27 липня 2022 року м. Дніпросправа № 160/17233/21
(суддя Неклеса О.М., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №160/17233/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 18 вересня 2021 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, згідно з яким просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.04.2011 року по 01.03.2018 року;
- зобов'язати відповідача здійснити поновлення виплати пенсії позивачу з 01.04.2011 року;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсійних виплат, яка виникла за період з 01.04.2011 року по 01.03.2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, починаючи з 01.04.2011 року по 01.03.2018 року.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу пенсію за період з 01.04.2011 року по 01.03.2018 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.04.2011 року по 28.02.2018 року протиправними. Зобов'язав відповідача здійснити поновлення виплати пенсії позивачу з 01.11.2011 року. Зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з пенсійних виплат, яка виникла за період з 01.04.2011 року по 28.02.2018 року. Зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, починаючи з 01.04.2011 року по 28.02.2018 року.
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивач має право на отримання пенсії незалежно від місця проживання, а тому відповідач всупереч висновку, викладеного у рішенні Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року за № 25-рп/2009 та рішенні Європейського суду з прав людини по справі Пічкур проти України, яке є джерелом права, протиправно відмовив позивачу у виплаті пенсії за період проживання позивача у Греції, а саме з 01.04.2011 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та як наслідок помилково задоволено позов.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач з 06.10.2000 року перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком згідно з вимогами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 29.07.2021 року №25052-19260/З-01/8-0400/21 позивачу починаючи з 01.11.2011 року припинено виплату пенсії у зв'язку з «тривалою неоплатою», та як за звітними даними підприємства поштового зв'язку №50096 пенсія ОСОБА_1 починаючи з квітня 2011 року не отримувалась (а.с.24-25).
Правомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу пенсії починаючи з 01.04.2011 року по 28.02.2018 року є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Питання виплати пенсій врегульовані ст. 47 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058-VI), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, підставою для припинення виплати (подальшої невиплати) пенсії може бути виключно мотивоване рішення територіальних органів Пенсійного фонду або рішення суду, натомість відповідачем не надано доказів прийняття ним такого рішення.
Враховуючи те, що підставою для припинення виплати (подальшої невиплати) пенсії може бути виключно мотивоване рішення територіальних органів Пенсійного фонду прийняте з підстав передбачених частиною першою статті 49 Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV або рішення суду, при цьому відповідачем не надано до суду доказів наявності такого рішення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача, які виразилися у невиплаті позивачу заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.04.2011 року по 01.03.2018 року та як наслідок необхідності зобов'язання відповідача здійснити виплату такої заборгованості.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання відповідача на положення пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» згідно з яким виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України та положення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» якою передбачено що, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року за № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені положення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, відповідач не мав правових підстав для їх застосування.
Також, суд апеляційної інстанції вважає помилковими посилання скаржника на положення частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, оскільки в спірних відносинах не встановлено вини позивача із своєчасності отримання пенсії.
Натомість, відповідачем припинено виплату пенсії позивачу з 01.11.2011 року без прийняття відповідного рішення з цього питання, що є підставою для застосування частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №160/17233/21 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 27 липня 2022 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко