Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
28.07.2022 р. справа №520/4012/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
про1) визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльності з приводу непоновлення пенсії; 2) визнати протиправним та дискримінаційним і скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії у формі листа №1167-1679/М-03/8-2000/22 від 31.01.2022р.; 3) зобов"язати поновити пенсію з 07.10.2009р. із нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходу; 4) стягнення 100.000,00грн. моральної шкоди, -
встановив:
Вимоги позову умотивовані тим, що вчинення органом публічної адміністрації протиправної відмови зумовило неотримання громадянином пенсії з 07.10.2009р.
Відповідач із поданим позовом не погодився, стверджуючи що громадянин не має права на поновлення виплати пенсії з 07.10.2009р. у зв"язку із істотними дефектами у матеріалах звернення.
Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Позивач прагне до поновлення з 07.10.2009р. виплати раніше призначеної пенсії, платежі за якою були припинені після виїзду заявника на постійне місце мешкання до Держави Ізраїль.
Даний спір вже розглядався судом у межах справи №520/298/20, де судами були установлені ті обставини, що: 1) заявнику до виїзду на постійне проживання до Держави Ізраїль - 24.11.1998р. була призначена пенсія за віком з 1999р.; 2) 11.10.2019р. заявник в особі представника звертався до ГУ ПФУ в Харківській області з приводу поновлення виплати раніше призначеної пенсії і до обсягу матеріалів звернення у якості документа про особу громадянина приєднав копії ізраїльського посвідчення особи ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , виданого відділенням МВС в м. Рехвот 07.12.1998 року; 3) посвідчення іноземної держави об"єктивно не здатне підтвердити особу громадянина України.
Отже, обставини того, що ізраїльське посвідчення особи ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , видане відділенням МВС в м. Рехвот 07.12.1998 року, не може бути визнано підтвердженням особи громадянина України відповідно до ч.4 ст.78 КАС України не підлягає повторному доказуванню у межах даної справи.
17.01.2022р. особисто (шляхом подання документу установленого формуляру) і 18.01.2022р. письмово (шляхом подання звернення довільної форми) заявник в особі представника вдруге звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області з приводу поновлення виплати раніше призначеної пенсії з 07.10.2009р. і до обсягу матеріалів звернення у якості документа про особу громадянина приєднав ізраїльське посвідчення особи ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , видане відділенням МВС в м. Рехвот 07.12.1998 року.
За наслідками розгляду означеного звернення відповідачем - ГУ ПФУ в Харківській області було видано лист від 31.01.2022р. №1167-1679/М-03/8-2000/22, де указано, що законодавством не передбачено звернення громадянина до пенсійного органу через представника, ініціатор звернення повинен особисто пред"явити паспорт громадянина України та бути зареєстрованим на території України.
Доказів прийняття рішення про поновлення пенсії заявника або про відмову у поновленні пенсії заявника матеріали справи не містять.
Стверджуючи про неправомірність управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу відмови у поновленні виплати пенсії з 07.10.2009р. за зверненням від 18.01.2022р., заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті (адже до вимог заявника про поновлення виплати раніше вже призначеної пенсії, платежі за якою були припинені з вини суб"єкта владних повноважень, не підлягає застосуванню інститут строку давності), суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" і тому має пріоритет у застосуванні як однопредметний та рівносильний акт права, прийнятий пізніше у часі.
Так, відповідно до ст.7 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон №1058-IV) загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно із п.1 ч.1 ст.8 та ч.4 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Звідси слідує, що за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено ст.44 Закону №1058-IV, де указано, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
На розвиток положень ст.44 Закону №1058-IV постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 було затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Порядок №22-1).
Пунктом 2.1 Порядку №22-1 окреслено перелік документів, які додаються до заяви про призначенні пенсії, до яких, зокрема, віднесено: - документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; - документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, - для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 1 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); у разі якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року (додаток 1); - документи про місце проживання (реєстрації) особи, та інші.
Згідно з п.2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування (пункт 2.22 Порядку №22-1). Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію. (пункт 2.23 Порядку №22-1).
У силу спеціального застереження п.2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Отже, підставою для вчинення органом публічної адміністрації управлінського волевиявлення у сфері пенсійного забезпечення (спрямованого на призначення пенсії за віком або на поновлення виплат за раніше призначеною пенсією), є відповідна заява особи та додані до цієї заяви необхідні документи, зокрема, такі, що засвідчують особу та її місце проживання (паспорт), подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку або матеріали пенсійної справи.
За змістом п.1 ч.1 ст.13 Закону України від 20.11.2012р. №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з п.2 ч.1 ст.13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
За визначенням абз.1 ч.1 ст.22 Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в"їзд в Україну.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України суд повинен брати до уваги правові висновки Верховного Суду з приводу застосування норм права у подібних правовідносинах.
