27 липня 2022 року м. РівнеСправа №460/19109/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач), у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ начальника відділу персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) в частині направлення позивача ОСОБА_1 у відрядження до військової частини НОМЕР_3, м. Яворів Львівської області, з 11.05.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зі слів начальника відділу персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача наказом було відряджено до військової частини НОМЕР_3, м. Яворів Львівської області, з 11.05.2022 для виконання бойових завдань у складі військової частини. Однак, позивачу не було надано оскаржуваний наказ про його відрядження (витяг з наказу). Зазначив, що в порушення вимог Інструкції про відрядження військовослужбовців ЗСУ, в наказі не зазначено строк та термін відрядження, у зв'язку з чим позивач і досі (на момент пред'явлення позову) перебуває у відрядженні. Покликаючись до положень статей 11, 35, 37 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» стверджує, що позивача взагалі не було ознайомлено з оскаржуваним наказом про відрядження. З урахуванням наведеного, вважає оспорюваний наказ протиправним в частині направлення його у відрядження, а тому просить його скасувати.
Ухвалою від 27.06.2022 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 01.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, поновлено позивачу пропущений строк звернення до адміністративного суду з таким позовом та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у відповідача додаткові докази. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема, покликаючись до положень Інструкції про відрядження військовослужбовців ЗСУ та постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98, зазначив, що строк відрядження визначається командиром (начальником, керівником), але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, крім випадків, коли інші строки відрядження визначаються законодавчими та іншими нормативно-правовими актами. При цьому, означеною постановою Уряду вказано розширені повноваження керівників військових підрозділів щодо відряджень та встановлено інший строк відрядження військовослужбовців в межах України для участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, який не повинен перевищувати період проведення таких заходів. Так, оспорюваним наказом ОСОБА_1 відряджено до військової частини НОМЕР_3 до окремого розпорядження. Тому посилання позивача на відсутність в такому наказі строку та терміну відрядження вважає безпідставним. Зазначив, що доведення наказів по стройовій частині під особистий підпис військовослужбовця не передбачено. Відповідно до положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. При цьому, в обов'язковому порядку всім військовослужбовцям видаються посвідчення про відрядження. Так, рішення про відрядження позивача оформлене оспорюваним наказом по стройовій частині, доведене до нього в усному порядку та на його підставі було сформоване посвідчення про відрядження позивача, яке зареєстроване у Книзі обліку тимчасово відсутнього особового складу і прибувших в ІНФОРМАЦІЯ_1 та видане в обов'язковому порядку військовослужбовцю, адже за його відсутності такий військовослужбовець не буде прийнятий до військової частини, до якої його відряджено. Крім того, позивач отримав відповідний інструктаж перед вибуттям у відрядження, про що свідчить його підпис за порядковим номером 64 в Журналі обліку інструктажів особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1, який вибув у відпустку (відрядження). Вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Будь-яких клопотань щодо розгляду справи з викликом учасників справи від сторін не надходило.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
За змістом військового квитка серії НОМЕР_1 молодший сержант запасу ОСОБА_1 25.02.2022 був призваний на військову службу у Збройні Сили України під час мобілізації на підставі Указу Президента України віл 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (п.9).
Згідно з пунктами 17-18 військового квитка, місцем проходження військової служби ОСОБА_1 визначено ІНФОРМАЦІЯ_1 з військово-обліковою спеціальністю старший стрілець (підстава: наказ від 25.02.2022 №26), та при використанні у воєнний час призначено на посаду командира відділення 100182-УЗ.
10.05.2022, на виконання розпорядження командувача військ оперативного командування «Захід» від 10.05.2022 №501/316дск, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 видано наказ за №50, згідно з пп.5.1 п.5 якого, зокрема, старшого стрільця 3 відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 відряджено до військової частини НОМЕР_3 (м. Яворів Львівської області) до окремого розпорядження, для виконання бойових завдань у складі військової частини, з 11.05.2022. Підстава: розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.05.2022 №5/308; посвідчення про відрядження від 10.05.2022 №15.
