27 липня 2022 року м. Рівне №460/16824/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доЗахідного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вараський відділ державної реєстрації актів цивільного стану громадян у Вараському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вараський відділ державної реєстрації актів цивільного стану громадян у Вараському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)
про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Управління, відповідач), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №2770/к від 08.11.2021 про відсторонення від роботи;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу середньомісячну заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що зазнала протиправного втручання в її право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що була позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею, а також була піддана дискримінації за ознакою стану здоров'я, тому її порушені права підлягають захисту та відновленню.
Ухвалою судді від 20.12.2021 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вараський відділ державної реєстрації актів цивільного стану громадян у Вараському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Ухвалою суду від 10.01.2022 відповідачу відмовлено у задоволенні клопотань про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін. Продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.
05.01.2022 від третьої особи надійшли пояснення на позовну заяву, за змістом яких відповідач, відсторонюючи позивача від роботи у зв'язку з тим, що остання не надала підтвердження проведення курсу вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19, діяв у відповідності з нормами чинного законодавства, а саме: з вимогами статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021, доручення Державного секретаря Міністерства юстиції України № 560/1.3/48-21 від 28.10.2021. Посилання позивача на незаконність оскаржуваного наказу, на статтю 43 Конституції України і статтю 286 Цивільного кодексу України вважає безпідставними, оскільки право на працю оскаржуваним наказом № 2770/к не порушене, за позивачем збережене місце роботи та обмежене право позивача на здійснення трудової діяльності через невиконання вимог законодавства про проведення обов'язкових щеплень на період карантину, пов'язаного з COVID-19, для певних категорій працівників, до яких, згідно Переліку відноситься позивач.
18.01.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач проти позову заперечує та вказує, що оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до норм чинного законодавства, так як позивач не надала документів, які підтверджували проходження повного курсу вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, або докази того, що вона має стан здоров'я, який є перешкодою для проведення щеплення. Відсторонення від роботи за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення саме трудових відносин, адже за позивачем зберігається його робоче місце. З наведених підстав просить у позові відмовити.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до обов'язкових віднесено лише щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу. Щеплення проти COVID-19 за статтею 12 вказаного Закону до Календаря щеплень не включено і не є обов'язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадження інших обов'язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом. Разом з тим, на даний час жодним законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з причини відсутності щеплення проти COVID-19. Вважає, що відповідачем не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивача.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, доводи, наведені відповідачем та третьою особою, дослідивши і об'єктивно оцінивши наявні у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд установив таке.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на державній службі та займає посаду провідного спеціаліста Вараського відділу державної реєстрації актів цивільного стану громадян у Вараському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 08.11.2021 №2770/к, винесеним на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження професій, виробництв, організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 №1306/36928, доручення Державного секретаря Міністерства юстиції України №560/1.3/48-21 від 28.10.2021, статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», позивача відсторонено від роботи з 09 листопада 2021 року на строк до усунення причин, що зумовили відсторонення. Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 09.11.2021 (а.с. 45).
Вважаючи наказ про її відсторонення від роботи протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Згідно із статтею 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Відповідно до статті 46 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.
Відповідно до статті 30 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 №2801-ХІІ (далі - Закон №2801-ХІІ) держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов'язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.
Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я і публікуються в офіційних джерелах.
Також пунктом «б» частини першої статті 10 Закону №2801-ХІІ встановлено, що громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 №133 «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» (зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров'я України №521 від 25.02.2020) особливо небезпечною інфекційною хворобою є «COVID-19».
Серед основних принципів профілактики інфекційних хвороб стаття 10 Закону України від 06.04.2000 №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон №1645-ІІІ) виділяє дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності.
Згідно зі статтею 11 Закону №1645-ІІІ організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема, щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Організацію та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів у межах територій, об'єктів, частин і підрозділів, підпорядкованих центральним органам виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Службі безпеки України, забезпечують зазначені органи, підпорядковані їм установи державної санітарно-епідеміологічної служби, медичні служби, а також керівники зазначених об'єктів, частин, підрозділів. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.
Частинами 1-4, 6 статті 12 Закону №1645-ІІІ визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.
