28 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/12001/21 пров. № А/857/7767/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Хобор Р.Б.
секретар судового засідання Дутка І.Р.
розглянувши у відкритому судовому в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року (головуючий суддя Недашківська К.М., м. Рівне, письмове провадження) у справі № 40/12001/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Васильєв та інші проти України» щодо позивача; стягнути моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.
В обгрунтування своєї позиції позивач посилалась на наступне. У Державній виконавчій службі надмірно тривалий час перебуває без належного виконання виконавче провадження № 42618224 з приводу виконання Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васильєв та інші проти України» від 13 лютого 2014 року, щодо виконання рішення національного суду ухваленого на користь позивача, де відповідачем (боржником) є Держава Україна в особі відповідача, як органу представництва, який відповідальний за виконання рішень Європейського суду з прав людини. Позивач вказує, що бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що породжує і завдає йому моральної шкоди. Рішення національного суду відповідачем не виконується, хоча наявне рішення Європейського суду з прав людини. Упродовж тривалого часу позивач не може відновити своє порушене та захищене в судовому порядку право. Зазначає, що протиправна бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання рішення суду, ухваленого на його користь, призвела до появи у позивача сильних душевних страждань, відчуття несправедливості, незахищеності, безвиході, негативного настрою з приводу дискримінації, утисків з приводу виникнення і не усунення порушення права на належну пенсію. Вважає, що протиправне невиконання відповідачем протягом занадто тривалого часу рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь позивача, завдало моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн. З підстав наведених у позовній заяві, позивач просив суд позов задовольнити повністю.
Рішенням Рівненького окружного адміністративного суду від 16.11.2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України стосовно належного виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Васильєв та інші проти України» щодо ОСОБА_1 .
Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.
У задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 80000,00 грн. відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, висновків суду що не відповідають обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю. Зокрема апелянт посилається на те, що позивач не надав суду доказів того чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду саме на таку суму та з чого він при цьому виходив, якими доказами це підтверджується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги. Крім того, відповідач зазначає, що рішенням Європейського суду з прав людини на користь позивача ухвалено до сплати 2000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Такі грошові кошти перераховані позивачу відповідно до платіжного доручення Міністерства юстиції України. Тобто, це і є моральною компенсацією за тривале невиконання рішення національного суду, яке було підставою для звернення до Європейського суду з прав людини. Також, зазначає, що Міністерство юстиції України не спричинило позивачеві моральної шкоди, що в свою чергу дає підстави вважати, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у даній справі.
З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.2 ст.313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 28.07.2011 у справі №1718/2-а-586/11, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано противоправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 визначених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за період з 25 серпня 2010 року по 25 лютого 2011 року включно; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 визначені статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсію для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком а також щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за період з 25 серпня 2010 року по 25 лютого 2011 року включно з урахуванням проведених виплат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; постанову звернуто до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012 апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 28 липня 2011 року змінено; визнано противоправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 визначених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за період з 25 серпня 2010 року і до втрати позивачкою такого права відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та змін в законодавстві щодо порядку та розміру таких виплат; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 визначені статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсію для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком а також щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за період з 25 серпня 2010 року і до втрати позивачкою такого права відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та змін в законодавстві щодо порядку та розміру таких виплат.
Рішенням Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Васильєв та
інші проти України» від 13 лютого 2014 року (заява № 29266/08 та 248 інших заяв) постановлено: а) протягом трьох місяців держава-відповідач має забезпечити виконання рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди, та компенсації судових витрат, а також додатково сплатити суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам на ці суми; ці суми повинні бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення виплати; із закінченням зазначеного тримісячного строку і до останньої виплати на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського Центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2014 ВП №42618224, відповідно до якої: назва документа - рішення №29266/08 від 13.02.2014; документ видав - Європейський Суд з прав людини; про - протягом трьох місяців держава-відповідач має забезпечити виконання рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди, та компенсації судових витрат, а також додатково сплатити суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам на ці суми; ці суми повинні бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення виплати; із закінченням зазначеного тримісячного строку і до останньої виплати на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського Центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти; боржник - Держава; стягувач - ОСОБА_1 (а.с. 17).