Вважаючи такий наказ в означеній частині протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України в зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, проходженням військової служби у Збройних Силах України здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Статтею 2 Закону №2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) (п. 5 Положення №1153/2008).
Указом Президента України "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого продовжено: з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб (Указ Президента України від 14.03.2022 №133/2022); з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб (Указ Президента України від 18.04.2022 №259/2022); з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб (Указ Президента України від 17.05.2022 №341/2022).
Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 постановлено військовому командуванню (зокрема, Міністерству оборони України та Збройним Силам України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, оголошено проведення загальної мобілізації протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, зокрема, на території Рівненської області.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Враховуючи викладене, у зв'язку із введенням на території України правового режиму воєнного стану та оголошення загальної мобілізації ОСОБА_1 призвано на військову службу в Збройних Силах України та зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується матеріалами справи та сторонами визнається.
Пунктом 145 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовці можуть бути направлені у відрядження самостійно або у складі військового підрозділу (команди) з метою, зокрема, забезпечення охорони, супроводження і доставки військових вантажів, озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів; виконання обов'язків військової служби у складі військових частин, задіяних до ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в антитерористичних операціях; в інших випадках за викликом (розпорядженням) старших командирів.
Військовослужбовці направляються у відрядження за рішенням командирів (начальників) військових частин або старших командирів (начальників), про що видається наказ командира (начальника) військової частини по стройовій частині.
Відповідно до п. 146 Положення №1153/2008 військовослужбовцям, які направляються у відрядження, видається посвідчення про відрядження встановленого зразка.
Особливості направлення військовослужбовців Збройних Сил України у відрядження в межах України визначає Інструкція про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 №105, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №364/30232 (далі - Інструкція №105).
Відповідно до п.2 Інструкції №105 відрядження - направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в інший населений пункт для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).
Згідно з п.3 Інструкції №105 рішення про направлення військовослужбовців у відрядження (за наявності бюджетних асигнувань) та відшкодування витрат на відрядження приймають, зокрема, у військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях - командир (начальник, керівник) військової частини (військового навчального закладу, військового підрозділу вищого навчального закладу, установи, організації).
Рішення про направлення військовослужбовців у відрядження оформляється відповідним наказом, в якому зазначаються: пункт призначення; найменування військової частини (установи, організації), куди відряджається військовослужбовець; строк та терміни відрядження; мета відрядження.
На підставі наказу про направлення у відрядження військовослужбовцям оформлюється у встановленому порядку посвідчення про відрядження.
Дослідивши витяг з оспорюваного наказу від 10.05.2022 №50 (по стройовій частині) суд встановив, що такий наказ виданий начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.05.2022 №5/308, яке, в свою чергу, прийняте на виконання розпорядження командувача військ оперативного командування «Захід» від 10.05.2022 №501/316дск.
Згідно з розпорядженням від 10.05.2022 №5/308 начальникам ІНФОРМАЦІЯ_1 начальникам відділів ІНФОРМАЦІЯ_1 з 11.05.2022 відрядити (до окремого розпорядження) до військової частини НОМЕР_3 (м. Яворів Львівської області) для виконання бойових завдань у складі військової частини військовослужбовців від кожної роти охорони з розрахунку, зокрема, від ІНФОРМАЦІЯ_1 - 5 військовослужбовців. Усього - 100 чоловік за Рівненську область.
У зв'язку з чим, в оспорюваному наказі, яким з 11.05.2022 для виконання бойових завдань у складі військової частини НОМЕР_3 відряджено, зокрема, ОСОБА_1 , продубльовано текст розпорядження від 10.05.2022 №5/308.