Отже, статтею 12 Закону №1645-ІІІ до обов'язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов'язковим. Нормами цієї статті передбачено запровадженні інших обов'язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.
У статті 1 Закону №1645-ІІІ дано визначення поняттю «календар профілактичних щеплень» - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції 2361 (2021) від 27.01.2021 «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» закликала держави-члени і рекомендувала державам-членам ЄС:
- забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію;
- інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов'язковою, що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації;
- популяризувати зміст контрактів з виробниками вакцин і забезпечувати їх відкритість для громадського контролю;
- забезпечувати високу якість випробувань, які повинні бути обґрунтованими і проводитися з дотриманням етичних норм згідно відповідних положень Конвенції про права людини та біомедицину (Конвенція Ов'єдо) та Додаткового протоколу до неї.
- забезпечити, щоб регулюючі органи, що відповідають за оцінку і дозвіл використання вакцин проти COVID-19, були незалежними і захищені від політичного тиску;
- забезпечити дотримання стандартів безпеки, ефективності та якості вакцин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин.
Пунктом 41-6 Постанови №1236 визначено, що керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», визначено, що обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.11.2021 №2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» доповнено Перелік новими пунктами такого змісту: «4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади».
Також наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.12.2020 №3018 «Про затвердження Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» передбачено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
При вирішенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи, суд також враховує наступне.
Статтею 72 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889) визначено, що відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків здійснюється лише одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення, тобто у зв'язку з вчиненням дисциплінарного проступку у випадках: порушення Присяги державного службовця; перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону №889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За таких обставин, до спірних відносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, якою визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в інших випадках, передбачених законодавством.
Разом з тим, суд наголошує, що відсторонення працівника від роботи має відбуватись з дотриманням легітимної мети та на підставі прийнятих законів України.
У свою чергу, відсторонення позивача від роботи відбулось на підставі підзаконних нормативно-правових актів, які мають нижчу юридичну силу.
Також з наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень як обов'язкова, ні як обов'язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Суду не надано доказів, зокрема рішення Головного державного санітарного лікаря України, головних державних санітарних лікарів регіонів про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями.
Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.
Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України.
Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать наведені вище постанова Кабінету Міністрів України та наказ Міністерства охорони здоров'я України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. (стаття 75 Конституції України).
Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (пункт 2).
Однак, суд наголошує, що вказаний орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження встановлених Конституцією України прав.
Суд поділяє думку, що вакцинація проти COVID-19 направлена на запобігання зараженню вірусом. Суд погоджується з тим, що запобігання зараженню вірусом може розглядатись як легітимна мета, проте не може розглядатись як легітимна мета для обмеження позивача в праві на працю та на повагу до його приватного життя, яке полягає у праві вчиняти або не вчиняти дії, які не є обов'язковими для нього.
Так, у резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) наголошується, що ніхто не може здійснювати політичного, соціального чи іншого тиску, а також дискримінації, у разі відмови від вакцинації.
Відповідно до вимог статей 4 та 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, держава може встановлювати тільки такі обмеження прав, які визначаються законом, визнає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я та вживає заходи для повного здійснення цього права, включаючи ті, які є необхідними для запобігання і лікування епідемічних та інших хвороб і боротьби з ними.
Статтею 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 №111 визначено, що термін «дискримінація» охоплює, зокрема, будь-яке інше розрізнення, недопущення або перевагу, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять і визначається відповідним членом Організації після консультації з представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі є, та з іншими відповідними органами.
Суд звертає увагу, що не до всіх працівників, які отримують заробітну плату із Державного бюджету України, застосовані обмеження, передбачені наказом Міністерства охорони здоров'я України №2153, а до працівників приватного сектору економіки України такі обмеження не застосовані, що також свідчить про дискримінацію особи в залежності від того, в якій установі/організації вона працює. Фактично держава зобов'язала здійснити щеплення від COVID-19 деяких працівників підприємств, установ та організацій державної і комунальної форм власності, і у випадку відсутності відповідного щеплення саме вказана категорія осіб зазнає негативних наслідків.
