загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту". Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону 1060 реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням сесії місцевої ради, державної і приватної форм власності - за рішенням засновника (засновників).
Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - Закон 280/97-ВР) встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Реорганізація або ліквідація навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням місцевої ради.
Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.
Таким чином, засновником та власником корпоративних прав підприємства комунальної форми власності є територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада.
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 59 Закону 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Отже, до компетенції міської ради належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Також за ч. 2 ст. 10 Закону 280/97-ВР обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
З аналізу викладених положень чинного законодавства випливає, що до компетенції обласної ради належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Відтак, приймаючи оскаржене рішення, Закарпатська обласна рада діяла не як суб'єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи (Перехрестівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради, на підставі рішення ХІ сесії ХХІ скликання від 23.12.1992 "Про комунальну власність та програму її приватизації" знаходиться у комунальній власності Закарпатської області), а тому дії, спірне рішення в цьому випадку не є дією/рішенням суб'єкта владних повноважень, у розумінні КАС України, а є дією/рішенням власника корпоративних прав (засновника), комунальної установи, необхідним для здійснення відповідних реєстраційних дій щодо припинення (ліквідації) закладу.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 813/1232/18, предметом якої було рішення Сокальської районної ради Львівської області про створення комунальної установи.
Визначаючи юрисдикцію спору у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що районна рада, розпоряджаючись майном територіальної громади, реалізовувала організаційно-господарську діяльність, а тому оспорювані рішення в цьому випадку не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, у розумінні КАС України, а є рішеннями власника (засновника), якими такий власник (засновник) реалізує своє право на створення комунальної установи.
Також у постанові від 10.09.2019 року у справі № 921/36/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними, у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.
У постанові від 09.09.2020 року Велика Палата Верховного Суду, усуваючи розбіжності у висновках, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, зазначила, що розмежування юрисдикції спорів про оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи про створення, реорганізацію чи припинення діяльності такої установи в залежності від характеру та сфери діяльності такої комунальної установи не ґрунтується на положеннях законодавства.
Спори з приводу оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи є найбільш наближеним до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що в разі якщо здійснена державна реєстрація припинення юридичної особи, то відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України від 15.05.2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" належному способу захисту порушеного права чи інтересу відповідає позовна вимога про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Такі спори повинні розглядатись за правилами господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 року у справі № 462/2646/17).
Враховуючи наведене правове регулювання, висновок Великої Палати Верховного Суду та фактичні обставини цієї справи - суд приходить до висновку, що рішення Закарпатської обласної ради "Про ліквідацію Перехрестівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради" не може бути предметом судового розгляду за правилами КАС України. Такий спір підсудний судам господарської юрисдикції. За таких обставин, провадження у справі підлягає закриттю в порядку п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
В той же час, суд звертає увагу, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Виходячи із суті права та інтересу, за захистом яких звернулися позивачі, заявлених вимог, змісту та юридичної природи обставин у справі, суд приходить висновку, що провадження у справі за позовом вірно закрито судом першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства суд закриває провадження в адміністративній справі.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження в справі, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст. 229, 243, 250, 272, 311, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року про закриття провадження в справі № 260/2543/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 28 липня 2022 року.