28 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/16760/21 пров. № А/857/1955/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 380/16760/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-
суддя в 1-й інстанції - Лунь З.І.,
час ухвалення рішення - 18.11.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача- Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, в якому просив стягнути з останнього на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) у розмірі 37772,39 грн. за період з 06 березня 2019 по 14 вересня 2021 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року позов задоволено. Стягнено з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) у розмірі 37772,39 грн. за період з 06 березня 2019 по 14 вересня 2021 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування у спірних правовідносинах норм трудового законодавства- ст.117 КЗпП України. Крім того, зазначає, що на момент звільнення з позивачем були проведені усі необхідні розрахунки, в тому числі і грошові. Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключаєтся без його згоди зі списків особового складу військової частини. Жодних зауважень щодо незабезпечення позивача будь-яким видом забезпечення (грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням) чи клопотань щодо залишення його у списках особового складу частини від позивача не надходило. Тому вважає, що у спірних правовідносинах позивач обрав неналежних спосіб захисту порушеного права. Також покликається на те, що вже було прийнято рішення суду про стягнення з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) у розмірі 65968,68 грн за період з 06 березня 2019 року по 19 травня 2021 року. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на посаді начальника науково-дослідницького відділу (систем управління військами) Наукового центру Сухопутних військ до 05 березня 2019 року.
Згідно з наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного №61 від 05 березня 2019 року підполковника ОСОБА_1 начальника науково-дослідницького відділу (систем управління військами) Наукового центру Сухопутних військ Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, звільненого з військової служби в запас наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 листопада 2018 року №529 відповідно до п.п. «б» (за станом здоров'я) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» було прийнято вважати таким, що 05 березня 2019 року справи та посаду здав. Крім того, цим наказом позивача було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного і направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік.
У період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року позивачу не нараховувалась індексація грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №380/454/21, предметом спору в якій були правовідносини щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, набрало законної сили з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2021 року, якою зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 05 березня 2019 року та виплатити таку з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішень суду ОСОБА_1 відповідач нарахував індексацію грошового забезпечення у розмірі 39730,55 грн. Кошти у вказаній сумі зараховані на картковий рахунок позивача 14 вересня 2021 року.
Вважаючи дії відповідача щодо не проведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу станом на день його звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу не було виплачено індексацію грошового забезпечення, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.116,117 КЗпП України, і позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Враховуючи вимоги ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Так, як нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків проведення розрахунку при звільненні, відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, тощо, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)), суд згідно з положеннями ст.9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а, у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 320/6659/18.
Таким чином, доводи відповідача в частині незастосування у спірних правовідносинах норм трудового законодавства колегія суддів до уваги не приймає та вважає їх безпідставними з наведених вище мотивів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Згідно зі ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Крім того, у пункті 1 статті 9 цього Закону закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзац третій пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як встановлено судом вище, під час звільнення з військової служби (05 березня 2019 року) позивачу не було проведено повного розрахунку при звільненні- нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 05 березня 2019 року.
Матеріалами справи стверджується, що вказана індексація грошового забезпечення у розмірі 39730,55 грн виплачена 14 вересня 2021 року, і цей факт сторонами не оскаржується.
Отже, враховуючи наведене вище, фактично, остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби було здійснено відповідачем лише 14 вересня 2021 року.
Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивача звільнено з військової служби 05 березня 2019 року, а остаточний розрахунок при звільненні проведений лише 14 вересня 2021 року, тому позивачу належить до виплати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 06 березня 2019 року по день фактичного розрахунку - 13 вересня 2021 року, що становить 923 календарних дні.
Разом з тим, як встановлено в суді апеляційної інстанції, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року було стягнено з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 березня 2019 по 19 травня 2021 року у розмірі 65494 грн 80 коп. за несвоєчасний розрахунок при звільненні щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Відповідач у зв'язку з наведеним вище у доводах апеляційної скарги покликається на те, що підстав для стягнення повторно розміру грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні немає, оскільки є рішення, яким такий розмір уже стягнуто, і позивач, на думку відповідача, зловживає своїм процесуальним правом.
Однак колегія суддів наведені вище доводи апеляційної скарги вважає частково підставними, оскільки, стягуючи середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06 березня 2019 по 13 вересня 2021 року, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06 березня 2019 року по 19 травня 2021 року фактично буде як подвійно стягнутий. Колегія суддів звертає увагу на той факт, що положення ст.117 КЗпП України передбачають відповідальність за невиплату усіх належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, шляхом виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, на думку колегії суддів, правильним буде виплатити за встановлених обставин справи розмір середнього заробітку за невчасний розрахунок при звільненні за період з 20 травня 2021 року по 13 вересня 2021 року, тобто за 117 календарних дні.
При цьому, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд враховує: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі №580/2427/19.
Колегія суддів вважає, що за обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з врахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Також, колегія суддів звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих (календарних) днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням положень пункту 8 Порядку № 100 та Порядку №260.
Так, відповідно до карток особового рахунку військовослужбовця наданих відповідачем розмір грошового забезпечення позивача за два повні місяці, що передували місяцю, в якому відбулося звільнення з військової служби, становив: за січень 2019 року - 19575,58 грн, за лютий 2019 року - 128714,33 грн, загальна сума - 48289,91, середньоденне грошове забезпечення становить 818,47 грн.
Як встановлено вище, період, за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є період з 20 травня 2021 по 13 вересня 2021 року, який становить 117 календарних днів.
З врахуванням наведеного вище, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 95760,99 грн (818,47 грн х 117 к.д.).
Крім того, враховуючи наведене усе вище, колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен був складати 539513,21 грн (100%), з яких: виплачені на час звільнення- грошове забезпечення, одноразова грошова допомога згідно з поданою до суду апеляційної інстанції довідкою від 25 квітня 2022 року №334, яка міститься в матеріалах справи - 434280,08 грн, та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виплачена 19 травня 2021 року в розмірі 65502,58 грн - ці виплати разом (92,54%), а також індексація грошового забезпечення виплачена 14 вересня 2021 року в розмірі 39730,55 грн (7,36 %), відповідно.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, вважає за можливе застосувати критерій зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, та належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 7048 грн (7,36% від 95760,99 грн), як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 травня 2021 року по 13 вересня 2021 року, оскільки, як зазначалося вище, за період з 06 березня 2019 року по 19 травня 2021 року розмір середнього заробітку за невчасний розрахунок при звільненні (65494, 80 грн) згідно з рішенням суду вже стягнутий, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково з врахуванням наведених вище мотивів.
Саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Колегія суддів покликання відповідача на п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України до уваги не приймає, оскільки, незважаючи на вказані положення, на законодавчому рівні закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, а також закріплює право особи, звільненої з військової служби, на повний її розрахунок.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині відсутності підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення на користь позивача розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає зміні; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 380/16760/21 змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції:
"Стягнути з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (код ЄДРПОУ 08410370) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період з 20 травня 2021 року по 13 вересня 2021 року в розмірі 7048 (сім тисяч сорок вісім) грн".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 380/16760/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 28 липня 2022 року.