28 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/13760/21 пров. № А/857/2427/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.
суддя Хобор Р.Б.
секретар судового засідання Дутка І.Р.
розглянувши у відкритому судовому в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року (головуючий суддя Щербаков В.В., м.Рівне, проголошено о 12:13:38, повне судове рішення складено 28 грудня 2021 року) у справі № 460/3760/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» про визнання протиправною та скасування постанови, -
05.10.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з позовом до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» (далі - відповідач, ДУ «Городищенська ВК (№96)»), в якому просив визнати протиправними та скасувати постанови про поміщення в дисциплінарний ізолятор установи виконання покарань від 20.05.2021 та від 07.07.2021.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що на підставі спірних постанов його поміщено в ДІЗО (карцер) установи строком на 5 та 7 діб відповідно. З цими рішеннями позивач не погоджувався, так як вважав, що не вчиняв жодних дій, які були б підставою для прийняття таких рішень.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність рішень відповідача.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права просить апеляційний суд скасувати оскаржене судове рішення та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам в частині порушення відповідачем його права на отримання правової допомоги, необґрунтовано визнав доведеним наявність вини позивача у вчиненні ним дисциплінарних проступків, що стали причиною для прийняття відповідачем спірних рішень, хоча доказів вчинення таких проступків, на думку позивача, відповідач не надав.
З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.2 ст.313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, які були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Як встановлено судом ОСОБА_1 відбуває покарання у виді позбавлення волі в ДУ «Городищенська ВК (№96)».
20.05.2021 державною установою «Городищенська виправна колонія (№96)» прийнято постанову про поміщення засудженого ОСОБА_1 в ДІЗО установи строком на 5 діб без виведення на роботу, у зв'язку тим, що засуджений допустив порушення встановленого порядку відбування покарання, що виразилося у зберіганні забороненого для користування засудженим предмету (металевий цвях заточений з однієї сторони) та неправомірних взаємовідносин з персоналом, вживанні нецензурної лексики до адміністрації з елементами нетактовної поведінки. У постанові зазначено, що своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 1, 2, 3 ст.9, п. п. 1, 3 ч. 3та п. п. 8, 10 ч. 4 ст. 107 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України).
Постанову оголошено, порядок оскарження накладеного стягнення роз'яснено засудженому ОСОБА_1 , від підпису останній відмовився.
Поряд з наведеним вище, судом з'ясовано, що 07.07.2021 року державною установою «Городищенська виправна колонія (№96)» прийнято постанову про поміщення засудженого ОСОБА_1 в ДІЗО установи строком на 12 діб без виведення на роботу, у зв'язку тим, що засуджений допустив порушення встановленого порядку відбування покарання, що виразилося у зберіганні забороненого для користування засудженим предмету, мобільний телефон марки «Samsung» модель SМ-J210F, ІМЕi; НОМЕР_1 ; ІМЕі2: НОМЕР_2 , сірого кольору. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. п. 1,2,3 ст.9, п.3та п. п. 8,1 ч.4 ст. 107 КВК України. Постанову оголошено, порядок оскарження накладеного стягнення роз'яснено засудженому ОСОБА_1 від підпису відмовився.
Вважаючи рішення відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся в суд з відповідним позовом.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції апеляційний суд враховує наступні обставини та правові норми.
Положеннями ст. 1 КВК України передбачено, що кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Згідно ст. 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Згідно з абз. 7 ч. 1, абз. 2, 4 ч. 3, абз. 2 ч. 4 ст. 107 КВК України засуджені, зокрема: мають право одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет; зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядку дня колонії, тощо. При цьому засудженим забороняється спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій.
Ці норми кореспондуються з розділом ІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року № 2823/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.09.2018 року за № 1010/32462 (далі - Правила),
Згідно з пунктом 2 з розділу XIV Правил адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин. Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. У зв'язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї) за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонна розмова може бути надана у будь-який час. Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
Серед переліку предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено, що затверджений Додатком 3 до Правил є, зокрема, радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції, мобільні телефони та зарядні пристрої до них, SIM-картки, скретч-картки поповнення рахунку мобільного зв'язку, пейджери тощо), друкарські машинки, розмножувальні прилади (засудженим, які тримаються у виправних центрах, дозволяється зберігати та користуватися мобільними телефонами у порядку, встановленому пунктом 2 розділу ХІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань), а також ножі, бритви (крім електричних, механічних та безпечних з касетною головкою) та інші гострорізальні і колючі предмети.
Згідно абз. 7 розділу ХХХІІІ Правил на засуджених до довічного позбавлення волі поширюються заходи заохочення, стягнення та порядок їх застосування, передбачені статтями 130, 132 Кримінально-виконавчого кодексу України і розділом XXI цих Правил.
Абзац 2 пункту 2 розділу ХХІ Правил встановлює, що застосування заходів стягнення у виді поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор, карцер установи виконання покарань оформлюється постановою начальників таких установ (додаток 25).
Перед накладенням стягнення на засудженого, який відбуває покарання у виправній колонії, дисциплінарною комісією установи вирішується питання про доцільність застосування стягнення у порядку, визначеному статтями 134, 135 Кримінально-виконавчого кодексу України. (абз. 3 п. 2 розділу ХХІ Правил).
Статтею 131-1 КВК України визначено, що дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою. Персонал установи виконання покарань зобов'язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КВК України за невиконання покладених обов'язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися заходи стягнення, зокрема, поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб.