29 грудня 2016 року державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 42618224 з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 5 статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у зв'язку з виконанням у повному обсязі рішення суду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю; постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 07 квітня 2017 року скасовано; ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжовим М.В. постанови від 29.12.2016 про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини № 29266/08, прийнятого 13.02.2014; скасовано постанову головного державного виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова М.В. від 29.12.2016 про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини №29266/08, прийнятого 13.02.2014 (а.с. 11).
Постановою державного виконавця від 03.07.2017 про відновлення виконавчого провадження ВП №42618224, відновлено виконавче провадження з виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 про протягом трьох місяців держава-відповідач має забезпечити виконання рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди, та компенсації судових витрат, а також додатково сплатити суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам на ці суми; ці суми повинні бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення виплати; із закінченням зазначеного тримісячного строку і до останньої виплати на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського Центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти; боржник - Держава; стягувач - ОСОБА_1 (а.с. 18).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача - Міністерства юстиції України щодо надмірно тривалого невиконання рішення Європейського Суду з прав людини, позивачка звернулась за захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позову суд дійшов висновку, що відповідальним за виконання рішень Європейського суду з прав людини та його координацію є Міністерство юстиції України.
Водночас, доказів здійснення належного контролю Міністерства юстиції України, як відповідального за виконанням рішення Європейського суду з прав людини на користь позивача, у порядку, визначеному статтею 11 Закону №3477-IV та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь позивача - суду відповідачем не надано.
Натомість, доводи відповідача щодо вжиття ним всіх необхідних заходів для виконання рішення Європейського суду з прав людини та відсутність необхідних законодавчих актів, які б забезпечували виконання цього рішення - не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі «Васильєв та інші проти України» в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь позивача - підлягає до задоволення.
Щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди суд першої інстанції, беручи до уваги вік позивача, зважаючи на доведеність заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, дійшов висновку, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача є 20000,00 грн.
Водночас, визначений позивачем розмір моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн, суд вважає таким, що є надмірним та не відповідає засадам розумності і співмірності.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (Закон) регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
Як встановлено статтею 2 Закону рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Статтею 5 Закону визначено, що протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.
Згідно із ст.ст. 10, 11 Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.
Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.
Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства; б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва.
Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.
Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.
Кабінет Міністрів України постановою «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 31.05.2006 року №784 постановив покласти на Міністерство юстиції функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.
Зі змісту Постанови №784 вбачається, що органом представництва відповідальним за виконання рішень Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України.
Зважаючи на те, що рішення Європейського суду з прав людини в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь позивача, не виконане через протиправну бездіяльність відповідача, позивачем заявлено вимогу про стягнення на його користь завданої моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням відповідачем рішення суду, стурбованістю і тривогою через те, що ситуація триває надмірно довго; негативним впливом такої протиправної бездіяльності відповідача на здоров'я позивача, психічним напруженням, глибоким відчуттям несправедливості, викликаним тривалим невиконанням судового рішення, розчаруванням.
Однак, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява N 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.
ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас неспростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 100).
Як свідчать матеріали справи, судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 в частині виконання судового рішення національного суду. Така бездіяльність відповідача щодо надмірно тривалого невиконання рішення Європейського Суду безумовно свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що неприйнятною у правовій державі є ситуація, коли після досягнення успіху в Європейському суді щодо захисту своїх соціальних прав (рішення від 13.02.2014), позивач і надалі, вже більше 6 років, позбавлений можливості фактичної реалізації їх відновлення, отримання бажаного за рішенням суду, яке надмірно довго не виконується. Така невизначеність, стурбованість і тривога через те, що ця ситуація (невиконання рішення суду через бездіяльність відповідача) триває надто довго і невідомо коли припиниться, безперечно викликає психічне напруження, відчуття безнадійності, глибокої несправедливості, відчаю та розчарування у відсутності адекватного правового захисту, навіть за умов отримання рішення суду про визнання такої поведінки органів влади протиправною.
Враховуючи те, що протиправна бездіяльність відповідача перешкоджає отримати позивачу виконання рішення суду, ухваленого на його користь, протягом тривалого часу, становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог §1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1, суд приходить до висновку, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв'язку з надмірно тривалим невиконанням остаточних рішень судів з вини відповідача, за бездіяльність якого держава несе відповідальність, відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, позивач має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди.
З врахуванням обставин спору та доказів, наданих позивачем, суд правомірно дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 40/12001/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 28 липня 2022 року.