Крім того, відповідач не зміг довести суду, що обмежувальний захід у формі відсторонення позивача від роботи, який мав для останнього негативні наслідки, сприяв запобіганню зараженню вірусом інших працівників. Відповідачем не надано доказів, що застосовувалися інші альтернативні заходи обмеження контакту з працівниками, які б враховували, що позивач не був хворим, а також щодо неефективності інших протиепідемічних заходів, зокрема дотримання правил респіраторної гігієни, дотримання соціальної дистанції, дезінфекція, дистанційна форма роботи тощо.
У свою чергу, відповідач, відсторонивши позивача від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на нього обов'язок вчинити дії (виконати обов'язок - зробити щеплення), які у наведених вище Законах не визначені державою як обов'язкові.
Враховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивача, гарантованих Конституцією України.
Відтак, оскільки спірний наказ прийнятий не у законний спосіб та порушує гарантоване Конституцією України право заробляти працею на життя, він має бути визнаний протиправним та скасований.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу середньомісячну заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, суд зазначає таке.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункті 10 постанови від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП). За порушення законодавства про працю винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.
Суд враховує, що за змістом пункту 2 спірного наказу наказано управлінню бухгалтерського обліку, фінансового та господарського забезпечення відповідача на час відсторонення ОСОБА_1 наказано оплату праці здійснювати з урахуванням частини першої статті 94 КзПп України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".
Застосовані відповідачем норми щодо оплати праці позивача мають такий зміст:
частина перша статті 94 КЗпП України: Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу;
частина перша статті 1 Закону України "Про оплату праці": Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу;
частина третя статті 5 Закону України "Про державну службу": Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Отже, оскільки спірним наказом позивача відсторонено від роботи, а відповідно до процитованих норм матеріального закону заробітна плата є обчисленою у грошовому виразі винагородою за виконану роботу, суд дійшов висновку, що позивач відсторонена від роботи без збереження заробітної плати. На користь означеного висновку свідчить і відсутність будь-яких аргументів та доказів зі сторони відповідача та третьої особи про здійснення оплати праці позивача в період відсторонення від роботи.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частинами першою, другою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені обставини, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та стягнути на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи.
Визначаючи період вимушеного прогулу, суд враховує, що наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.02.2022 N 380 зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.
У зв'язку з цим наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.02.2022 № 471-к зупинено з 28.02.2022 дію наказу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 08.11.2021 № 2770/к "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ". Пунктом 2 цього наказу наказано приступити ОСОБА_1 , провідному спеціалісту Вараського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вараському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) до роботи з 01.03.2022 до завершення воєнного стану в Україні.
Отже, за обставинами справи в межах спірних правовідносин на час вирішення судового спору період вимушеного прогулу позивача у зв'язку з реалізацією відповідачем оскарженого наказу становить з 09.11.2021 по 28.02.2022 включно, що складає 77 робочих днів.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи за період з 09.11.2021 по 28.02.2022, з розрахунку: 77 робочих днів * 489,55 грн (середньоденна заробітна плата позивача відповідно до довідки від 13.12.2021 №467), що становить 37695,35 грн. Вказана сума обчислена без вирахування податків, зборів, обов'язкових платежів, обов'язок щодо нарахування та утримання яких належить роботодавцю під час виплати доходу працівнику.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити.
За правилами, встановленими статтею 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже негайному виконанню підлягає судове рішення в частині виплати позивачу середньої заробітної плати за місяць (виходячи з розрахунку 20 робочих днів), що становить 9791,00 грн (без вирахування податків та зборів, обов'язкових платежів).
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Вараський відділ державної реєстрації актів цивільного стану громадян у Вараському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 08.11.2021 № 2770/К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».
Стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2021 по 28.02.2022 в сумі 37695,35 грн (без вирахування податків, зборів, обов'язкових платежів).
Рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9791,00 грн (без вирахування податків, зборів, обов'язкових платежів) звернути до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) (пл. Шашкевича, 1,м. Львів,79000, ЄДРПОУ/РНОКПП 43317547)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вараський відділ державної реєстрації актів цивільного стану громадян у Вараському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Адреса: 34400 Рівненська обл., Вараський р-н, м. Вараш, Незалежності майдан, буд. 2; код ЄДРПОУ 35056570.
Повний текст рішення складений 27 липня 2022 року
Суддя Н.О. Дорошенко