Відповідно до ч. 16 ст. 134 КВК України адміністрація колонії при встановленні факту порушення особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, вимог режиму зобов'язана невідкладно розпочати перевірку причин, обставин і мотивів вчинення порушення, поведінки цієї особи до вчинення проступку, визначити кількість і характер раніше накладених стягнень, а також отримати її пояснення про суть проступку. За наслідками такої перевірки приймається рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення та обґрунтовується їх вид. Якщо адміністрація колонії прийняла рішення обмежитися іншими профілактичними заходами, це відображається у щоденнику індивідуальної роботи із засудженим та доводиться до відома особи під підпис.
Згідно ч. 1 ст. 135 КВК України питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань. Дисциплінарна комісія установи виконання покарань діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини членів дисциплінарної комісії.
Матеріали про порушення доповідаються на засіданні дисциплінарної комісії начальником відділення соціально-психологічної служби у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб. Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення засудженого та його представника, свідків, інших осіб, залучених відповідно до частини третьої та абзацу сьомого частини п'ятої цієї статті, адміністрації установи виконання покарань, особи, яка ініціювала притягнення до дисциплінарної відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу. Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії (ч.6 ст. 135 КВК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 134 КВК України поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання.
Частина 7 статті 135 КВК України вказує, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності особи, яка відбуває покарання, має бути детально вмотивоване та може бути оскаржене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, або її представником до органу виконання покарань вищого рівня, прокурора чи суду. Засудженому протягом трьох робочих днів видається копія рішення про застосування до нього стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження.
Як зазначалось вище доводи апеляційні скарги зводяться до покликань на недоведеність вчинення позивачем дисциплінарних порушень, з огляду на відсутність доказів, які це підтверджують, а також на не забезпечення відповідачем права позивача на правову допомогу.
Отже, в контексті обставин справи, та доводів скаржника суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджується, що 11.05.2021 та 01.07.2021 в ОСОБА_1 , під час огляду, було вилучено предмети заборонені для користування засудженими. Так 11.05.2021 у ОСОБА_1 було вилучено заточений металевий цвях, а 01.07.2021 року мобільний телефон «Samsung» модель SМ-J210F, ІМЕi; НОМЕР_1 ; ІМЕі2: НОМЕР_2 , сірого кольору.
Про факт виявлення та вилучення згаданих вище предметів було доведено до відмова керівництва ДУ «Городищенська ВК (№96)» рапортами працівників установи.
На підтвердження вказаних вище обставини в матеріалах справи наявні пояснення старшого інспектора відділу нагляду і безпеки державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 та оперуповноваженого оперативного відділу державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» лейтенанта внутрішньої служби Самкова А.А. та поясненнями від 01.07.2021 року старшого інспектора відділу нагляду і безпеки державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» капітана внутрішньої служби Піяйка П.В. та старшого прапорщика внутрішньої служби Гуменюка І.І.
Факт вилучення згаданих вище предметів задокументовано у протоколах від 11.05.2021 року №11/ц та від 01.07.2021 року №57/к. До обох протоколів долучено фототаблиці.
Пояснення щодо зберігання згаданих вище предметів позивача надавати відмовився, що зафіксовано у відповідних актах наявних в матеріалах справи.
Таким чином, на переконання суду, вина засудженого підтверджується наведеними вище документами та матеріалами проведеної службової перевірки. Засуджений відмовився надавати пояснення стосовно вчиненого ним проступків, хоча адміністрацією установи йому було запропоновано їх надати.
Покликання скаржника на те, що відповідач не надав фото, відеодоказів, які б підтверджували факт вчинення позивачем проступку апеляційний суд вважає недостатніми з огляду на те, що заявлені позивачем докази є одним, але не єдиним способом доказування.
Щодо доводів скаржника про незабезпечення позивачу права на користування правовою допомогою, то суд зазначає про їх помилковість з огляду на наступне.
Оцінюючи доводи позивача щодо обмеження відповідачем його права на захист, суд зазначає наступне.
Частиною 5 ст. 135 КВК України регламентується, що особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має право користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, який представлятиме її інтереси під час засідання комісії. Якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до адвоката або фахівця в галузі права, адміністрація установи виконання покарання зобов'язана надати йому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб'єктів надання такої допомоги.
В досліджених судом матеріалах наявні розписки, за змістом яких доведено до ОСОБА_1 , що він має можливість у встановленому порядку повідомити адвоката або іншого фахівця у галузі права, про участь на засіданні дисциплінарної комісії установи щодо доцільності застосування до нього заходів стягнення. Про час та місце (службовий кабінет начальника установи) засідання дисциплінарної комісії позивача повідомлено завчасно розпискою під особистий підпис.
Судом достовірно встановлено, що позивачу в строк до початку розгляду дисциплінарною комісією питань про доцільність застосування дисциплінарних була надана можливість звернутися для отримання правової допомоги. Проте, останній таким правом не скористався. Повідомив, що допомоги не потребує. Від підпису розписок відмовився, з їх змістом ознайомився шляхом зачитування. При цьому, під час розгляду дисциплінарною комісією з питання доцільності застосування дисциплінарних стягнень до ОСОБА_1 останній не наполягав на відкладенні такого розгляду з метою реалізації права на захист.
Відтак, установою виконання покарань була надана можливість і вживалися заходи щодо отримання засудженим правової допомоги, а її ненадання пов'язане із відсутністю у позивача такої потреби, про що останній заявляв особисто.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року у справі № 460/13760/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 28 липня 2022 року.