Таким чином, оспорюваний наказ містить пункт призначення та найменування військової частини (установи, організації), куди відряджається позивач - військова частина НОМЕР_3 (м. Яворів Львівської області); строк та терміни відрядження - до окремого розпорядження; мету відрядження - для виконання бойових завдань у складі військової частини НОМЕР_3, а також прийнятий уповноваженою особою - начальником ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відтак, такий наказ виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Крім того, зі змісту оспорюваного наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 сформовано посвідчення про відрядження ОСОБА_2 від 10.05.2022 №15, яке, як стверджує відповідач, було зареєстроване у Книзі обліку тимчасово відсутнього особового складу і прибувших в ІНФОРМАЦІЯ_1 та видане в обов'язковому порядку військовослужбовцю, адже за його відсутності такий військовослужбовець не буде прийнятий до військової частини, до якої його відряджено.
Позивач вказаних обставин не спростував, письмової позиції з приводу отримання/не отримання ним посвідчення про відрядження суду надав.
Дослідивши Журнал обліку інструктажів особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1, який вибув у відпустку (відрядження), суд встановив, що за змістом запису №61 в старший стрілець роти охорони молодший сержант ОСОБА_1 11.05.2022 отримав інструктаж при вибутті у відрядження, про що свідчить його підпис у відповідній графі такого Журналу.
Щодо доводів позивача про відсутність в оспорюваному наказі строку та терміну його відрядження суд зазначає таке.
Пунктом 4 Інструкції №105 передбачено, що строк відрядження визначається командиром (начальником, керівником), але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі (крім випадків, коли інші строки відрядження визначаються законодавчими та іншими нормативно-правовими актами).
При цьому, абзацом 9 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98, зі змінами та доповненнями, встановлено, що строк відрядження військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу та працівників, які направляються починаючи з 14 квітня 2014 року в межах України для участі в антитерористичних операціях та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, а також, здійснення заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, не повинен перевищувати період проведення таких заходів.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлює інший строк відрядження військовослужбовців в межах України для участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, який не повинен перевищувати період проведення таких заходів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що оспорюваний наказ в частині відрядження позивача до іншої військової частини для виконання бойових завдань прийнятий з порушенням порядку чи способу його прийняття в частині строку і терміну відрядження такого військовослужбовця. Адже, беручи до уваги введення на всій території України правового режиму воєнного стану, який триває як на день виникнення спірних правовідносин, так і на день ухвалення судового рішення, оспорюваний наказ містить строк та термін відрядження позивача, а саме: до окремого розпорядження.
Щодо покликань позивача на неознайомлення його з оспорюваним наказом суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 11 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України "від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Закон № 548-XIV) необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (ст.14 Закону № 548-XIV).
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Закону № 548-XIV).
Відповідно до ст.35 Закону № 548-XIV, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Згідно зі статтею 36 Закону № 548-XIV командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Статтею 37 Закону № 548-XIV встановлено, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Враховуючи викладене, та обставина, що позивача не ознайомлено з оспорюваним наказом у паперовому вигляді, не свідчить про фактичну відсутність такого наказу та не може свідчити про його неправомірність, оскільки в силу вимог ст.35 Закону №548-XIV наказ може бути доведений до одного чи групи військовослужбовців не лише в письмовій, а й в усній формі, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
У позовній заяві позивач зазначає, що зі слів начальника відділу персоналу його було відряджено до військової частини НОМЕР_3 (м. Яворів Львівської області) для виконання бойових завдань у складі військової частини, з 11.05.2022.
Таким чином, позивач не заперечив факту усного доведення до нього змісту оспорюваного наказу, а тому суд відхиляє доводи позивача про порушення відповідачем порядку ознайомлення його з таким наказом.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно зі ст.4 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Закон №551-XIV) військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, серед іншого: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не опускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Статтею 5 Закону №551-XIV встановлено, що за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк (ст.6 Закону №551-XIV).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач підтвердив правомірність оспорюваного наказу, а наведені позивачем доводи не дають суду підстав для його скасування.
З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.
Підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2. ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4)
Повний текст рішення складений 27 липня 2022 року.
Суддя Н.О. Дорошенко