Тому суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 18.05.2022р. у справі №160/5259/20: 1) відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2); 2) Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку №22-1).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 04.05.2022р. у справі №1540/3812/18 під час звернення до пенсійного органу з питання призначення пенсії чи з питання поновлення виплати раніше призначеної пенсії громадянин повинен подавати документ на підтвердження особи громадянина України.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 11.05.2022р. у справі №540/1429/21: 1) Верховним Судом неодноразово роз'яснювалось, зокрема у постановах від 31 березня 2021 року (справа №0440/7137/18), від 17 березня 2021 року (справа №454/2238/16-а), від 21 грудня 2020 року (справа №229/4165/17) тощо, що пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.; 2) Відповідно пункту 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.; 3) Згідно з положеннями пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.; 4) посвідчення, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль, яке відповідно до законодавства України не є належним документом, що посвідчує особу, яка звернулася за призначенням пенсії, подання якого передбачено пунктом 2.9 Порядку №22-1.; 5) посвідчення особи, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль посвідчує особу виключно на території Держави Ізраїль та не є посвідченням особи у розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI, а Положення Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 року №113, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1.4 зазначеної Інструкції, легалізації не підлягають оригінали, копії та фотокопії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти та роз'яснення щодо їх застосування.; 6) Аналогічна правова позиція щодо тлумачення норм Закону № 1058-IV та Порядку №22-1 викладена у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі №805/465/18-а, від 1 жовтня 2021 року у справі № 280/5116/19, від 21 грудня 2021 року у справі № 540/1588/19 від 5 травня 2022 року у справі №520/9776/19.
За матеріалами справи судом достеменно установлено та не заперечується сторонами, що представником заявника до ГУ ПФУ в Харківській області не було надано ані копії діючого паспорту громадянина України, ані копії діючого паспорту громадянина України для виїзду за кордон, ані довідки відповідного органу з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
При цьому, зі змісту приєднаної до справи копії ізраїльське посвідчення особи ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , виданого відділенням МВС в м. Рехвот 07.12.1998 року, не вбачається, що указаний документ був виданий органом державної влади держави Ізраїль відносно громадянина України.
Сторонами також не заперечені обставини фізичної відсутності у розпорядження відповідача - органу публічної адміністрації матеріалів пенсійної справи заявника.
Отже, з викладених вище міркувань слід дійти переконання про те, що матеріали звернення заявника від 17.01.2022р. та від 18.01.2022р. містили нездоланний дефект / ваду і не давали органу публічної адміністрації - ГУ ПФУ в Харківській області вчинити управлінське волевиявлення з приводу поновлення пенсії громадянина.
Разом і тим, у силу ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за матеріалами звернення заявника орган публічної адміністрації повинен був протягом 10 днів прийняти рішення (аналогічний припис міститься і у п.4.3 Порядку №22-1), а натомість склав письмову відповідь - лист, тобто вдався до вчинення бездіяльності.
Суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів на спростування вимог приватної особи та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення.
Проте, у спорі, де предметом є прагнення приватної особи до набуття нового раніше не існуючого права (матеріального блага тощо), а не намір домогтись скасування покладеного суб"єктом владних повноважень обов"язку, саме лише декларування приватною особою обставини фактичної дійсності (навіть за умови неспростування такої заяви відповідачем - суб"єктом владних повноважень) не має правовим наслідком кваліфікацію цієї обставини як реально існуючої, позаяк протилежне з невідворотною неминучістю означає викривлення та спотворення основоположної мети відправлення судочинства - з"ясування об"єктивної істини.
Тому означена обставина має доводитись приватною особою за правилами ч.1 ст.77 КАС України, позаяк за правилами ч.2 ст.77 КАС України владний суб"єкт повинен доводити правомірність власного управлінського волевиявлення, а не доказувати справжність та правдивість недоведених приватної особою обставин позову.
У ході розгляду справи заявником було визнано обставини неподання до органу публічної адміністрації належного документа на підтвердження особи заявника як громадянина України.
Також між сторонами справи відсутній спір стосовно обставин фізичної відсутності матеріалів пенсійної справи заявника.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зміст цієї норми процесуального закону було розтлумачено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою порушення власних прав інтересів.
Перевіривши аргументи учасників справи добутими по справі доказами в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що органом публічної адміністрації було порушено суб"єктивне право заявника виключно за епізодом неналежного розгляду звернення зацікавленої особи шляхом неприйняття рішення у порядку ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тому за цим епізодом бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід визнати протиправною, обтяживши органу публічної адміністрації розглянути по суті заяву зацікавленої особи із прийняттям передбаченого законом рішення.
Вирішуючи спір в частині вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст.23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
За правилами абз.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під час розгляду справи заявником не подано до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів виникнення у спірних правовідносинах ані моральної шкоди взагалі, ані існування безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між подією вчинення адміністративним органом управлінського волевиявлення адміністративного органу та подією погіршення правового становища особи чи істотних життєвих зв'язків.
За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позову за цим епізодом.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі мехамізми з”ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області з приводу неприйняття за зверненнями ОСОБА_1 від 17.01.2022р. та від 18.01.2022р. стосвоно поновлення пенсії з 07.10.2009р. рішення у порядку ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов"язати Головне управління Національної поліції в Харківській області розглянути по суті звернення ОСОБА_1 від 17.01.2022р. та від 18.01.2022р. стосовно поновлення пенсії з 07.10.2009р. із прийняттям рішення у порядку ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко